Про це інформує власний кореспондент .
Цей день, знаковий для давнього роду, розпочався з презентації книги «Нарис історії роду Батрух», котра відбулась у Львові.
Далі організатори зустрічі, троє братів Батрух – Андрій, Богдан і Стефан, попрямували до Жовкви, де збиралися представники роду з України і Польщі. Давнє королівське місто не дарма було обране для родинного свята – саме на терени району переселились немало земляків з рідного с. Кінське (зараз Підкарпатське воєводство, Польща).
Отець митрат Стефан Батрух. Фото: ZIK
Захід розпочався з божественної літургії у ц. Святої Трійці (УГКЦ), яку відслужили місцевий парох о. Василь та один з братів – о. митрат Стефан з Любліна. Саме він і задав святу величності та торжественності. Слова, сказані ним під час проповіді, відгукнулися в серцях кожного з присутніх: «Як давнім та цікавим є цей храм (а йдеться про дерев’яну церкву, яка у 2013 році була внесена у перелік світової культурної спадщини ЮНЕСКО), таким же є один зі звичайних українських родів. Як ми бачимо удари історії та спогади про тоталітарне минуле на стінах святині – такі ж рани видно і на родинному дереві Батрухів. Наш рід є невід’ємним від історії України, тому його і не оминули усі трагічні її сторінки. Але він не зник, не розчинився, тому що мав гідність і національну пам’ять.»
Його слова перегукнулись зі сказаним його братом трохи раніше: «У палаці Любомирських у Львові на Ринку ми бачимо портрети представників цього роду. Чи вони заслуговували такої великої уваги? Просто їх нащадки пам’ятали про них і зберігали цю згадку. Такої ж честі достойні і наші предки і кожного з Вас також. Якщо ми будемо культивувати пам’ять про них, тоді будемо не гіршими від Любомирських».
Сама літургія, на якій були присутні більше 30 представників роду Батрухів була і звичною і незвичною водночас. Здавалося б знайомі молитви, обряд, але водночас і щось особливе. Це найбільше було помітно по реакції звичайних жовківчан, які навідались до храму у трохи нетиповий час. Вони не розуміли, з якої нагода служба, але бачили поєднаних спільним духом, піднесених і веселих учасників дійства. Цю особливість вони зрозуміли, коли слово взяв їхній парох о. Василь: «Коли я висвятився і пішов на перший прихід у с. Візенберг, то там був Батрух, коли перейшов у с. Сопошин – там також жив Батрух, тепер я у Жовкві – і тут Батрухи, якось навідався до Любліна і там нас прийняв отець Стефан Батрух. Тільки тепер я зрозумів, що то все велика родина і то все добрі люди…».
Його версія підтвердилась, коли святочна громада вийшла на подвір’я церкви. Відразу всі зібрались навколо братів, які скликали їх сюди, і почали жваву розмову, ніби давно знайомі, ніби їх не розділяють трагедії, кілометри і роки. «А то на фотографії стрийко…», «А я пам’ятаю, що у тому селі жив Батрух…» – «І я пам’ятаю, а батько у нього був…».
Розмови не вщухали і у салонах авт, якими «місцеві» Батрухи везли родину до якогось гостинного помешкання.
На все це з задоволеною посмішкою споглядав Андрій Батрух, автор «Нарису…», розмірковуючи над тим, чи то його 15-літня праця над книгою дала такі плоди, чи може, просто, вдалося відкрити у кожного з присутніх код роду і пам’яті про предків. Новости
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Волинянина затримали з ...
Наступна новина: В Закарпатській області суд ...
Студенческая виза: Путеводитель по получению и преимуществам
Що цікавого в iPhone 16?
Переваги охоронної компанії в Києві
Программа '12 шагов': поддержка и восстановление с клиникой "Stop-зависимость"