Зведений загін працівників міліції нашого регіону повернувся на рідну поліську землю. Слава Богу і командиру, у повному складі. Патрульних, оперативників, дільничних, експертів, слідчих, спецназівців – усіх їх згуртували один казанок солдатської каші на блокпосту, фляга води, розділена з колегою, віра в одну-єдину правду і український національний стяг, відтепер особливо дорогий серцю кожного бійця.
«Цей прапор - наша бойова реліквія і пам'ять про все пережите».
Жовто-блакитний стяг з тонкої тканини знайшов неподалік від блокпоста старший лейтенант міліції житомирського зведеного загону Олексій Кощук. Він приніс його своїм колегам і з тих пір бійці не розлучалися зі знахідкою, що стала надалі їх реліквією і оберегом.
- Не дивіться, що він трохи порваний і продірявлений. Це бойовий прапор. У нього «поранення» після артилерійських обстрілів, - пояснюють хлопці зі служби карного розшуку.
Їм п'ятьом – Віктору Лисюку, Роману Білоусу, Руслану Потапенку, Роману Коваленку і Олексію Кощуку – випало нести службу на одному з найважчих ділянок Луганської області – у безпосередній близькості до кордону з Росією і до активних бойових дій.
- Ми чергували на двох блокпостах, розташованих буквально у 15 кілометрах від тих місць, де продовжувалися бої наших військовослужбовців з терористами, - розповідає Віктор Лисюк, старший групи. - Ці ділянки постійно піддавалися артилерійським обстрілам, а оскільки були близькі й до російського кордону, то нерідко траплялися різні провокації. Наша задача була зрозуміла усім: блокпости служили пропускними пунктами, тому всі особи, які проходили або проїжджали через них, піддавалися найретельнішому огляду та перевірці документів. Бувало всяке: затримували підозрілих людей зі зброєю, боєприпасами, без документів – особистих або на транспортні засоби. Згодом передавали затриманих відповідним службам.
Незважаючи на щохвилинну небезпеку, ніхто з житомирян не проявив нерішучості або легкодухості, жодного разу не відмовився від виконання службових обов'язків. У години обстрілів, що здавалися тоді для бійців вічністю, доводилося ховатися у бліндажах. І тоді осколки від бойових снарядів брав на себе знайдений і прикріплений на блокпості український прапор.
«Луганчани - такі ж патріоти, як і ми».
Розповідь продовжують наперебій Руслан Потапенко і Роман Білоус:
- Крім нас несли службу на блокпостах і прикордонники з Луганського загону. Ми дуже їм зобов'язані. Адже саме вони навчили нас військовій тактиці, допомагали і ділом, і порадою. Ми всі відчували їх братське плече у небезпечних ситуаціях і самі часто прикривали їм спини, - каже Роман.
- З деяких об'єктивних причин, озвучувати які я не маю права, їм набагато важче, морально, нести службу. Скажу тільки, що патріотизму луганських прикордонників вистачило б на всю Україну. Убережи, Господь, їх самих та їхні сім'ї! - додає Руслан. При цьому у чоловіка на очах сльози.
А ще, за словами житомирських міліціонерів, вони були приємно здивовані проукраїнськими настроями місцевого населення.
- На День українського прапора наш жовто-блакитний державний стяг розвивався не тільки на флагштоку, а й на балконах більшості луганчан. А на День незалежності люди красувалися в українських вишиванках, - каже Віктор Лисюк.
- Та й узагалі, луганчани - дуже добрі і чуйні люди. У них котру добу немає води, а вони нам відрами її несуть із джерел і колодязів. Їжу приносили, деякі останнім шматком хліба готові були ділитися. Коли ми від'їжджали, луганчани дякували нам, а ми говоримо душевне спасибі їм за виявлену привітність і допомогу, - підсумував Руслан Потапенко.
Бойова реліквія стане перлиною міліцейського музею.
Привезений із зони АТО прапор майорить написами, зробленими самими бійцями чорним маркером. Ось так просто відображені тут імена тих, хто воював під українським прапором у неоголошеній війні за мир, спокій, правопорядок у своїй державі, на рідній землі.
- Ця реліквія буде тимчасово перебувати у моєму кабінеті в Житомирському райвідділі міліції, - говорить Олексій Кощук, який знайшов прапор. - А потім, за нашим спільним рішенням, ми передамо її в музей.
Але найголовніше міліціонери-учасники АТО привезли у своїх серцях.
«Тато сказав по телефону, що тепер ми будемо жити по-іншому».
Надія Магнушевська чекала на появу батька у дворі обласного УМВС з неприхованим нетерпінням. Зустрічати його вона прийшла з мамою, маленькою сестричкою, бабусею і дідусем. У руках радісно стискала в'язку повітряних жовто-блакитних кульок і ледве стримувала сльози від передчуття близької зустрічі.
- Ми дзвонили татові двічі на день - уранці і ввечері. Він обов'язково говорив нам, що у нього все добре, і він скоро повернеться додому. А ще якось сказав, що там він по-справжньому зрозумів, що значить любити Батьківщину, - розповідає Надія.
Сім'я зустріла Ігоря Магнушевского, начальника курсу Житомирського училища міліції, теплими обіймами і щебетанням донечок. Сам міліціонер був небагатослівний для журналістів, лаконічно розповівши про виконання завдань і про те, що витримати всі небезпеки допомагала підтримка рідних, яка відчувалася навіть за тисячу кілометрів.
На камуфльованих грудях бійця – нашивка у вигляді національного прапора як символ патріотизму. Не штучно-пропагандистського, а укоріненого у самому серці.
СЗГ УМВС України
в Житомирській області
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Цінова ситуація на ...
Наступна новина: Коробчук-старший: «Під ...
Маршрутизатори з підтримкою Wi-Fi 6: Чи варто оновлюватись для підвищення швидкості Інтернету вдома?
Замена экрана Xiaomi 12
Переваги агенства інтернет-маркетингу від Penguin-team
Почему стоит купить молд силиконовый в интернет магазине Zabaganka?
Отличный выбор для стильных образов: красивые квадратные ногти
Переваги ІСТЕЛ 3000 - провідного українського постачальника