Любов – це коли дивляться в одному напрямку, а не одне на одного

Любов – це коли дивляться в одному напрямку, а не одне на одного

09.10.14 11:57 0 264
Про таких, як сім'я Костюків, у виданнях написали б «фізкультурна родина міста», вручили б грамоту й забули б. Щось подібне, зрештою, і сталося. Коли рік тому володимиряни перемогли у загальнонаціональному спортивному конкурсі «Мама, тато, я – спортивна сім'я», ажіотаж просто зашкалював. Зараз мало хто згадує, що саме Костюки впродовж чотирьох років є чи не найспортивнішою сім'єю не тільки Волинської області, а й усієї України.

Вони не лише здолали всіх суперників у 2013 році, у 2012-му стали другими, а два роки поспіль перед тим єдиною перешкодою на шляху до перемоги ставало те, що брали участь не з рідною, а з дитиною з інтернату. Тому журі відразу попереджало – брати участь можна, а на перемогу розраховувати – зась. Проте в 2013-му всупереч усім прогнозам скептиків Юрій, Тамара та Олександра й Самуїл таки підкорили вершину – стали чемпіонами України!

Кіндер, кітчен, кірхен? Плюс спорт!

Коли «Сім'я і дім» ішла до чемпіонів, то, звісно, чекала, що квартира буде схожою на спортзал. І не помилилася: над дверима дитячої спальні висить турнік, ліжка дітлахів споруджено у два поверхи (що нагадує затишне купе у поїзді), тьма-тьмуща кубків, нагород та м'ячів. Ще б пак, тато Юрій все життя працював і працює тренером й учителем з фізичного виховання, а мама Тамара – гравець та натхненник відомої жіночої футзальної команди «Тома-Едельвейс». Власне саме на її честь Юрій і назвав клуб.

Цілеспрямованості, цьому блиску в очах та просто-таки шаленому оптимізму глави сімейства варто по-білому заздрити. Це тільки на перший погляд може видатися, що конкурс «Мама, тато, я – спортивна сім'я» – легка прогулянка. Лишень аби здобути право виступу на фінальному етапі конкурсу, спочатку треба перемогти у міській та районних першостях, а вже потім здолати всіх конкурентів на обласних змаганнях. А хто хоча б раз там був, знає, що рівень напруги та боротьби за кожне очко – на грані можливого.

Понад те, на всеукраїнському фіналі кожна область для перемоги ставила і професійних спортсменів, і підготовлених дітей, але сила єдності й волі Костюків здолала, здавалося б, нездоланне. І це при тому, що є віковий ценз для дітей – від 6 до 10 років. Так-от, ще однією проблемою було те, що міський тур родина виграла зі Самуїлом, однак коли порахували, що на момент всеукраїнського фіналу йому стукне за 10, то зрозуміли, що команду не допустять. Вихід знайшли ризикований. Зробили заміну – заміть сина виступила дочка Олександра. Та ще як виступила! Якби не її блискавична реакція у конкурсі на воді, то ще невідомо, куди поїхало б чемпіонство. А так три чемпіонські трофейні велосипеди помандрували саме у волинський княжий град.

Рік же перед тим сім'я виграла туристичний намет. Костюки жартують, що з кожним роком призи стають усе скромніші, а це вже відсіювання потенційно сильних учасників, адже змагатися доволі часто йдуть не надто забезпечені родини, для яких тріумф – то вагоме збагачення. Принаймні, для Юрія й Томи – це стимул. Тим паче, що дружина в декреті, оскільки найфантастичнішою перемогою у році 2014-му стала з'ява на світ четвертої дитини. Тож якщо 12-річний Самуїл та 11-річна Олександра вже переросли вікову категорію змагань, то на 4-річного Мирославчика та семимісячного Філіпа можна сміливо розраховувати. Батьки сміються, що хай навіть вони й постаріють, але заради дитини готові битися за перемоги до кінця.

«Ми задоволені, що виросли в інтернаті»

Ще однією унікальністю Костюків є те, що Юрій і Тома – обоє вихованці інтернату. А кожен досвідчений психолог скаже, що інтернатні діти дуже комплексують у дорослому житті, вони готові виконувати геть усяку роботу, однак їх постійно треба спрямовувати та підштовхувати. Тому й пару обирають зазвичай серед більш упевнених та благополучних. Але історія кохання Тамари і Юри – то всім історіям історія.

Родом вони з Горохівського та Рощиженського районів відповідно. Обоє потрапили в інтернат через позбавлення батьків опікунського права. І якщо Тома пам'ятає лише маму, то Юра – також і загиблого тата, а потім і вітчима, і ті фокуси, які витворяв той, щоб вичавити з малого слово «тато». Без сліз це слухати годі.

– Багато хто жаліє інтернатних дітей, а я вважаю, що мені пощастило, - ділиться сокровенним Тамара. – Попри певні труднощі адаптації, набагато краще жити в інтернаті, ніж у тій хай навіть рідній сім'ї, де не впевнений ні в чому. У тому числі й у житті.

– Абсолютно підтримую свою дружину, - продовжує тато Юрій. – Але у той же час знаю зі свого досвіду, що виховувати треба не тільки дітей, а й дорослих. От у мене був випадок, коли я майже опинився у прийомній родині. Але тоді вихователька прийшла і сказала: «Юро, завтра прийде твоя мама і забере тебе додому». Я відповідно налаштувався. Проте наступного дня у клас заходить якась чужа тітка (я ж то пам'ятаю свою маму), і вихователька повторює: «Юро, прийшла твоя мама». А я сиджу, сльози навертаються від образи, горло скував якийсь невидимий ланцюг, бо ж то не моя мама. Але в класі було ще два Юрки, то вони зметикували, рвонули до тієї жінки, вхопили з двох боків і закричали в унісон: «Мамо, мамо, я – Юра». Отака невдала вийшла постановка (посміхається. – Авт.).

Оскільки різниця у віці в Костюків сім років, то у шкільний час вони не зналися. Коли Юрій вже прийшов працювати в інтернат тренером з баскетболу та футболу, то відразу звернув увагу на талановиту Тому. Звісно, що порядність не дозволяла переступити межу «учень-вчитель», тому молодий чоловік чекав її випуску. Тамара ж відразу після школи вступила в Івано-Франківськ, грала в кількох командах, навіть потрапила у список збірної України з хокею на траві! І бути б Тамарі далеко від рідної Волині, але доля розпорядилася таки на користь Юрія – кохана дівчина повернулася у Володимир-Волинський.

Ліки від усіх негараздів – усмішка дітей та «Арифметика любові»

З дня весілля промайнуло вже чотирнадцять років, а їхнє кохання тільки кріпшає. Їм нарешті поталанило мати своє житло. Яке воно – то вже інше питання. Попри те, що на шістьох членів родини вони мають лише 49 квадратів, то не є причиною бідкання. Переймаються іншим. Оскільки Юрій і Тамара є вихованцями школи-інтернату, то мріють вони ще всиновити зо двох, а то й більше діток, щоб дати путівку у життя й тим, хто опинився через певні обставини без батьківської опори та материнської підтримки. Бо хто-хто, а вони точно знають, що це таке. А для цього треба хоча б якийсь клаптик землі і принаймні тимчасівку. Для зведення всього іншого, Юрій переконує, Бог дав йому руки, голову та уміння.

Тому оптимізму, який живе в цій маленькій квартирі, можна тільки дивуватися. Тато працює у школі вчителем фізкультури початкових класів на декретній ставці, тобто через рік, коли вийде з відпустки за доглядом його колега, Юрій опиниться знову без роботи. Та це не заважає йому мріяти про створення сільської міні-футбольної першості «Едельвейс-Ліга». Він уже зараз їздить у ті села, які хочуть його приймати, організовує там матч, а після фінального свистка – влаштовує концерт. Що дивно – чоловічиська після виснажливих футбольних баталій не розходяться додому чи на пиво, а в захваті слухають авторські пісні Костюка.

Хтозна, може, саме пісня – то ще один оберіг і талісман цієї сім'ї. Бо коли тато Юрій взяв до рук гітару, син Самуїл кларнет, доця Олександра скрипку, а мама Тамара взялася підспівувати… то пройняло не на жарт. І та композиція, здавалося, бриніла у кожному нерві. Та потім стало зрозуміло, що в музичній сфері Костюки – також чемпіони. Доказ – диплом, який отримав гурт «Арифметика любові» на Другому туристичному фестивалі авторської пісні, фото і кіноаматорів «Вітрила пригод». Головою журі цього конкурсу був не хтось там, а лідер гурту «Чорні черешні» Юрій Поліщук.

Отака вона – най-най-найкраща в Україні «Мама, тато я – спортивна сім'я».

Андрій СОБУЦЬКИЙ

Джерело: Сім’я і Дім
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
3 (голосів: 0)
Попередня новина: В Житомирській області у ...
Наступна новина: У Хмельницькому урочисто ...

КОМЕНТАРІ