Переживаючи гіркоту втрати, щороку дружина загиблого міліціонера Оксана Лісовецька запалює свічку в пам’ять про загиблого чоловіка. Щораз, згадуючи, жінка запитує себе: «Що це? Фатальний збіг обставин?.. Доля?.. Безвихідь ситуації ?..» І щораз не знаходить відповіді. Уже скільки років пройшло із дня трагедії, а сльози не перестають обпікати її обличчя, і голос тремтить, і пам’ять не зрадила: жінка пам’ятає усе до дрібниць.
Спогади через усе життя
Капітан міліції Віктор Лісовецький родом із села Оконськ Маневицького району. Оксана приїжджала у це село в гості до подруги. Ходили в клуб на дискотеку – там з Віктором і познайомилася. На момент знайомства він закінчував факультет фізичної культури Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Отримавши диплом учителя, пішов працювати вчителем у загальноосвітню школу в рідному селі. Оксана не хотіла, щоби чоловік ішов служити в міліцію. Відговорюючи Віктора, казала: "У тебе характер надто м'який, тобі треба у школі працювати». Але професія правоохоронця була свідомим та виваженим рішенням для нього. Заради мрії, всупереч рідним, хлопець нарешті чітко визначився з майбутнім: служитиме, як батько, в органах внутрішніх справ. Тож лишив роботу і став на захист закону і правопорядку, заприсягнувши на вірність народу України.
Служба: вдень і вночі
В органах внутрішніх справ розпочинав службу Віктор Лісовецький оперуповноваженим групи кримінальної міліції у справах неповнолітніх Маневицького РВ УМВС. Пропрацювавши неповних чотири роки, перевівся на посаду старшого оперуповноваженого групи боротьби з незаконним обігом наркотиків. Часто доводилося спільно із колегами з карного розшуку розкривати різні злочини і затримувати підозрюваних. Зі слів Оксани Олександрівни, розповідати про службу Віктор Павлович не любив. Він ніколи не скаржився, саможертовно віддавався улюбленій справі: нескінченні рейди, відпрацювання. Усі труднощі витримував мовчки, проблеми також переносив у собі. Очевидно, розумів, що й дружині також ведеться непросто: двоє малих дітей, господарство... Зрозуміло, служба забирала у Віктора дуже багато часу.
Таке не забувається
Оксана з часом звикла до цього, і все одно, залишаючись удома сама з дітьми, не спала ночами, переживала за чоловіка. Щодня з тривогою у серці проводжала його на службу, а він, намагаючись заспокоїти дружину, казав:"Ти не бійся, якщо зі мною щось станеться, тобі подзвонять". І одного разу таки подзвонили... Минуло стільки довгих років із дня тієї трагедії, але Оксана Олександрівна пам’ятає кожну хвилину того страшного дня, коли їй повідомили страшну звістку про загибель чоловіка. У той злощасний день доля розпорядилася за нього. Одягнувши омріяні погони, не судилося, не склалося… Жити довго не довелося. 22 листопада 2002 року після проведення оперативної комбінації з перевірки даних щодо причетності злочинця до скоєння ряду крадіжок, які підтвердились, під час затримання злочинця капітан міліції Лісовецький Віктор Павлович отримав ножові смертельні поранення. За виконаний службовий обов’язок до кінця, до останнього подиху, останнього удару серця, посмертно нагороджений орденом "За мужність" III ступеня. Його ім’я назавжди золотими літерами вписане на скорботній стелі в управлінні МВС України у Волинській області.
Життя має зміст
Але жінка не лишилася зі своєю бідою та горем наодинці, не відчувала себе покинутою. Горе тяжкої втрати з нею розділили колеги Оксани – колектив Маневицької центральної районної лікарні. Велику та щиру повсякчасну підтримку надавали керівництво райвідділу, друзі та колеги чоловіка. Та й зараз вони не забувають старшого опера, навідуються до могили. Вдова загиблого може завжди розраховувати на їх підтримку у будь-якій ситуації.
Забравши життя міліціонера, злочинець назавжди лишив сиротами двоє неповнолітніх дітей. Сини залишилися без батьківського сильного та надійного плеча, без щирої ласки та турботи. Переглядаючи фотографії, жінка і досі запитує себе, як склалося б її життя, якби він залишився живим. Але ті спогади додають жінці нових сил, щоб справлятися із щоденними труднощами. Уже дорослі сини Лісовецьких Богдан та Олег стали надійною підтримкою та опорою матері. Хлопці пам’ятають батька більше із фотографій, із розповідей матері та слів товаришів по службі, вони знають, що батько був не із тих, хто боявся життєвих труднощів. Він не ховався за спинами інших, був взірцем честі і працелюбності.
І хоча його уже 12 років немає поряд, але він назавжди залишиться у серцях рідних, колег і друзів. Нічим не вгамувати той біль втрати близької людини і не загоїти душевних ран… Вічна пам’ять Міліціонеру!
СЗГ УМВС України
у Волинській області
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: У Києві діти намалювали ...
Наступна новина: Хмельницькі міліціонери ...
Замена экрана Xiaomi 12
Переваги агенства інтернет-маркетингу від Penguin-team
Почему стоит купить форсунки для полива?
Почему стоит купить молд силиконовый в интернет магазине Zabaganka?
Отличный выбор для стильных образов: красивые квадратные ногти
Переваги ІСТЕЛ 3000 - провідного українського постачальника