Юрій Огняник родом із закарпатського міста Хуст, міліції віддав майже 17 років свого життя. Після закінчення факультету підготовки кадрів для кримінальної міліції Академії внутрішніх справ у Києві, спробував залишитися на службі в столиці. На рідне Закарпаття повертатися не хотів, оскільки там в УБОЗі уже був „комплект” на його посаду та спеціалізацію. Однак в столиці молодий офіцер-випускник також не затримався, бо, зізнається, „не вміє красти і брати хабарі”…
Відтак Юрія Огняника направили у Севастополь, в тамтешній Ленінський райвідділ міліції, де почав службу на посаді слідчого. Після року служби був переведений у відділ по боротьбі з незаконним обігом наркотиків сусіднього Нахімовського райвідділу Севастополя. Відтак був і старшим оперуповноваженим карного розшуку, і заступником, і начальником кримінальної міліції у різних райвідділах Севастополя. Остання його посада прирівнювалася до заступника начальника райвідділу. Дослужився від лейтенанта до підполковника міліції.
- Коли у 2001 році я приїхав у Севастополь, у мене було враження, ніби опинився в зовсім іншій країні, — розповідає Юрій Огняник. — Тут не було чути жодного українського слова чи пісні. Хоча офіційна документація велася на українській мові. Все — російською, а загалом атмосфера з таким собі комуністичним присмаком. Я теж розмовляв російською, оскільки українською там не було з ким спілкуватися.
Ситуація різко змінилася після Помаранчевої революції 2004-2005 років. Тоді у Севастополі й по всьому Криму почалася українізація і національне піднесення. У місцевих кінотеатрах стали показувати українські фільми, з’явилася реклама і навіть цінники на українській мові. Водночас у Севастополі продовжували виходити на мітинги представники руху „Русский блок”, котрі ще тоді агітували за Росію і все російське...
Напруження і в до того проросійському Криму й Севастополі дійшло до крайньої точки і вибухнуло після перемоги Майдану і прийняття Верховною Радою України непопулярних тут мовних законів. Друга причина, на думку пана Юрія — місцевий спецпідрозділ міліції „Беркут”, бійці якого не хотіли ставати на коліна, як вчинили після перемоги Майдану більшість їхніх колег по всій Україні. Аби залишитись живими, кримські „беркутівці” змушені були таємно, перевдягаючись у цивільне, ночами повертатися з Києва додому.
А потім почалися перші категоричні засідання кримського парламенту. Відповідно — відбулася зміна керівництва цього органу. Далі пішли зміни і в керівництві міліції.
— У Севастополі, окрім перших днів, особливих масових мітингів не було, — пригадує події початку анексії Криму Юрій Огняник. — Єдине, що майже одразу зі зміною керівництва місцевого парламенту у місті з’явилися так звані козаки. Деякі з них були на конях, інші — піші, але це, в основному, були озброєні п’яні російські мужики, котрі займалися захопленням будівель і нібито „наведенням порядку”.
Найсумніше те, що після зміни керівництва міліції Севастополя, ці козаки проводили спільні патрулювання з міліцією, було навіть створене щось на зразок муніципальної поліції. Однак ні призначення нового керівництва кримської міліції, ні накази про спільне патрулювання, ні сама ця поліція не були законними. У таких умовах працювати було особливо важко.
Аби якось координувати роботу, у Севастополі відбулися збори особового складу УМВС, де 90% працівників виявили бажання працювати з новим керівництвом під крилом Росії. Близько 9% вагалися, а проти виступило всього кілька чоловік, у тому числі й закарпатець Юрій Огняник.
Пан Юрій розповідає, що вже тоді йшла мова про створення в Криму поліції з обіцянкою повного матеріально-технічного забезпечення: житлом, паливом для автомобілів, сучасними засобами захисту, зарплатнею світового рівня. Натомість усі працівники місцевого УМВС повинні були здати свої українські паспорти, прийняти громадянство Росії і вступити у так звану поліцію. Аналогічна схема русифікації населення відпрацьовувалася і в прокуратурі, і в деяких інших органах влади.
- З обіцяного кримським міліціонерам збільшили хіба що зарплатню, — каже Юрій Огняник. — Із 2000-2500 - до 8500 гривень, але в рублях. Але, наскільки мені відомо, нині ще не всіх тих, хто прийняв російське громадянство і здав український паспорт, взяли у російську поліцію, та й особливого технічного забезпечення там ніхто так і не відчув…
Паралельно у Севастополі почали з’являтися так звані зелені чоловічки, російська військова техніка. А одного дня в місті не стало всіх українських прапорів. Тоді у підполковника Огняника були думки тримати оборону і не здавати український стяг, однак із міркувань безпеки у той час, коли знімали стяг із райвідділу, керівництво відправило закарпатця у відрядження… Юрій згодом дізнався, що український стяг з райвідділу зняли російські козаки, склали його, віддали власникам і попросили більше ніколи не вивішувати...
- Паралельно у місті з’явилися тисячі російських військових, — розповідає Юрій Огняник. — Стільки ж базувалося на кораблях, які підпливли впритул до міста. Очевидно, росіяни чекали, що ми будемо відстоювати Крим, а ми... Майже паралельно із військовим вторгненням, нова кримська влада проводила референдум. Мені дали наказ виділити правоохоронців для спостереження за цим дійством. Я цього не міг виконати, тому попросив лікарняний і вирішив іти звідти. На той час уже не було зв’язку з материковою Україною, окрім як через Інтернет. Відповідно я і ще кілька моїх свідомих колег надіслали через мережу рапорти на звільнення Міністру МВС України Арсену Авакову (у Севастополі, звичайно, нас ніхто відпускати і звільняти не збирався). Так у день кримського референдуму 16 березня, на свій страх і ризик, я подався на Закарпаття. Дорогою було чимало перевірок, але виручило міліцейське посвідчення.
До слова, усім працівникам міліції, котрі написали рапорти із Севастополя, міністр Аваков запропонував ряд регіонів і посад на материковій Україні. Юрій Огняник повернувся на рідне Закарпаття. Спочатку став до роботи у селищі Буштино Тячівського району, а потім отримав пропозицію начальника УМВС Закарпаття Сергія Шаранича очолити Міжгірський райвідділ міліції.
На запитання, як йому працюється на новому місці, пан Юрій з посмішкою згадує 140-тисячні мікрорайони Севастополя із чи не найбільш криміногенною обстановкою в Україні. Мовляв, в порівнянні з Севастополем тихе Міжгір′я - це курорт...
Розмову вів Павло БІЛЕЦЬКИЙ
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Мар’янкові із ДЦП, батько ...
Наступна новина: На Рівненщині працівники ...
Театральная афиша Москвы: лучшие спектакли
Понятие и признаки инфантильности: как распознать психологическую незрелость
Самі дієві мазі з трав
Як найкраще привітати: ідеї та поради