У дитинстві львів’янин Святослав навіть не міг собі уявити, що буде правоохоронцем. У шкільні роки він мав потяг до точних наук. Відтак після закінчення школи вступив до Львівського економічного ліцею, де здобував фах бухгалтера малого підприємства. Наступним етапом його життя стало навчання на факультеті прикладної математики Львівського національного університету «Львівська політехніка». Тут він освоював професію програміста. Після закінчення вузу він присвячував чимало часу батькам, допомагаючи у торгівлі.
У вільний час Святослав часто спілкувався зі своїм товаришем – слідчим Шевченківського райвідділу міліції Львова. Від нього якось дізнався про роботу дільничних інспекторів, з якими той співпрацював. Згодом вирішив й сам податися у цю службу, оскільки прагнув допомагати людям.
Невдовзі після навчання у навчально-тренувальному центрі «Верещиця» Святославу було запропоновано роботу у Сихівському райвідділі внутрішніх справ – на дільниці ЛКП «Новий Львів». Разом із двома колегами йому довелося опікуватися територією, на якій мешкало дванадцять з половиною тисяч людей.
Наставником молодого правоохоронця став дільничний інспектор старший лейтенант міліції Богдан Бурбан, за плечима якого був чималий досвід роботи. Він завжди брав Святослава із собою, коли було необхідно затримати злочинців та залучав до розгляду заяв громадян. Нерідко вони цілими днями працювали разом, інколи ночуючи на дільниці.
– Я дуже тішився моментами, коли людина була вдячна за допомогу, – пригадує Святослав. – Це окрилювало мене та стимулювало до роботи.
Мій співрозмовник охоче повідав мені про подібні випадки. Ось лише деякі з них.
В одній із квартир мешкали глухонімі брат та сестра. Їхньому спокійному та розміреному життю нічого не заважало, доки чоловік не привів до квартири свою коханку. І все б нічого, якби остання не полюбляла хильнути оковитої. Якось нажлутикавшись, вона накинулася на сестру господаря з кулаками. Внаслідок цього остання отримала кілька переломів ребер. З’ясовувати обставини цього випадку довелося саме Святославу. Ніхто з його колег не вірив, що дільничний інспектор доведе цю справу до логічного завершення. Утім, молодого шерифа не зупинили труднощі. Він знайшов кваліфікованого спеціаліста сурдопереводу, котра допомогла встановити обставини події. Відтак було проведено слідчі дії, в результаті чого кривдницю було засуджено та виселено із квартири потерпілої. Й невдовзі ощасливлена жінка запропонувала поселитися у помешканні своєму коханому, на що останній погодився.
А якось навесні Святослав разом з Богданом спіймали бомжа, котрий таємно мешкаючи на дачних ділянках Нового Львова, «полював» на майно громадян. Чоловік викрадав з дач знаряддя праці, залізні бідони, розбирав металеві конструкції. Під час слухання справи у суді Феміда дала правопорушнику другий шанс, призначивши умовний термін. Згодом Святослав допоміг йому працевлаштуватися у рибоохороні. Невдовзі чоловік покинув пиятику й налагодив стосунки з дітьми. Опісля колишній бомж нерідко навідувався до свого дільничного інспектора, з вдячністю згадуючи про цей поворотний момент у його житті.
Одного разу Святослав дізнався про те, що в одному з будинків на вул. Панаса Мирного переховується громадянин, якого розшукують за скоєння розбійних нападів. З’ясувалося, що зловмисник нерідко навідувався за цією адресою до своєї коханки. Втім, брати його на квартирі було небезпечно, оскільки жінка проживала з двома неповнолітніми дітьми. Кілька ночей Святослав із Богданом намагалися вистежити зловмисника під будинком. І невдовзі їхня копітка праця увінчалася успіхом. Злочинця було затримано й притягнуто до відповідальності.
Ось уже кілька років поспіль Святослав Бунь працює інспектором відділу дільничних інспекторів управління громадської безпеки ГУ МВС України у Львівській області. Він є куратором шерифів з усіх райвідділів Львова. Нерідко йому доведеться проводити перевірку на предмет виявлення недоліків. А відтак разом з колегами шукати методи їх усунення, аби схожа ситуація у подальшому не повторювалася. Якщо недоліки несуттєві їх усувають на місці. Коли ж вони суттєвіші, проводиться службове розслідування.
Під час однієї з перевірок старший лейтенант Бунь несподівано дізнався про бойові події, які розпочалися на сході України. Це його неабияк розхвилювало й він почав стежити за ситуацією, яка розвивалася на Донбасі. А коли йому стало відомо, що туди вирушатиме зведений загін міліції Львівщини на чолі полковником міліції Сергієм Маруняком, одразу ж виявив бажання вступити у його лави.
– Можна сидіти біля телевізора, коментуючи, як той чи інший посадовець виконує свою роботу. Можна стояти з плакатами біля адміністративної будівлі та кричати «Ганьба!». Однак, коли існує реальна загроза, що сепаратисти можуть укріпитися на Донбасі, а відтак продовжити наступ на територію України, сидіти склавши руки не можна. Я подумав, що набагато легше десь подалі вести бойові дії, ніж поблизу місця, де знаходиться твоя сім’я. Краще поїхати на схід і там закінчити війну, – поділився власними міркуваннями Святослав.
Записавшись до зведеного загону обласного управління міліції Львівщини, Святослав Бунь вирушив у зону проведення антитерористичної операції. Прямуючи туди він зустрів співробітників «Грифону», колишнього «Беркуту» та патрульної служби міліції.
– Мені доручили виконувати обов’язки старшого групи на блокпості, підпорядкувавши двох працівників «Грифону», – розповів правоохоронець. – Втім, я сказав цим працівникам, аби вони не зважали на те, що я старший. Адже ми працюємо разом й стоїмо один за одного.
Блокпост львівських правоохоронців було розташовано на автошляху, який прямував у бік Краматорська. Щодня їм у на підмогу відряджали одного працівника Барвінковського райвідділу міліції Харківщини. На ніч число місцевих правоохоронців подвоювали. З тутешніми міліціонерами львів’яни трималися на відстані.
– Ми відчували, що спілкуватися можна лише з кількома чоловіками з місцевого райвідділу міліції. Складалося враження, що решта вважає нас ворогами, – зазначив Святослав.
Коли відбувалися штурми Краматорська та Слов’янська, усі траси з Донбасу на Харківщину було закрито. Потік біженців ішов у бік міста Барвінкове через блокпост, на якому чергували львів’яни. Нерідко міліціонери затримували громадян, яких підозрювали у співпраці з терористами. У кількох громадян навіть виявили відео, на яких було відзнято дії сепаратистів.
– Більшість громадян із дітьми були налаштовані до нас прихильно. Вони просили нас, аби ми швидше закінчили війну. Натомість бізнесмени та літні люди реагували на нашу присутність агресивно, – поділився своїми враженнями міліціонер.
Хоча були й маленькі приємні моменти у буднях міліціонерів. До них приїздили представники народної самооборони із Львівщини. Активісти передавали їм засоби гігієни, новенькі шкарпетки, печиво та цигарки. А тим часом, місцеві жителі привозили міліціонерам воду.
– Наш Святослав виконавчий та дисциплінований, – розповів начальник відділу дільничних інспекторів управління громадської безпеки ГУ МВС України у Львівській області Віктор Катерина. – Коли щось не знає, запитує, аби потім не переробляти кілька разів. З власної ініціативи він поїхав у зону АТО, оскільки спокійно не міг дивитися на те, що відбувається в Україні.
Нещодавно Святослав повернувся до рідного Львова, де його з нетерпінням очікувала дружина та троє донечок. Але вже незабаром він має намір знову поїхати у зону проведення антитерористичної операції. Сподіваємося, що й цього разу Бог вбереже його від біди!
Юрій СКОБАЛО
Газета «Міліцейський кур’єр»
на фото: Святослав у зоні АТО
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: «Хамас» і Ізраїль ...
Наступна новина: Завдяки зусиллям ...
Хирургия в частной клинике: экспертное лечение и забота о вашем здоровье
Як правильно сервірувати стіл до сніданку?
Переваги смужок для депіляції
Як столи для барів і кафе здатні вплинути на дизайн закладів?
Переваги оцінки впливу на довкілля в Україні (ОВД)