Звичайна багатоповерхівка в одному зі спальних районів Луцька. Гамірна дітвора у дворі, купа автівок перед під'їздом. Незмінні всюдисущі бабці на лавці, які геть усе про всіх знають. «То ви до нашого Тараса», – пожвавлюються, коли запитую, в якому під'їзді така-то квартира. І з готовністю пояснюють, як пройти.
Заступник луцького міського голови Тарас Яковлев живе з дружиною і сином у двокімнатній квартирі панельного будинку в районі ЛПЗ. Показати читачам «Сім'ї і дому», як живе, погодився без вагань. Лише попросив: «Ви попередьте, коли зберетеся прийти. А то, знаєте, ми з дружиною нечасто журналістів удома приймаємо».
«ВЕЛИКИЙ ДІМ – АМЕРИКАНСЬКА МРІЯ»
Тарас із дружиною Настею одразу запрошують на екскурсію «хоромами». П'ятимісячний Данило Тарасович гостей зустрічати поки не може, просто посміхається з колиски-гойдалки. «Ми живемо в квартирі моїх батьків, – пояснює Тарас. – А самі вони в село жити переїхали».
На кухні над столом – велика ікона «Таємна вечеря» в оригінальній рамі. «Це ми з Тарасом у Львові придбали, – розповідає Настя. – Побачили на мистецькому вернісажі й зрозуміли, що вона – наша».
На полиці – купа журналів «Люблю готовить», записників із рецептами, на підвіконні буяють цвітом фіалки. «У чому ваш секрет? – цікавлюся. – Фіалки не в усіх погоджуються «жити» й цвісти. Примхливі». «Та я навіть і не знаю, – ніяковіє Настя. – Можливо, вони люблять слухати, як я з ними розмовляю, коли підливаю, землю спушую».
Кухня невеличка, але охайна. Настя зізнається, що до заміжжя не готувала взагалі. «Моєю коронною стравою була смажена картопля», – сміється. Втім запевняє, що сімейна кулінарія не стала тягарем – для рідних готувати завжди хочеться.
Дві кімнати – спальня і зал. У спальні (вона ж дитяча) – ліжечко, диван з м'якими подушками, стіни у пастельних тонах. На одній зі стін намальоване велике дерево, від якого кімната видається більшою.
«Це поки що просто орнамент, але має бути дерево нашої сім'ї, – пояснює Настя. – Данилко дуже любить лежати на дивані й розглядати щось тільки йому помітне на цьому дереві».
Ідея Насті – вчепити на «гілки» родинні світлини. Але чоловік поки що не дозволяє: мовляв, у панельному будинку проблемні стіни, штукатурка шматками полетить.
На запитання, чи хотілося б розширити житлову площу й жити у великому будинку, Тарас Яковлев відповідає: «Звісно, мати власний просторий дім – це ціла «американська мрія». І щоб було соток зо шість для подвір'я, альтанки, гаража. Ну і щоб у Насті була клумба й грядка. Цього, думаю, достатньо. Мої батьки обоє з села, тож я часто канікули проводив у бабусі з дідусем. І, звісно, допомагав по господарству і на городі. Але зізнаюся: я людина міська й до землі мене не тягне. От чесно».
Відтак Тарас проводить гостей у свій «кабінет», за який йому править… балкон. «Отут маю собі розкладне крісло, беру ноутбук і відпочиваю», – усміхається.
РОМАНТИКА В ПОБУТІ
«Я виросла у простій сім'ї, – розповідає про себе Настя Яковлева. – Моя мама – вчителька, тато – простий працівник, нині він фермер, живе у селі Коршеві (батьки розлучилися, коли мені було п'ять рочків). У цьому селі живуть і мої бабуся з дідусем. Коли була школяркою, всі канікули там минали. Закінчила школу № 15 міста Луцька, відтак вступила до ВІЕМу на факультет перекладу. Хоча батьки хотіли, аби я була юристом».
Якийсь час Настя працювала перекладачем в одній з місій у Кенії – у школі для дітей, хворих на ВІЛ-СНІД. По поверненні з-за кордону долучилася до роботи в одній з громадських організацій Луцька.
З Тарасом познайомили спільні друзі. «Наше знайомство не було якимсь суперромантичним, – пригадує Настя. – Це було в кав'ярні. Але відтоді я покинула роботу в громадській організації. Річ у тім, що це потребувало частих відряджень, поїздок за кордон. А мені не хотілося надовго розлучатися з коханою людиною. Ми вже три роки разом…»
Настя зізнається, що якогось романтичного освідчення від Тараса не було. «Зате у нас щодня – романтика в побуті», – парирує чоловік.
На мій здивований погляд Настя відповідає усмішкою: «Річ у тім, що бачимося ми рідко. Коли Тарас іде на роботу, ми з Данилком ще спимо, а часто повертається, коли ми вже спимо. То й на сварки в нас просто нема часу».
Коли Тарас і Настя вирішили одружитися, то постановили, що бенкет не робитимуть. Хотіли влаштувати сюрприз рідним. Звісно, була біла сукня, букет, зачіска. Але свято було тільки для двох. «Ми замовили столик у «Короні Вітовта», відсвяткували народження нашої сім'ї, а потім ще пішли на джазовий фестиваль у замок, – розповідає Тарас. – Зізнаюся: я трохи відтягував із одруженням, бо не хотів отого пафосу. Вважаю, що це все нещиро, награно. Народження сім'ї – це свято тільки для двох закоханих, а не для купи гостей».
«Тоді і я зізнаюся, – долучається Настя. – Мені дуже хотілося того весілля. А якій дівчині не хочеться? Я трохи навіть сердилася на Тараса. Але тепер рада, що уникнула тих нервів, шоку. Направду, весілля – це забава для всіх, окрім наречених».
ЦЕНТРУ ВСЕСВІТУ – П'ЯТЬ МІСЯЦІВ
Нині головний у родині Яковлевих – п'ятимісячний Данилко. «Коли дружина завагітніла, ми домовилися: якщо народиться донька, називає мама, якщо син – тато, – розповідає Тарас. – Але коли з'ясувалося, що таки точно буде син, жінку наша домовленість не влаштувала (сміється. – Авт.). Вона хотіла назвати сина або Захарієм, або Яремою. Але я наполягав, що буде Данило. Сперечалися-сперечалися і вирішили: от народиться дитя, тоді й думатимемо. А може, він ще сам собі ім'я обере».
Народився хлопчик 31 березня ( того дня – іменини в Данила!). «Коли 1 квітня телефонував рідним і друзям, щоб повідомити радісну звістку, ніхто не вірив!» – сміється Тарас.
Насті робили кесарів розтин, тож першим сина на руки взяв татко. «Коли вперше побачив малого, то зразу подумав: це Настина копія! – пригадує Тарас. – Так був вражений, що відразу про це і жінці сказав, як тільки її побачив».
«Коли Данилко народився, Тарас взяв на роботі відпустку, аби допомагати мені, – каже Настя. – Він його перевдягав, люляв, на руках носив. Уночі приносив мені годувати. І зараз купання та вкладання спати – то таткова робота».
Оксана ГОЛОВІЙ
Рецепт ухи від Тараса Яковлева
«Насправді рибалка для мене – це передусім нагода поспілкуватися з товаришами, відпочити на природі. То вже якось так склалося, що я тоді – за штатного шеф-кухаря. Бо всім вельми моя уха смакує. А особливого рецепту нема. Просто даю побільше зелені та спецій. Готую на курячому бульйоні. У казанку варю курку, відтак витягую і вже беруся до ухи. Рибу кидаю за дві-три хвилини до того, як страва буде готова. А в самому кінці – 50 грамів горілки і гашу там березове поліно. Тоді й уха буде з димком, і ще це добрий антисептик».
Тато Насті Яковлевої народився на Колимі. Туди її дідусь з бабусею поїхали на заробітки. Він – затятий «свободівець», депутат селищної ради від «Свободи». Чоловік часто жартує: «Я як справжній українець і патріот народився на Колимі».
Як Негодюк став Яковлевим
Як зізнається Тарас, насправді він мав би бути… Негодюком.
«Мій дідусь наприкінці 1930-х років брав участь у різних антирадянських заходах, – розповідає родинну історію. – Як сам розповідав, він був членом КПЗУ. Діда затримали, хотіли навіть посадити. Але почалася війна, усім стало не до того. А дід у той час поміняв паспорт і взяв російське прізвище, аби уникнути тюрми».
Тарас каже, що навіть замислювався над тим, аби змінити прізвище: «Але зрештою не став цього робити. Я виріс як Яковлев. І в роду важливе не прізвище, а люди!»
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: В Чернівецькій області ...
Наступна новина: рятувальники спільно з ...
Студенческая виза: Путеводитель по получению и преимуществам
Що цікавого в iPhone 16?
Переваги охоронної компанії в Києві
Программа '12 шагов': поддержка и восстановление с клиникой "Stop-зависимость"