Про це на своєму сайті пише львівська письменниця, лауреат Шевченківської премії в галузі літератури Галина Пагутяк.
Вона зазначає, грошей на культуру в незалежній Україні ніколи не вистачало: «Бюджет не передбачав великих витрат. Всього 1%, та й той осідав, самі знаєте де. Платники податків вважали, що культура сама мусить себе спонсорувати, перейти до ринкових відносин. Книга чи пісня прирівнювалась до снікерса. Вмієш продати – маєш гроші, не вмієш – сиди голодний».
Галина Пагутяк додає, в Україні на теренах культури уже багато десятиліть триває гібридна війна з «Руським міром», яка упродовж останніх років ускладнилась ще культурним пацифізмом, чиєю зброєю є суміш совкового інтернаціоналізму з погано витлумаченим лібералізмом. Перефразовуючи відомий вислів, можна сказати: «Хто не дбає про власну культуру,той змушений фінансувати чужу».
Письменниця відзначає, що «високочолі державні мужі й пальцем не кивнули, щоб скласти програму захисту від «Руського міра». Їм навіть подібне й на думку не спадало. Вони могли часом приголубити когось з письменників на Форумі видавців, купити і навіть прочитати українську книжечку, але від того не переставали бути корупціонерами і зрадниками власного народу».
На її думку, «зараз нема державної волі боротись з «Руським міром», почути тисячі діячів культури, не культурної номенклатури, не моральних авторитетів, які самі себе назвали моральними авторитетами, серед яких немає ні Ліни Костенко, ні Валерія Шевчука, ні Івана Марчука, бо ті тихо роблять свою справу і несуть свою нелегку місію в повній ізоляції від влади».
Разом з армією, освітою, медициною, пише письменниця, мовчки і послідовно, суспільство і влада нищили культуру. Саме тому тепер маємо війну, якої не було б, якби на Донбасі були українські школи й українські книгарні, якби була встановлено квоти на українську книгу, українські видання і україномовний ефір.
«Ніхто не пішов би у сепаратисти і терористи, якби знав, що за зневагу над державною мовою і державними символами може сісти до цюпи», – зазначає вона.
Галина Пагутяк стверджує, що країна, де «за блок вкрадених цигарок підлітків садовлять на три роки, а за вбивства і катування патріотів – під домашній арешт, а далі відпускають на всі чотири сторони з заставою чи без, не лише не має правової культури, а й схильна до суїциду».
Письменниця із сумом констатує, що пересічний український культурний споживач шкодує книжки власним дітям, не ходить в музеї, ненавидить класичну музику, довго не витримує українського року, ставить пластикові вікна у старовинних будинках, і регулярно дивиться шоу Шустера.
«Саме на нього робить ставку влада. Бо серед тих, хто повстав і хто пішов зараз добровольцем, катма подібних культурних споживачів, а якщо і є, то вони легко перевиховуються», – зазначає вона і додає, потік масової культури іноземного походження (бойовики, фільми жахів, бандитські серіали, комп’ютерні ігри-стрілялки) за двадцять років стали зразком для наслідування для підлітків, що не знали іншого мистецтва і інших розваг, і поодинокі спалахи насильства тепер зливаються в одну вогняну лінію, й голос диявола шепоче: «Вбити легко».
Однак, стверджує Галина Пагутяк, коли суспільство починає «хворіти», «все каміння летить у бік діячів культури, мовляв, не вберегли, не повели народ у світле майбутнє».
Письменниця стверджує, що тоді справжніх митців та інтелектуалів насправді не слухали, «слухали Донбас, доки він не розрядився вселенською гуманітарною катастрофою».
«Але навіть, якщо й зараз вимагають від митців реакції, то вимагають говорити тихіше, аби не образити ворога. Або говорити зрозумілою – російською», – підкреслює вона і додає війна культур дзеркально відображає війну, що триває на Сході: ті самі безглузді перемир’я, тактика не нападу, а захисту, ігнорування проникнення на власну територію ворога, цілковита відсутність пропаганди на державному рівні.
«Ця, стара все ще влада навіть при бажанні не може створити повноцінної пропаганди, вона не здатна подолати й інформаційну блокаду окупованих районів. Якби на самому початку було вимкнено російські пропагандистські канали, блоковано сепаратистські видання, втрат було б значно менше. Однак у нас ніколи не намагались дорівняти перо до БТРа», – пише письменнниця.
Культуру спротиву може породити лише громадянське суспільство, переконана Галина Пагутяк, і допомагатимуть йому в цьому професійні митці.
«У них є вибір: залягти на дно, тримаючи під пахвою теорію чистого мистецтва, стати на сторону ворога, або стати частиною цього спротиву. Ті, хто підтримував Майдан словом і ділом, зараз стали бійцями і волонтерами як на культурному фронті, так і на реальному», – підкреслює вона і додає, війна виявляє справжні обличчя, адже кліпи, вірші, статті, фотовиставки, репортажі, графіті, перфоманси, фотожаби не фінансує держава чи олігархи, але вони з’являються кожного дня.
«Гроші у цьому світі не головне. Успіх у цьому світі не головне. А от «кон’юнктура», яку закидають тим митцям, що творять задля перемоги, потрібна у цьому світі. Світі визвольної війни українського народу проти чуми путінізму. Це не та ситуація, коли Гессе і Томас Манн виступали проти війни, яку розв’язав Гітлер у рідній Німеччині. Це – цілком протилежна ситуація, коли вся культура мусить бути зосереджена на перемозі, щоб зберегти не лише культурні надбання, а й власну честь, пожертвувавши навіть на якийсь час міжкультурними зв’язками з країною-агресором», – пише Галина Пагутяк.
Вона додає: «У таборі для біженців останній великий гуманіст доктор Альберт Швейцер намалював у своїй вбогій комірці клавіатуру органа на столі і кожен день вправлявся у грі. Так досягав він внутрішньої гармонії серед кривавого божевілля Другої світової. Піаніст на Майдані посеред зими прагнув теж відновити гармонію Всесвіту. Культура, яка не прагне до миру і гармонії, не має сенсу. Але вона повинна й боротись за них».
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Житомирська область: ...
Наступна новина: В Луцьку тролейбуси на ...
Взгляд в будущее: Что ждёт World of Warcraft, The Division 2 и Destiny 2 в 2024 году?
Нутрициология и лечение хронических заболеваний
Нутриціологія та хронічні захворювання
Переваги смужок для депіляції
Як столи для барів і кафе здатні вплинути на дизайн закладів?