Нещодавно дванадцятеро буковинських інспекторів повернулися із зони бойових дій (їх на посту замінили їхні колеги – група із 15 осіб). Кажуть, робота була для них звичною. Різниця тільки у тому, що тут ловили контрабандистів, а там – сепаратистів.
Серед тих, хто повернувся, прапорщик міліції, інспектор ДПС із обслуговування 4 поста роти ДПС Іван Рожко. Каже, коли оголосили про те, що набирають охочих поїхати у зону АТО, записався не замислюючись.
Іван Рожко із колегою Віталієм Літуном на посту
Перевіряли і мера, і генерала
Повідомили, що формують загін із працівників ДАІ, котрі забезпечуватимуть безпеку руху та громадський порядок у зоні АТО. Це не було примусово, записувався, хто хотів. Так нас назбиралося 12 осіб. Погодився не роздумуючи. Адже переконаний, це мій обов'язок як громадянина України. Якщо не я, то хто? Якби кожен відмовлявся йти захищати батьківщину, то ми би її втратили давно.
17 травня виїхали до місця дислокації. Жили у місті Сватове Луганської області. Зазначу, що цей населений пункт є чи не єдиним цілковито підконтрольним українським силовикам. Службу несли на блокпостах у кількох напрямках. Особисто я був на блокпосту, котрий перекривав рух у напрямку Лисичанська, Рубіжного, Сєверодонецька. Інша група перекривала луганський напрямок.
Ретельному огляду підлягали всі автомобілі, які проїжджали повз блокпости, навіть ті, котрі на мирній території перевіряти заборонено. Здебільшого, люди із розумінням ставилися до наших вимог, наприклад, зірвати пломби і показати вміст. Не робили винятків навіть для представників влади та високопосадовців.
Місцеві ставилися, як до визволителів
Коли ми спілкувалися із прикордонниками, котрі повернулися із зони АТО, вони розповідали, що місцеве населення часто приєднувалося до них під час патрулювання на блокпостах і допомагали ідентифікувати авто місцевих мешканців та виявляти чужинців. У Сватовому, попри, здавалося б, цілковиту підтримку, місцеві не допомагали інспекторам ДАІ та військовим таким чином. Натомість, каже Іван Рожко, час від часу підгодовували, пригощали кавою.
Загалом, каже, місцеве населення налаштоване більш-менш дружелюбно. Принаймні ніхто відкрито не дорікав і не засуджував присутність в їхньому місті силовиків. Були і такі, хто сприймав нас як визволителів. А ось під час чергування на блокпостах, траплялося, ті, кого перевіряли, дуже агресивно реагували на це, лаялися, мовляв, що ти тут шукаєш, невже я схожий на сепаратиста.
Жили ми у спортзалі місцевої школи, їжу готували в їдальні дитсадка. Формою, засобами захисту та провізією нас цілком забезпечили, тож і з цим проблем не мали.
Під капотом знаходили зброю
Ситуація у містах зони АТО є досить напруженою. У багатьох, особливо підконтрольних ополченцям, немає належного зв'язку, не працюють банки, на полицях магазинів порожньо, а продукти на ринку продають втридорога. У Сватовому, каже І. Рожко, обстановка є досить прийнятною для проживання. Працюють банки, соціальні установи, є продукти у магазинах і на ринках за адекватними цінами. Щоправда, так було у період перемир'я, яке буцімто встановили саме у той час, коли група буковинських правоохоронців перебувала там. Подейкували, що до нашого приїзду на будівлі місцевої мерії висів російський триколор.
Власне, у місті ми чужих не бачили, а ось на блокпостах затримували таких. Зупинили автомобіль-таксі, у котрому їхали троє молодих хлопців. Під сидінням знайшли два камуфляжі, прибор нічного бачення та бінокль. Вони пояснювали, що із цією амуніцією їдуть на полювання. Загалом, поводились спокійно, але підозріло. На моє запитання, чи розмовляють українською, і прохання сказати щось, відповіли, що все вони розуміють, однак говорити їм нема потреби, бо всі розмовляють російською. Згодом у телефоні одного із чоловіків знайшли російсько-український розмовник. У паспорті дата народження не збігалася із реальним віком чоловіка. На вигляд мав не більше тридцяти, а відповідно до дати народження у паспорті, йому було 49 років. Прописаний був у Лисичанську, а за обгорткою знайшли листок, де було відмічено всі блокпости, які вони проїхали, із їхнім точним розташуванням.
Через кілька днів спілкувалися із місцевими правоохоронцями, вони пояснили, що є чимало осіб з липовими паспортами, ксивами тощо, адже терористи захопили УВС у Луганській області.
У кросівках – наркотики
Подібних випадків було ще чимало. Знаходили зброю. У авто, яке рухалось у бік Луганська, під капотом знайшли три автомати, прив'язані до двигуна, патрони та кілька гранат. А у пасажирському автобусі, який також їхав із Лисичанська, у речах знайшли наркотики. Хтось передавав взуття в одному із кросівок був пакунок. Водій нічого про це не знав. А серед пасажирів був і його власник. Той виявився ополченцем. Власне, нас попередили, що через блокпост у тому напрямку, імовірно, їхатиме ця людина. Нашим завданням було його знайти.
Були там саме під час перемир'я
Як вже йшлося, група буковинських правоохоронців перебувала там саме у той час, коли було оголошено перемир'я.
– Воно було відносним, адже постійно з'являлися повідомлення про обстріли наших силовиків у тому чи іншому населеному пункті. Так зовсім неподалік розстріляли блокпост, – розповідає І. Рожко. – До зачисток звільнених територій нас не залучали, але брали на допомогу, коли обстріляли Мєловоє. Там є така собі вулиця Дружби народів, котра розпочинається у Росії, а закінчується на території нашої держави. До російського кордону там рукою подати, тож хто саме обстріляв селище – можна тільки здогадуватися.
Звичайно, коли їхав на Луганщину, було страшно. Як казав колись мій знайомий, не бояться тільки або трупи, або дурні. Бо ж чудово розумів, що там відбувається. Блокпости регулярно обстрілюють. Якщо казати відверто, то доки не дісталися Києва, не було якогось страху, переживань. Та вже доїхавши до Полтавщини і Харківщини, побачивши мішки, блокпости тощо, усвідомив, що їду у самісіньке пекло. Дорогою переночували у Куп'янську, де базується спецрота міліції з Буковини. Вони нас морально дуже сильно підтримали, тож стало легше.
«Нам казали, якщо у нас тут роботи нема, то у вас, певно, взагалі голод»
До Чернівців правоохоронці повернулися 17 червня – їх на посту замінили їхні колеги. Іван Рожко каже, якщо буде потрібно, не думаючи поїде на Схід знову.
– З огляду на ті події, що відбуваються зараз у зоні АТО, слухаючи розповіді колег, котрі зараз патрулюють на блокпостах замість нас, розумію, що відмовитись не зможу. Потрібно захищати Україну. Головне, аби люди, котрі там живуть, розуміли це. Було чимало випадків, коли місцеві казали, що було добре, доки нас не було, бо не стріляли. Вони так і не зрозуміли, що не стріляли саме тому, що там були ми. Люди на Сході мають хибне і цілковито викривлене поняття про те, як ми живемо тут, на Заході. На власні вуха чув, як казали, що у нас тут розвали. Мовляв, у нас тут немає роботи, а у вас там, мабуть, взагалі голод.
Юлія ХОРОШУН
журналіст газети «ПОГЛЯД»
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Розпочато кримінальне ...
Наступна новина: У Львові внаслідок ДТП ...
Conquering Industrial Vibration: A Case Study in ...
Види та призначення мідних дротів
Программа '12 шагов': поддержка и восстановление с клиникой "Stop-зависимость"
Чому купувати все для своїх улюбленців потрібно в перевіреному магазині?
Чому вигідно придбати нерухомість в ОАЕ