У Львівській області із пекла війни

У Львівській області із пекла війни

10.09.14 11:36 0 1118
Безстрашні патріоти

Ось уже понад півтори місяці у зоні проведення антитерористичної операції на сході України перебувають бійці батальйону патрульної міліції спеціального призначення «Львів». Правоохоронці охороняють громадський порядок у містах, звільнених від сепаратистів, чергують на блокпостах, беруть участь у зачистках міст від терористів, затримують, обшукують та обеззброюють правопорушників. На жаль, за цей нетривалий період спецпідрозділ зазнав непоправної втрати. Під час виконання бойового завдання загинув міліціонер першого взводу другої роти молодший сержант міліції Володимир Попович, а молодші сержанти міліції Іван Яцейко та Степан Василенко отримали важкі поранення. Цих двох бійців, які зараз перебувають на реабілітації у львівській клінічній лікарні швидкої допомоги, нещодавно провідав наш кореспондент.

Коли я завітав до палати, в якій перебуває молодший сержант міліції Іван Яцейко, поруч саме перебували гості. Юнак розповів, що за останні тижні до нього та його побратима Степана Василенка завітало чимало відвідувачів. Так, зокрема, до молодих героїв особисто завітав начальник Головного управління МВС України у Львівській області полковник міліції Дмитро Загарія та заступник начальника полковник міліції Андрій Карпінець. Згодом хлопців відвідали колеги з батальйону «Львів», котрі виконують службові обов'язки у місті Лева. А ще із ліками та гостинцями до них навідувалися волонтери.

– Ви наважилися взяти участь у бойових діях на сході України. Невже не побоювалися, що можете наразити себе на небезпеку? – запитав я у Івана.

– Я прагнув поїхати на схід, аби побороти бандитизм, який охопив Донбас. Нині ми боремося за незалежність України, як колись за неї проливали кров наші предки. Якби я вирішив, що мені ця війна непотрібна, завтра в мою в хату міг би прийти ворог та забрати у мене сім'ю. Краще поїхати на схід і не допустити бойовиків на рідну землю. Тож я вступив у лави батальйону «Львів». Під час запису до міліцейського підрозділу мене попередили, що разом з іншими бійцями можуть скерувати у зону проведення антитерористичної операції. Мене це не злякало, оскільки я був готовий до такого розвитку подій, – зауважив хлопець.

Під час навчання, які тривали півтора місяці, правоохоронців готували досвідчені спеціалісти. Так, зокрема, майбутніх бійців постійно тренували на заняттях з рукопашного бою та вогневої підготовки. Крім того, хлопців навчали надавати першу медичну допомогу.

Після складання присяги на вірність українському народові у липні бійців батальйону патрульної міліції спеціального призначення «Львів» відрядили до Харкова, де екіпірували бронежилетами 4-го класу та добротними касками. Потому, як військовослужбовці збройних сил України відбили у сепаратистів місто Лисичанськ, правоохоронців скерували туди.

– Спершу ми охороняли райвідділ міліції, – поділився спогадами Іван Яцейко. – Місцеві міліціонери уже там не працювали. Нам стало відомо, що більшість із них злигалися із сепаратистами. Відтак ми взяли участь у зачистці Лисичанська. Ми обходили будинок за будинком, завод за заводом, аби виявити та роззброїти сепаратистів, які залишилися в місті. Інколи бойовики нападали на наші патрулі, але на щастя, тоді обійшлося без жертв. Під час зачистки ми отримали інформацію, що проти нашої армії воюють добре підготовлені російські найманці. Місцевих мешканців серед терористів було трохи менше. Більшість жителів Лисичанська сприймали нашу присутність доброзичливо. Вони тішилися, що ми прогнали з міста бандитів. Поруч з нами люди стали почувати себе безпечніше. Безлюдні вулиці та ринки, знову ожили.

Згодом бійців відрядили на блокпости, розташовані у Луганській області. За орієнтуванням оперативників вони неодноразово затримували громадян, підозрюваних у сепаратизмі. Їхній бойовий дух піднімали волонтери, котрі привозили продукти харчування та засоби гігієни. Якось бійцям доставили декілька бронежилетів, пластин до них та тепловізор. А ще бійцям передавали листи із патріотичними віршами та побажаннями. Провізію та воду, яку привозили правоохоронцям, вони нерідко передали військовослужбовцям Збройних сил України.

– А як ви опинилися на лікарняному ліжку? Де вас наздогнала ворожа куля?

– Якось теплого серпневого дня ми отримали завдання зачистити село Кримське, розташоване між Лисичанськом та Луганськом. Наша група у складі семи чоловік прямувала центральною дорогою до житлового будинку. З лівого боку дороги росли соняшники, а з правого – було чисте поле. Раптом я помітив, як з боку будинку рухається автомобіль ВАЗ-2107. Повідомивши іншим членів групи, я попросив їх перевірити цей легковик. Мені здалося, що водій та пасажири авто почули те, що я сказав, оскільки за якусь мить «чотириколісник» заїхав за кущі. Відтак з боку соняхів у нас хтось почав стріляти. Стало зрозуміло, що хтось прикриває тих, хто їхав в автомобілі. Спереду і ззаду у нас цілили автоматичним вогнем. Мене поранили в ногу. Молодшому сержанту міліції Степану Василенку поцілили у плече. Йому роздробило кістку. Найважче поранення отримав Володимир Попович. Ворожі кулі потрапили йому у легені та хребет.

Після обстрілу Іван Яцейко одразу наклав собі на ногу джгут й відповз на десять метрів від лінії вогню. Йому назустріч вийшов інший боєць – Роман, котрий допоміг підвестися. Відтак до них на позашляховику під'їхав командир батальйону. Разом з Степаном Василенком та Володимиром Поповичем, котрий ще був живий, вони сіли у авто. Водночас, їм назустріч вирушили карети швидкої допомоги. Медики надали хлопцям першу медичну допомогу. Відтак відвезли їх до місцевої лікарні, де прооперували. Врятувати життя Володимиру Поповичу, на жаль, не вдалося.

Наступного дня поранених правоохоронців доставили до львівської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.

Медики встановили, що у Івана Яцейка пошкоджено м'язові тканини на праві нозі. Щодня йому роблять перев'язки. А згодом молодого бійця очікує операція з пересадки шкіри на нозі. Він не виключає, що бойовики цілилися у більш вразливе місце на нозі, де знаходиться артерія. Молодий правоохоронець вважає, що народився у сорочці. Після завершення лікування він планує повернутися до своїх бойових побратимів.

Після розмови з Іваном Яцейком я відвідав Степана Василенка. Поранений боєць не зміг приділити мені багато уваги, оскільки того дня переніс складну операцію на лівому передпліччі. Молодий правоохоронець розповів, що вона вже є другою. Першу йому зробили ще у Лисичанську. Біль у ділянці лівого плеча його досі мучить.

Виявляється Степан одним із перших зголосився взяти участь у бойових діях на Донбасі.

– Хто, як не ми повинен рятувати Україну! – стисло і зрозуміло відповів молодший сержант міліції.

На шиї Степана я помітив вервичку. Хлопець зізнався, що використовуючи цей символ віри, він часто молився під час перебуванні у зоні антитерористичної операції й упевнений, що молитва й врятувала життя. Не можу не погодитися із цим бійцем, адже щире звернення до Бога не раз рятувало людей від біди. Воістину з Божою силою переможемо заклятого ворога!

ВЗГ ГУ МВС України у Львівській області, за матеріалами

Юрія Скобало, газета «Міліцейський курєр»

світлини автора

на знімках:

молодші сержанти міліції Іван Яцейко та Степан Василенко
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
3 (голосів: 0)

КОМЕНТАРІ