Так, принаймні, здається журналістам IA ZIK. А як воно насправді?
Юрій Макаров, Отар Довженко, Яна Дубинянська, Тетяна Логуш, Оксана Думанська, Микола Шейко, Дзвінка Калинець-Мамчур, Наталя Іваничук, Любов Янків-Вітковська, Галина Гнидюк, Мирон Іваник, Юрій Коваль та Ольга Квасниця підбили підсумки свого Читального року для і відповіли на такі запитання:
* Чи читалося Вам цього року?
* Які з прочитаних Вами цьогоріч книг рекомендували б іншим?
* Якими книжковими новинками плануєте поповнити свою бібліотеку? Чи, можливо, зорієнтуєтеся «на місцевості» – вже на Форумі видавців? Юрій Макаров, журналіст, телеведучий, документаліст, письменник, оглядач часопису «Український тиждень»
Юрій Макаров. Фото: life.pravda.com.ua
Звісно, під час Майдану не читалося, та й зараз не дуже. Період, коли час тебе не квапив, не смикав, нічого не вимагав, як-от під час регіоналівського міні-застою, минув. Щоби дозволити собі відірватися від стрічки новин і поточних публікацій у пресі, отак тихенько прилаштуватися на дивані з книжечкою й не смикатися дві-три години, потрібна додаткова мотивація. Ну, скажімо, не просто приємно проводити час, а з’ясовувати якесь конкретне нагальне питання. Або якщо, припустимо, треба терміново на щось відреагувати. Чи щось уже зовсім довгоочікуване.
Але тут теж трапляються сюрпризи: в пошуках витоків загадкової російської душі вирішив перечитати «Село Степанчиково» Достоєвського, а замість цього вийшов спочатку на свіжу, дуже змістовну книжечку лондонського професора Александра Еткінда «Внутренняя колонизация. Имперский опыт России», а потім шляхом складних асоціацій відразу на... Фадея Булгаріна (нагадаю, це той Булгарін, якого послідовно терпіти не могли Пушкін, Лермонтов і Некрасов). Кажуть, за те, що він цілувався з Третім відділенням, тодішнім царським міксом ЦК і КГБ (хоча Пушкін теж з ним цілувався), але схоже за те, що він був поляком (JanTadeusz Krzysztof Bu?haryn), тобто явно чужим у петербурзькій тусовці, а ще за те, що був тодішнім генієм попси – його авантюрний роман «Иван Иванович Выжигин» було продано в кількості 10 тисяч примірників, коли нормальним накладом вважалося, ну 100. Почитав я і «Выжигина», і «Мазепу», і фантастичні (!) оповідання «Правдоподобные небылицы» та «Невероятные небылицы». Що сказати, довго російська культура пручалася європейському напрямку розвитку... І дуже цим пишалася. Тільки тоді замість України ненавиділи Польщу, ми органічно замінили її в російській свідомості, тож усе, що зраз відбувається з нашими братніми обіймами, було закладено ще тоді!
А ще я довго сподівався, що в нас колись перекладуть нашумілу «Фрікономіку» Левітта/Дабнера, а потім не витримав і вирішив її спожити англійською. Нічого, трохи повільніше, але воно того вартувало: рештки погано перетравленої марксистської політекономії, якою мимоволі отруїлося наше покоління, залишили мій організм.
Нарешті дістався «Спадку» Анни Шевченко, який вийшов ще торік, – і не пошкодував. Хто не читав, попереджаю, що, по-перше, в оригіналі це називається Bequest, переклад з англійської, і A. K. Shevchenko – сучасна британська письменниця, хоч і народилася в Києві, і це класний історичний трилер – гідне дитя зіткнення двох літературних культур: безліч винахідливості, безліч елегантності, безліч тонкого суто англійського гумору.
Ну й справжній подарунок, на який не один я довго чекав і який можна сміливо рекомендувати як наразі подію року – новий роман Софії Юріївни Андрухович «Фелікс Австрія». Ще після дебюту авторки семирічної давнини – роману «Сьомга» – було зрозуміло, що вона не загубиться в тіні свого величного батька. Зараз із нетерпінням чекаю на реакцію широкої публіки. Як на мене, пані Андрухович-Jr. цим твором без зусиль посідає одне з трьох-п’яти перших місць у сучасному літературному процесі України (якщо дозволите, не буду уточнювати, поруч із ким). Я не кажу про якість прози, що надзвичайно важливо саме тепер, коли мовні смаколики ніби вважаються неістотними, несуттєвими, але тут дуже доросле, зріле володіння сюжетом, фактурами, образами й, головне, зрозуміло, навіщо цю книгу написано взагалі й чому саме зараз – хоч і йдеться про Богом забутий Станіслав початку минулого століття.
Ну а що ще подарує цей видавничий рік? Я щоразу їду на Форум з острахом, бо розумію, що повернуся з валізою книжок, на читання яких ані часу, ані сил не вистачить, так і стоятимуть на полиці німим докором, і це додатковий ґрунт для плекання різноманітних комплексів. На щастя, поруч зі мною моя подруга життя Світлана Фесенко, яка ковтає книжки, немов екскаватор – у разі чого, вона мені розповість, такий у нас у родині розподіл праці! Отар Довженко, журналіст, медіаексперт, громадський діяч
Отар Довженко. Фото: fri.com.ua
Читалося кепсько, зважаючи на Майдан та постійний неспокій. Хоча це стосується не лише читання, а й інших форм дозвілля (яке цього року важко було назвати дозвіллям). Протягом найгарячішого для мене першого місяця Майдану я прочитав три сторінки книжки «Історія Чорного моря». Потім, коли все трохи заспокоїлось, узявся за книжку, яка за будь-яких інших обставин була б давно прочитана, бо її привезли мені ще у листопаді – Sezon burz, нову книгу з серії про Відьмака Анджея Сапковського. Читалась вона в метро та кав’ярнях навколо Майдану, похапцем і з тим самим відчуттям неспокою.
Мій спосіб відволіктися від соціального неврозу – це читання фентезі; зазвичай я беруся за якийсь великий цикл в оригіналі, що забезпечує від місяця до трьох приємного відчуття перебування в іншому світі. Власне, такий період у мене почався у середині квітня й триває дотепер. Дочитав The Rain Wild Chronicles Робіна Хобба, взявся за The First Law Джо Еберкромбі і вже дочитую інші його твори. Збираюсь закруглятися у вересні, щоб нарешті взятись за книжки, корисні для роботи.
Не знаю, чи можу все це рекомендувати іншим людям – хіба що тим, хто поділяє мою любов до фентезійних саг в оригіналі (українських перекладів, думаю, не буде ще дуже довго, якщо взагалі колись будуть).
Із книжок, до яких я маю опосередкований стосунок, рекомендую «Вільний простір: Радіощоденник письменника» Ігоря Померанцева – україномовну збірку радіоесеїв, видану Школою журналістики УКУ. Вона не розчарує і шанувальників Померанцева, і просто тих, кому смакує тонка есеїстика.
Відносних «новинок» у мене лишилось чимало ще з минулого й позаминулого форуму, але, звичайно, традиційно буду гребти все потенційно цікаве. Передусім із дитячої літератури – нових Прохаськів. Куплю нові підручники з історії, написані Олексієм Мустафіним. Неодмінно куплю «В поисках Made in Ukraine» Юлії Савостіної – книгу про те, як жити, купуючи лише українське. Для мене це особливо важлива тема, бо я займаюся економічним бойкотом російського бізнесу. Не впевнений, що зможу налаштуватись на хвилю читання такої літератури в найближчі роки, але неодмінно – «Галицькі оповідання» Стасюка. Бачив, що вже продається новий Маріо Варґас Льйоса від «Фоліо» – теж треба буде купити. Нового Капусьцінського від «Темпори». Земовіта Щерека вже купив.
А взагалі, як то кажуть, не проблема купити книжки, де б купити час, щоб їх читати. А тепер ще й спокій. Тетяна Логуш, голова правління міжнародного благодійного фонду «Мистецька скарбниця», одна із засновників літературного конкурсу романів «Коронація слова»
Тетяна Логуш. Фото: bogushtime.com
Звісно, в основному читаю наших коронаційних. Раніше вдавалося прочитати всі наші новинки до наступного Форуму. Та оскільки кількість авторів і виданих романів щороку (Слава Богу) збільшується, то із запланованого багато ще чекає.
А також не читається спокійно із шніми подіями. Якось все в новинах, в Інтернеті та в хвилюванні. Що б не читав, а думки і серце там із нашими вояками. Отож наразі з останніх прочитаних: «Подвійні міражі» Наталки Шевченко, «По той бік пагорба» Євгена Положія, «Нова стара баба» Лариси Денисенко, «Червоний» Андрія Кокотюхи, «Спадок» Анни Шевченко.
А от останнім часом, це зараз головне для мене, оскільки готуємо ювілейну церемонію – 15 років Коронації, яку хочемо провести у рамках «Воскресіння Розстріляного Відродження», дякуючи «Смолоскипу» за серію «Розстріляне Відродження» є що читати. Наразі читаю Валер’яна Поліщука «Вибрані твори».
Паралельно маємо номінацію «Пісенна лірика», тому смакую фантастичними виданнями: «Чорне і червоне», «Червоне і чорне» видавництва «Богдан», антологія «Розіп’ята муза» Юрія Винничука від «Піраміди», «10 українських поетів останніх років» Сергія Жадана від КСД. Стільки зараз всього розкішного, мудрого, правдиво історичного, цікавого, сучасного, смаковитого (це словоутворення від Галини Вдовиченко) чтива!!! Шкода, що часу бракує охопити все і перечитати. Микола Шейко, директор «Видавництва Старого Лева»
Микола Шейко. Фото: zbruc.eu
1. Читалося, звичайно, значно менше. Чи то через Майдан і війну, чи з якихось інших причин… Не знаю, не аналізував.
2. Я майже не читаю новинки, за дуже рідкісним винятком. Книжки в мене відлежуються доволі довго. Винятком цього року стала хіба «Месопотамія» Жадана. З того, що прочиталося (не враховуючи «професійного», що читається по роботі), напевно порадив би «Самотність простих чисел» (в російському перекладі) італійця Паоло Джордано, «Біографія випадкового чуда» Тані Малярчук, першу книжку молодої письменниці В. Амеліної (читав в рукописі) «Синдром листопаду». Багато поетичних книжок. Більше, мабуть, читав бізнес-літератури, зокрема, з того, що придалося в роботі, порадив би «Довгий хвіст. Нова модель ведення бізнесу» Кріса Андерсона та «Я так і знав! Теорія обмежень для роздрібної торгівлі» Е. Голдратта. Ну і, звичайно, цьогорічні новинки «Видавництва Старого Лева». Але їх не перелічуватиму – то вже буде реклама.
3. Щодо придбання новинок… Ніколи не планую цей процес. Зорієнтуюся під час Форуму. Яна Дубинянська, письменниця та журналістка
Яна Дубинянська. Фото: narodua.com
Читалося набагато менше, ніж зазвичай. Дуже багато часу забирає існування в інфопросторі, новинні стрічки, соцмережі, постійне побоювання пропустити щось важливе чи навіть фатальне. Думаю, це в усіх так. І ще один фактор – в такі часи, як зараз, література не витримує конкуренції з реальністю. Сподіваюся, літературний час настане пізніше.
Але таки доводиться читати по роботі багато біографістики, і така література змушує замислюватися саме над життєвими і світоглядними речами. Зокрема, працювала над біографією Адама Міцкевича для журналу «Личности», і вразила історія його дружби з Пушкіним, яка була зруйнована польським повстанням – все повторюється, в нашому літературному середовищі відбувається те саме. Можливо, саме тому цього літа мене пробило на читання сучасних російських письменників. Прочитані останнім часом Андрій Дмітрієв «Крестьянин и тинейджер», Дмитро Биков і Валерія Жарова «Сигналы», Аліса Ганієва «Праздничная гора», Євген Водолазкін «Лавр», Ксенія Букша «Завод «Свобода» – все це гідні цікаві твори. Мене дуже турбує тенденція списувати російську літературу, всю й одразу, а краще разом з мовою, до лав ворогів.
Про плани щодо купівлі книжок поки що якось не думала – нині взагалі погано з будуванням планів. Дуже хочеться, щоб це стало, нарешті, знову цікавим і важливим. Мирон Іваник, головний редактор видавництва, керівник львівської філії видавництва «Знання»
Мирон Іваник. Фото: facebook.com/znannya.west
1. Читалося, та вже по-іншому. Хочеться сприймати історію через свої родину-рід-село-малу батьківщину – але не навпаки.
2. Михайло Веллер, Олесь Гончар, Володимир Даниленко, Сакі, Олекса Стороженко, Василь Шукшин.
3. Форум – це вічні дослідження новинок. Тільки куди куплені новинки діваються з офісу – не знаю. І так до нового Форуму – нові книги купуємо, непрочитані десь діваються, рекомендовані друзями й ними прочитані іноді повертаються домів. Оксана Думанська, письменниця
Оксана Думанська. Фото: Роман Балук/ZIK
1. Раптом усвідомила, що об’єктом читання були здебільшого не книги, а рукописи. Упіймала себе на думці, що більше знаю «інтернетівську» літературу, звідки читаю полтавчан Сергія Осоку (дуже пильно), Марину Боровську, Ніку Колонюк… От тепер відкрила для себе Ірину Гей – з Миколаївщини. А щодо рукописів, то саме в майданівський час перекладала приватні історії з життя сучасників в інтерпретації Зої Казанжи, в яких нібито й немає особливого героїзму, та є повсякденний бій – у когось проти недуги, у когось проти самого себе, а в когось – за любов. Ця книга вийшла двома мовами у «Видавництві Старого Лева» – «Якби я була…».
Отже, нові твори до мене прилітали в основному електронкою… А читати хотілося щось уже читане – тому узяла Володимира Войновича «Москва 2042» (до слова, а чому б цю книгу не перекласти українською чи вже хтось це зробив?), щоб пересвідчитися, наскільки геніально письменник передбачив майбутнє московської імперії, з отцями Звєздоніями і Дзержинами… В цьому сполучному зв’язку опинилася рання книга Андрія Куркова «Бикфордов мир» – а там уже не їдка сатира, а гіркий трагізм звичайної людини, змушеної вибиратися із нелюдських обставин. А ще хотілося повернутися до теми, яка з легкого пера чи язика набула нового значення – «оточення», «оточення президента». І в цьому пригодилося дослідження Таїрової-Яковлєвої «Мазепа». Так-от, російська науковиця вбачала трагедію Мазепи саме в тому, що навколо нього, в «оточенні», бракувало людей його інтелектуального рівня. І також у тому, що його зрадив Петро І. Позицію ж самого гетьмана трактувала як державницьку і як таку, що не могла бути іншою в тих умовах співіснування.
З нашої художньої прози, львівської, так би мовити, була вражена способом писання Катерини Немири – її проза варта серйозного видавця, а не такого, що недбалий у виконанні своїх зобов’язань, від чого книга не має зовнішньої привабливості і губиться десь по невеличких книгарнях.
А з поезії – читала збірки Іздрика, Міхаліциної, от тепер запала на Калитко… Часом зазирала до Вінграновського й до «Берестечка» Ліни Костенко.
2. Я намагаюся не радити, бо смаки у людей різні, кожен шукає в книзі різних сенсів, усім не догодиш…
3. На Форумі купую так само, як і в книгарні: розгортаю книгу на будь-якій сторінці і починаю читати. Якщо сприймаю мову оповіді – беру. Якщо наражаюся на блуди – лишаю. Хоч убийте, маю специфічну відразу від невміло розставлених слів…
Уже хочеться взяти в руки нову книгу Софії Андрухович (не тому, що ім’я таке, а тому що мене цікавлять ті часи, про які пише авторка, і тому, що я читала її найпершу книгу, найпершу книгу МОЄЇ студентки); безперечним проривом в українській романістиці, на мою думку, буде «Синдром листопаду» Вікторії Амеліної; чекаю на «Марусю» від Василя Шкляра… Ой, забула про доктора Падлюччо! Якщо вийде черговий томик його специфічного літературознавства, то придбаю кілька на подарунки. Сподіваюся на Майкла – минулорічні «Сторожі тротуару» мене потрясли своєрідним художнім втіленням, передчуваю його новий роман…
Цікавий і проект нинішнього Форуму – збірка «Друзі незрадливі», куди увійшли бувальщини про домашніх улюбленців, не лише котів і псів. Анастасія Сєрікова, наприклад, написала про драцену, а школярка Дарина Дрига (з Донецька) про равликів. Така книга не має вікового адресата, і автори там різної вікової категорії і «літературної ваги». Можете кинути в мене камінцем за рекламування себе як упорядника цього збірника. Любов Янків-Вітковська, голова Львівського астрономічного товариства, кандидат фізико-математичних наук, доцент НУ «Львівська політехніка».
Любов Янків-Вітковська. Фото: lvivpost.net
Події цього року вплинули на читання. Але лише на вибір книг…
Читалося більше наукових книжок та історичних. А от майже щодня перечитувала «Кобзар» Шевченка. У кожному його вірші – правда і пророцтво. Він дійсно наш великий ПРОРОК. Його «Великий льох» – відповідь на те, що треба було зробити, щоб не було Майдану і війни…
На Форумі планую купити декілька нових «Кобзарів», бо всі, які були в нашій родині, роздарувала.
Також шукатиму книгу «Львів… Львів’янки… Любов», збірник львівських авторок – це про наше місто), а автори навіть мені знайомі!!!
Обов’язково придбаю (навіть декілька) науково-популярну книгу для дітей Поля Брекке, у перекладі Наталі Іваничук «Наше Сонце» – це своєрідна Біблія про нашу життєдайну зірку Сонце, яку теж має читати кожна дитина і навіть дорослі. Бо знаючи про все, що твориться у нашому «домі» – Сонячній системі – знатимемо, як правильно розбудовувати наш світ.
Тому і «Кобзар», і «Наше Сонце» рекомендувала б усім придбати і читати… І, звичайно, раджу купити поезії Ліни Костенко – вони теж істина, яку треба пам’ятати. А її « Записки…» ввела б в обов’язкове читання у школі, щоб пам’ятали діти, як не треба жити!
Обов’язково купуватиму книги для дітей з гарними малюнками видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» і видавництва «Ранок». Юрій Коваль, головний редактор журналу «Дзвін», письменник
Юрій Коваль. Фото: ZIK
Я не уявляю свого життя без читання: чи війна, чи не війна, чи складний час, чи не дуже. У мене немає дня, щоб я не читав книжок. Моя домашня книгозбірня, ніби озерце, куди чи не щотижня, із року в рік вливаються потічки нових книжкових надходжень. Читаю я багато, але інколи вибірково і не на користь книжки, бо треба бути в курсі літературного процесу в Україні.
Що я цього року прочитав, що мене особливо вразило? Ніколи не минаю нашого львівського автора Романа Горака. Він просто дивовижний чоловік і за охопленням матеріалу історичного, культурного, мистецького, інформаційного, суто людського. Остання його книжка, яку я прочитав, «Втеча у прірву. Есеї про Леся Курбаса».
З великим задоволенням прочитав львівського автора, відомого живописця Любомира Медведя. Він видав книжку «Ремінісценції-2». Чому два, бо у нього є живописний цикл, і він видав живописну книжку. Виявляється, художники дуже гарно пишуть: вони малюють не лише фарбами, а й словом. У нього цікаве, особливе творче мислення – і письменницьке, і художницьке в синтезі дає незвичайний результат.
Вразила мене й книжка письменника з Кіровоградщини Василя Бондара «Камінь від хандри». Велике враження справив і роман Мирослава Лазарука «Посаг для приречених» про непрості долі західноукраїнського краю, про долі тих людей, що тут живуть, їх поневіряння.
З поезій, мабуть, найбільшою подією року в моєму житті була книжка вибраних творів Ігоря Муратова, який вже помер, «На крилах Літани». Книга вийшла у харківському видавництві «Майдан» тиражем лише 100 примірників. Фактично з виходом вона стала раритетом. Там Ігор Муратов себе називав тричі нелауреатом Шевченківської премії (його тричі висували на премію, але він так її і не отримав). Це прекрасний поет, поет-новатор.
Відкрив для себе і львівського поета Олеся Дяка. Я не знав, що він настільки вдосконалився в жанрі літературної мініатюри (невеличкі вірші). Це так різнобічно, багато, образно, цікаво. Це своєрідний жанр. Це не японське хоку, не наші двовірші, а суто його знахідка.
Дуже цікаво читати і львівську поетесу Любов Проць, Світлану Антонишин і, особливо, Лану Перлулайнен.
Взагалі я книжок прочитав дуже багато. Часто звертаюсь до класики. Майже щодня заглядаю у Біблію – до Книги Книг. Не кажу, щоб я все читав від початку до кінця, але якщо мені потрібно в той чи інший момент, я туди заглядаю.
Щороку, коли відбувається Форум видавців, я поповнюю свою бібліотеку, хоча у мене вона й величезна. Я орієнтуюся не на книжку, а на автора. Буду шукати за новими книгами Володимира Базилевського, Михайла Слабошпицького і Юрія Щербака. Шукатиму також Валерія Шевчука, Романа Іваничука, Галину Пагутяк, Мирослава Дочинця, Василя Слапчука. Авторів, яких треба шукати за книгами, є дуже багато.
Також питатиму книги перекладачів, особливо Андрія Содомори. Коли читаєш переклад українською мовою, ти не просто занурюєшся в той світ, який перекладач до тебе доносить і робить його доступним, а й занурюєшся в багатство рідної мови. З українських письменників, мабуть, ніхто так не володіє рідним словом, як перекладач. Він щоразу зважує слово, вишукує відповідник, пропускає через душу. У нього все дібрано, все добротно. Той, хто хоче вивчати рідну мову, повинен читати передусім переклад. Наталя Іваничук, перекладачка, викладачка Львівського національного університету ім. І. Франка
Наталія Іваничук. Фото: facebook.com/nivanychuk
Мушу визнати, що цей рік не читалося зовсім. Прочитала тільки нову книжку Р. Іваничука «Мандрівка до Аберфайлю». Статус доньки зобов’язує, і тато наполягав на прочитанні, бо конче хотів почути мою думку. Книжка добра, щиро рекомендую. Особисто мені подобається, що письменник Іваничук не одноманітний, кожна його книжка інакша – насамперед композиційно.
Хочу купити багато новинок від «Видавництва Старого Лева», буду старатися нашкребти грошенят, бо дуже хочеться...
А ще читаю помаленьку «Мою грішну журналістику» Тетяни Вергелес і тішуся гарною мовою і гарним викладом. Галина Гнидюк, директор видавництва «Аверс»
Галина Гнидюк. Фото: ZIK
Читаю багато. Без книжки не лягаю спати. Вона спрацьовує, як пігулка для сну. З огляду на те, що доводиться редагувати та підбирати рукописи, читаю багато навіть те, що ще не опубліковане. Все, що цьогоріч читала, сподобалось. Зазвичай, коли мені не до душі книжка, то я її відкладаю. Але цього року у мене такого не було.
Верталась я і до «Солодкої Дарусі» М. Матіос. Часто перечитую «Озеро істини» Марії Чумарної. Це майстерно викладені притчі про людину і світ. Читала і Дару Корній, «Апостола черні» Ольги Кобилянської.
Я би всім порадила прочитати Тетяну Вергелес «Моя грішна журналістика». Це унікальна свого роду книжка. Це книжка, яка пропущена через почуття львів’янки, що дуже любить своє місто і не тільки. Порадила б також молодим людям прочитати Оксану Весну «Які ж вони янголи?». Це дуже цікава річ, де про глибинні філософські істини викладено дуже доступно, просто.
На Форумі буду орієнтуватись на місці, що купувати, але виключно ті видання, що були випущені, але не були представлені до Форуму. Щось, звичайно, з’явиться нове. Дзвінка Калинець-Мамчур, кандидат біологічних наук, громадський діяч
Дзвенислава Калинець-Мамчур. Фото: facebook.com/dzvinkamamchur
Цьогоріч, згадуючи своє читання, не можу пригадати яскравості і задоволення. Не від того, що книжок захоплюючих не було. А від постійного напруження: у час, коли не була на Майдані київському чи львівському, очі втуплювалися у комп’ютер, вишуковування новин, записів друзів у Фейсбук – з надією на найшвидшу перемогу. У проміжках зверталась до фахової літератури, бо треба було йти до студентів і читати лекції. А 1 березня фактично почалася війна і нові переживання. Тоді бралася за нововидані томи Ірини Калинець – це було підтримкою і спогадом.
Читаючи Спенсера Велза «Посіви Пандори» про еволюційну історію людини, щоразу зупинялася, коли йшлося про глобальні зміни клімату, зменшення запасів прісної води, наступання Сахари – і думала: як екологу мені ці проблеми не просто зрозумілі, а надакутальні, але все це виглядало далеким і неактуальним, коли майже щодня гинули мої співвітчизники від безглуздої бойні, розв’язаної ненаситним північним сусідом!
Що хочу порекомендувати? Мабуть, «Спогади» Богдана Сороки, і не лише тому, щоби вчилися мужності у його батьків, а й зрозуміли, що львівські родини мали прекрасні звичаї: смачну кухню, уміння активно відпочивати, спілкуватись із природою і мудре виховання.
На Форумі видавців, як завжди, шукатиму фахову (екологічну, біологічну) літературу, та ту, котра припаде до душі. Думаю поповнити свою бібліотеку виданнями моїх друзів у Фейсбук: так заманливо виглядають їхні книги! Ольга Квасниця, журналіст, асистент кафедри зарубіжної преси та інформації ЛНУ імені Івана Франка
Ольга Квасниця. Фото: facebook.com/olha.kvasnytsia
1. Війна розпалює ще більшу жагу до життя… Саме в такі драматичні, межові моменти, як Майдан, війна в країні – все набуває своєї справжньості, особливо у час інформаційної інтоксикації. Тому добра книжка – то найкращий лік чи антидот.
2. Що рекомендувала б іншим? Степана Процюка «Бийся головою до стіни», Оксану Забужко «Музей покинутих секретів», Вітольда Шабловського «Вбивця з міста абрикосів», Памелу Дракермен «Французьке виховання», добірку «Підривної літератури» газети «День».
3. Планую придбати: Леоніда Ушкалова «Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання», Василя Шкляра «Маруся», Оксану Забужко «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву», Степана Процюка «Десятий рядок». var __nc_widgets = __nc_widgets || []; var __nc_j = __nc_j || null; __nc_widgets.push(['7DEF-84AE-EDF6-50C8-1XHvdy', 'zik.ua', 'recommendation', 1, 1, 0, 'ua']); (function() { var __nc = document.createElement('script'); __nc.type = 'text/javascript'; __nc.async = true; __nc.id = 'Nextclick_Manager'; __nc.src = 'http://nextclick.com.ua/widget/widget.recommendation.1.js'; var s = document.getElementsByTagName('script')[0]; s.parentNode.insertBefore(__nc, s); })();
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: В Житомирській області ...
Наступна новина: В Івано-Франківській ...
Замена экрана Xiaomi 12
Переваги агенства інтернет-маркетингу від Penguin-team
Почему стоит купить форсунки для полива?
Почему стоит купить молд силиконовый в интернет магазине Zabaganka?
Отличный выбор для стильных образов: красивые квадратные ногти
Переваги ІСТЕЛ 3000 - провідного українського постачальника