– Пане Андрію, розкажіть про події, які зараз відбуваються на сході України, як їхній безпосередній учасник.
– Особисто я побував у різних точках північної частини Луганщини. Ми завдали дуже великої шкоди сепаратистам, і будемо робити це й надалі. Побував я і на блокпосту Городище на заставі, коли ми контролювали прикордонний загін. Там періодично – через день – відбувалися обстріли з важкої артилерії і різних видів стрілецької зброї. Багато поранених, розбито вщент нашу одну машину зв'язку. Хлопці, які в ній перебували, того вечора вирішили через спеку заночувати надворі, це їх і врятувало. Не раз я супроводжував конвой до населених пунктів під Луганськом, Щастям, до аеродрому, брав участь у затриманні сепаратистів, їхньому допиті, передачі органам СБУ.
Я відчув, що люди не є вороже налаштовані проти вояків українських Збройних Сил, які беруть участь в АТО. Вони нам виявляють підтримку, дякують за те, що ми тут, бо без цього взагалі тут би були хаос, анархія і мародерство. Допомагають водою, одягом, продуктами харчування, тобто всім необхідним. Правда, є там і провокатори, котрі намагаються звинуватити нас, що ми воюємо проти мирного населення – для того, щоби похитнути віру людей. Багато людей розуміють, що це неправда, адже ми якраз їх беремо під захист. І саме співпраця наших вояків із місцевим населенням, думаю, якраз буде запорукою нашої перемоги. Я вважаю, що ніяка військова потуга не зуміє здолати сепаратизм, якщо не буде підтримки місцевого населення. Це моє бачення ситуації.
– А що там, на сході, найбільше підтримує дух бійців? Чи, може, молитва, чи звістки від рідних, які за Вас переживають?
– Звичайно, якою б не була підтримка громади, волонтерів, ніщо не замінить нам підтримки рідних, домашніх. Коли ми знаємо, що вдома все гаразд, то тоді й служити набагато легше. Я пішов на схід добровольцем, і від 20 травня вважаюся мобілізованим у батальйон територіальної оборони "Лев". Звичайно, рідні були проти того, щоби я йшов на війну, бо маю троє малолітніх дітей і дружину. Мама зараз живе у Польщі.
– Діти усвідомлюють, що їхній тато – герой?
– Не знаю... Вважаю, що нічого героїчного я ще не зробив, хоча воюю на цій неоголошеній війні, яку називають АТО. Це мій обов'язок, я давав присягу на вірність народові України і не міг вчинити інакше.
– У Вас, бачу, є індивідуальні засоби захисту. А в перші дні чи були вони і хто Вам їх доставляв?
– У перші дні, коли ми приїхали в зону АТО, кожен вже мав бронежилет, каски – не всі. Завдяки людям, які збирали кошти, нас екіпірували добре. Мені особисто бронежилет купили на шахті, де я працював. Він доброї якості, я сам його випробовував, як кажуть "прострілював". І я ним задоволений. Каски ми отримали вже на другий-третій день вже на місці, теж завдяки зусиллям громади. Є ще значні проблеми з формою і якісним взуттям, його ще й зараз не вистачає. А з технічної сторони ми відчуваємо проблему з приладами нічного бачення, нічними прицілами, тепловізорами, надійними засобами зв'язку (не мобільні телефони, які прослуховуються, а сучасні досконалі засоби супутникового зв'язку) і з цієї сторони ми сподіваємося на допомогу країн-гарантів нашої безпеки. Знаю, що у батальйон вже надійшло кілька пакетів порошку для зупинки кровотечі, здається, із запасів НАТО, ампули зі знеболювальними препаратами. Вони за 40 секунд зупиняють будь-яку кровотечу. Але цього ще замало. Я хоч і у відпустці, але слідкую за подіями, які відбуваються там, і коли почув вчора у новинах, що наші війська оточують Щастя, щоби відбити його у сепаратистів, я був трохи шокований, бо цей населений пункт під Луганськом, де я вже кілька разів проїжджав через нього і воно вже було давно зачищене від ворогів, було давно безпечним, але воно знову в руках неприятеля. А все через той конвой гуманітарний, який ми пропустили на свою територію. Тепер вороги отримали значну підмогу на багатьох ділянках сектору А, тобто в Луганській області.
– На жаль, наша армія дуже мало відчуває допомоги від країн-гарантів безпеки, крім глибокої стурбованості…
– Так, це правда. Конкретної допомоги від Заходу чи від американців ми там не відчуваємо абсолютно. Наприклад, не бачив жодного разу тих американських сухих пайків – є лише наші, українські. Практично не бачив медикаментів імпортного виробництва. По суті все, що ми отримуємо в якості гуманітарної допомоги, – це все нашого виробництва, заходу та сходу України, що ми відчуваємо в зоні АТО.
– Чи не образливо вам там, на передовій, що більшість молоді, яка могла б прислужитися державі, живе зараз досить безтурботно?
– Такі питання не раз виникають: чому ми, а чому не вони, чи вони цієї потреби не відчувають? Думаю, поки що їм ця проблема, як кажуть, не болить, і вони не розуміють, що війна там, а через кілька місяців вона може зачепити і їх, наші терени. Я цього не розумію. Я вважаю, що потрібно воювати вже тут, поки не пізно. Бо якщо ми не відстоїмо нашу державу, єдину і соборну, втратимо її, то що про нас скажуть наші діти, що ми для них залишимо, як будемо дивитися їм у вічі?
– Завжди у часи випробувань країну захищали і працювали для неї невеликий відсоток патріотів, він був тією рушійною силою, яка оберігала її. От Вам там, на сході, яким бачиться майбутнє нашої держави? Адже маємо нового Президента, оголошено дострокові вибори…
– Майбутнє нашої держави ми і наші бійці бачать у тому плані, що мусить бути очищення влади, люстрація, боротьба з корупцією. Мають бути рішучі реформи для зростання економіки, мусять бути реформи у медицині і освіті, щоби Україна пішла дійсно європейським шляхом, щоби ми зробили реальні кроки для вступу в Євросоюз. Поки що таких кроків я не бачу. Ми поки що відчуваємо на собі той тягар минулого і ті два Майдани, на жаль, не змогли докорінно очистити владу. І скажу таке: можливо, це буде прикрою несподіванкою, але наші бійці додому зі сходу будуть повертатися через Київ.
– Російські ЗМІ дуже багато говорять про те, що багато біженців залишають Україну і виїжджають у Росію, що тут – пекло…
– Що стосується біженців, то не можу сказати, що якась велика кількість їх є на кордонах. Є біженці, наприклад, із Луганська, бо у місті йшли бої і треба було себе рятувати. Спочатку їх було небагато, а коли організували так званий "зелений коридор" – їхня кількість збільшилося, але вони виїжджали переважно в Україну. І вважаю, що кожен має право вибирати, де йому переховуватися, де його родина і так далі. Багато біженців я знаю зі сходу є на заході України, вони поводять себе по-хамськи, будучи у нашому домі, починають насміхатися з наших пам'ятників, наших героїв, тим самим поширюючи негативну інформацію про захід України та її мешканців у соціяльних мережах. Але, незважаючи на це все, захід не залишить у біді своїх побратимів, товаришів, соратників, ми – українці, ми – сильна і боєздатна нація, яка дасть гідну відсіч кремлівському ворогу!
Про це повідомили в прес-службі Тернопільської обласної організації ВО "Свобода"
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Львівські правоохоронці ...
Наступна новина: У Рівненській області ...
Топ-5 Лайфхаков: Как Открыть Сейф
Кому Насправді Потрібна Реклама На Білбордах По Всій Україні
Женские часы: как выбрать идеальную модель для делового стиля и летних образов
Понятие и признаки инфантильности: как распознать психологическую незрелость
Самі дієві мазі з трав