«Парад суверенітетів» став закономірним явищем у вибудованій від 30 грудня 1922 р. централізованій тоталітарній комуністичній системі управління всіма сферами життя республік радянського союзу, яка привела до ізоляції, духовного, господарського та економічного занепаду, тотальної русифікації, нехтування базовими правами та свободами громадян тощо.
Щодо УРСР, то створена ще на початку 1919 р. республіка формально була незалежною та суверенною за формою, але не за суттю. Фактично УРСР стала своєрідним прикриттям, яке давало можливість більшовицькій Росії вести повномасштабну війну проти Української Народної Республіки (УНР) та користуватись людським, промисловим, сільськогосподарським та іншими ресурсами України. Ще до створення СРСР Українська Соціалістична Радянська республіка була позбавлена суверенітету Раднаркомом РСФРР. Перший крок було зроблено 1 червня 1919 р. проголошенням Воєнно-політичного союзу радянських республік. Законодавчо цей союз оформлено декретом Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету, а не міждержавною угодою. Наступним кроком стало оформлення 28 грудня 1920 р. Військово-господарського союзу між РСФРР та УСРР.
Декларація від 16 липня 1990 р. стала також своєрідним підсумком неформального суспільно-політичного руху, що особливо був помітним із 1987 р. у формі зібрань, мітингів та з’їздів. Інституційно цей рух був оформлений в асоціаціях, спілках, товариствах, клубах (Українська гельсінська спілка, товариство «Лева» (Львів), товариство «Меморіал», асоціація «Зелений світ», Культурологічний клуб, студентська організація «Громада» - Київ), а дещо пізніше в політичних організаціях, блоках та партіях (Рух, Українська народна демократична ліга, Український християнсько-демократичний фронт).
Фактично цей рух проходив по лінії Львів – Київ, з дуже сильною громадською підтримкою на Тернопільщині, Івано-Франківщині та позитивним сприйняттям у інших областях Західної та Центральної України. Представництва деяких організацій були в усіх регіонах УРСР, а його головним рушієм стали «шістдесятники», дисиденти та українське студентство, а ідеї та напрямки діяльності знаходили підтримку і серед партійної номенклатури.
Ідейні засади цих масштабних суспільно-політичних зрушень обертались навколо вимог дотримання громадянських прав та свобод, плюралізму думок – гласності, захисту української мови, відродження забутих та заборонених сторінок української культури та історії з їх об’єктивною оцінкою, засудження злочинів сталінізму. Центральною темою була Чорнобильська катастрофа та ті екологічні і соціальні виклики з якими зіткнулось українське суспільство. З 1989 р., коли посилились робітничі страйки, активно обговорювалась й необхідність проведення економічних реформ.
Це народжувало та пробуджувало в суспільстві нові думки та ідеї, критичне мислення, запитання, сумніви тощо. Іншими словами, формувалось альтернативне інформаційне поле, що ніяк не вписувалось в ідеологічні штампи та форми радянської компартійної тоталітарної системи.
На цій хвилі в березні 1989 р. за результатами виборів до Верховної Ради СРСР обираються депутати не з числа еліти партійної номенклатури. Наступним видимим досягненням, яке посилило духовний суверенітет, стає законодавче оформлення державного статусу української мови 28 жовтня 1989 р.
У березні 1990 р. за результатами перших демократичних виборів до Верховної Ради УРСР було обрано більше ста представників націонал-демократичних сил, що зорганізувались у групу «Народна Рада» під керівництвом І. Юхновського. Завдяки цьому «Декларація про державний суверенітет» після 16 липня не була формалізована, а стала реальним шляхом до побудови незалежної держави. Адже комуністична більшість, яка голосувала за декларацію (з 385 присутніх на засіданні депутатів «за» проголосувало - 355; «проти» - 4 ; не взяли участі - 26 (18 з них невдовзі звернулися до секретаріату сесії і попросили зарахувати їхні голоси «за»), позиціонувала свої дії, як виконання резолюцій з’їзду КПУ, а її майбутнє – виходячи з останнього речення: «Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання союзного договору». Ці принципи втілити в життя компартія спробувала через перший в історії СРСР всесоюзний референдум 17 березня 1991 р. На нього було винесено питання «Чи вважаєте ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності». В УРСР дане питання підтримало 70,2 %, що було найменшим показником із 9 республік, де референдум пройшов. Через 8 місяців більше 90 % громадян України на референдумі підтримало Акт незалежність України від 24 серпня 1991 р. З висоти 2014 р. така різка зміна позиції в 1991 р. пояснює всю складність державного будівництва.
За історичним значенням у новітній історії України Декларація по праву стоїть в одному ряді з Четвертим Універсалом Центральної Ради (22 січня 1918 р.), яким проголошувалась незалежність УНР, Актом Злуки УНР та ЗУНР (22 січня 1919 р.), Актом проголошення незалежності України (24 серпня 1991) та Конституцією (28 червня 1996 р.).
Про це повідомили у Житомирській ОДА
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: У Львівській області у ...
Наступна новина: Два ВНЗ Львова – в п’ятірці ...
Заміна динаміка Samsung Galaxy S22
Компания Комп-Сервис
Чому варто купити жіночий купальник в інтернет-магазині Womensecret?
Преимущества телескопических павильонов для круглогодичных бассейнов
Переваги лазерного коригування зору