П’ять разів у армію ходив – Бог п’ятьма дітками нагородив

П’ять разів у армію ходив – Бог п’ятьма дітками нагородив

22.07.14 10:37 0 1142
Ця фантастично-реальна історія сталася з одним із жителів легендарного села Бірки, що в Любешівському районі. Це у більших містах України бувають непоодинокі випадки, коли призовника після комісії тільки з другого чи третього разу забирають у військо, а щоб таке було колись і тим паче у сільській місцевості – то диво дивнеє. Неймовірно, але факт – поліщук Олексій Матвійчук змушений був п’ять разів робити випровадини на все село і в армію пішов лише з п’ятого разу. А що таке випровадини на Любешівщині, пояснювати не треба – будь-яке міське весілля позаздрить. Тому на п’ятій комісій так і сказав комісарові: «Або забирайте, або гроші віддавайте. І так сім’ю тими віражаннями (на тамтешній говірці – випровадини) розорюєте»...

Льопа (зменшено від Олексій) ріс звичайним поліським хлопчиком: прудконогим, метикуватим та хвацьким на слово. Оскільки народився у багатодітній родині, то роботи ніколи не боявся, однак і з села вибирався рідко. Коли вже став юнаком, то на відміну від своїх однолітків, які хотіли мопеда чи нові штани, він мріяв побачити світ. Та фінансові реалії не дозволяли втілити ці задуми в життя, тому Олексій ніяк не міг дочекатися... армії. Не щоб навчитися стріляти, а щоб якнайшвидше поїздити Україною.

І от прийшла довгождана повістка. За бороцькими звичаями, кожному запрошеному близькому другові поліщук мав подарувати хустинку, якою під час випровадин його обв’язують. Олексій дотримався усіх канонів і справив випровадини, як має бути: на триста гостей з естрадою і так, що столи вгиналися. Поїхав в окружний військкомат, пройшов успішно медкомісію й чекає день, два, а його все «завтраками» годують. Переносили виїзд «на завтра» кілька разів, а потім сказали: «Призовнику Матвійчук, на тебе поки замовлення нема. Їдь додому, ми повідомимо, коли приїхати».

– Навіть досі не можу охарактеризувати ті почуття, з якими повертався у рідне село, – розповідає Олексій. – У мені тоді змішалися сором, гнів та розпач. Ладно, був би хворим яким чи що, а то їм, бачте, саме тоді двометрових подавай. Але рідні й друзі вдома заспокоїли, щоб не переймався, заберуть однозначно.

Проте зривали з відривного настінного календаря дні, тижні, місяці, а «запрошення на кастинг» з військкомату не було. Хлопака вже навіть почав депресувати, однак рівно через півроку надію вселив черговий лист щастя. Сім’я навіть розгубилася – влаштовувати випровадини чи ні. Порадишивсь, організували вечірку без фанатизму за місцевими мірками – на шістдесят-вісімдесят осіб.

Але історія знову повторилася – після проведених кількох днів у районному військовому комісаріаті, Матвійчук, ховаючи очі від сорому, знову повернувся у Бірки. Дівчата вже піджартовувати почали, щоб набирав вагу. Коли пройшло знову шість місяців і в поштовій скриньці з’явилася нова повістка, то в селі вирішили, що цього разу все серйозно та остаточно. Олексій вдруге накупляв хустинок, вдруге обійшов усіх із запрошенням, вдруге побили свиней та найняли музик, і вдруге накликали три сотні гостей.

Коли ж втретє повернувся додому, то дівчата вже не із ваги кепкували, а почали дражнитися, що, мовляв, у місті завів набагато старшу за себе коханку, того і їздить до неї раз на півроку. Але не до сміху було йому.

Наступної повістки чекали рік. У селі всі вже забули, що він ще має служити. Зрештою, уже й вік такий був, що за двадцять. Олексій полетів у віськкомат окрилений, наче кіт від весняного кохання. Яким же було його розчарування, коли комісар вже й сам не знав, в якого Сірка очі позичати, щоб вкотре відправити любешівця у рідні пенати. Хлопець майже повністю зневірився у збройних силах і почав спокійне цивільне життя – господарка, поля, заробітки. Уже й плани на женячку почали з’являтися, як принесли п’яту повістку.

Він уже навіть не радів, бо реально не знав, що робити з випровадинами. Та сім’я постановила – гуляти, так із музикою, тому знову різали свині й били телята, купували хусточки та кликали три сотні люду...

Матвійчук таки відслужив у мальовничому Закарпатті й безмежно з цього приводу радий. Вже після армії одружився, виховує з дружиною Людою п’ятеро діточок: Діану, Ростика, Таню, Анюту та Даринку. Старші односельці жартують, що ото скільки разів в армію ходив, стількома нащадками Бог і нагородив. Олексія почали називати «Батьком Єралашу», адже син Рока (Ростик) так схожий на персонажа з дитячого серіалу, що незнайомі люди, які гостюють в селі, із малим фотографуються. А той позує та посміхається – що тут скажеш, «Єралаш».

Андрій СОБУЦЬКИЙ

Джерело: Сім’я і Дім
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
3 (голосів: 0)
Наступна новина: Волинянин опинився на ...

КОМЕНТАРІ