В Закарпатській області мукачівські правоохоронці привітали ветерана війни і міліції Володимира Небрата з 89-річчям

В Закарпатській області мукачівські правоохоронці привітали ветерана війни і міліції Володимира Небрата з 89-річчям

26.10.14 08:41 0 779
Ветерану Великої Вітчизняної війни і органів внутрішніх справ полковнику міліції у відставці Володимиру Олександровичу Небрату з Мукачева 25 жовтня виповнилося 89 років. Привітали ветерана-правоохоронця з поважною датою не лише рідні та близькі, а й молоде покоління працівників міліції.

Несподівана зустріч стала приємним сюрпризом для ветерана. Адже серед бажаних гостей були й нинішні працівники, ветерани Мукачівського міського відділу міліції разом з Головами ветеранських організацій м.Мукачева Іваном Русином та Мукачівського району Іваном Котубеєм.

- Володимире Олександровичу, передовсім щиро вітаємо вас із чудовою поважною датою – 89-м днем народження, бажаємо міцного здоров'я та ще довгих років життя. А з чого починався ваш шлях до міліції і де, в якому місті вам довелось воювати під час Великої Вітчизняної війни?

- Народився я на Дніпропетровщині, у м.Кривий Ріг. Молодим хлопцем мене відправили служити до лав Радянської армії. Півтора року я вірно служив Батьківщині. Проте під час одного з боїв під Дніпропетровськом був тяжко поранений в голову, отримавши відкриту черепно-мозкову травму. Мені пощастило більше як моїм товаришам, які всі загинули. Врятував щасливий випадок. Я ніколи не палив цигарки і завжди критикував за цю звичку моїх соратників. Саме це і врятувало мені життя. Адже у те місце, де курили мої військові друзі, потрапила граната, і вони всі загинули. До мене долетів тільки її уламок, який проломив череп. Однак після довгої госпіталізації я знову повернувся на поле бою до однополчан.

- Чому ви обрали роботу в правоохоронних органах? І як із центральної України – Дніпропетровщини опинились у Мукачеві?

- Я завжди мріяв працювати юристом, правником, шукати правду і відстоювати її. Коли постало для мене питання, куди йти вчитись – це однозначно був напрямок правознавства. Так після служби в армії я вступив до Київського державного університету на факультет правознавства. Після закінчення його мене направили на Львівщину. Саме тут я познайомився зі своєю дружиною, з якою і вирішили переїхати на Закарпаття.

За направленням я почав працювати спочатку помічником прокурора у м.Мукачеві, згодом прокурором. У прокуратурі я пропрацював 15 років. Проте в той час робота в міліції була набагато престижнішою і краще оплачуванішою, ніж в прокуратурі. Тож на пропозицію очолити в Мукачівському районному відділі міліції слідче відділення я не відмовився. Так 14 років я віддав слідству в мукачівській міліції, звідки в 1983 році пішов на заслужений відпочинок.

- Працюючи і в прокуратурі, і в міліції, ваші обов`язки завжди були пов`язанні зі слідством. Є такі справи чи долі людей, про які ви пам`ятаєте до ?

- Звичайно є, адже слідство – це моє життя. В прокуратурі я працював слідчим і в правоохоронних органах також. Пам`ятаю справи, над якими ми працювали разом з Іван Івановичем Русином, який очолював тодішній карний розшук.

Передовсім це резонансне вбивство голови колгоспу, члена бюро обкому партії Івана Кольки у с.Ракошино. Чоловік робітниці колгоспу образився на голову, схопив мисливську рушницю і в кабінеті за столом застрелив чоловіка. Оперативники, ризикуючи життям, працюючи і вдень, і вночі, затримали злочинця.

Ще одна справа, яка сколихнула тоді тихе провінційне містечко Мукачево - вбивство на вул.Духновича. Тоді з корисливих мотивів двоє чоловіків вирізали всю сім`ю. Більше тижня ми працювали над розкриттям гучного вбивства. В результаті злочинці були затримані й в подальшому засуджені до смертної кари. До речі, на відміну від нинішнього законодавства, раніше за тяжкі злочини часто присуджувалась найвища міра покарання, яка виконувалась у присутності прокурора.

- Володимире Олександровичу, у вас і «очі горять», коли розповідаєте про свою роботу. Ви – щаслива людина, у вас чудові діти, онуки і правнуки. Що побажаєте нинішнім правоохоронцям?

- Ну, зважаючи на війну на сході держави, я хочу вам усім побажати єдиного – миру. Щоб ніколи не доводилось брати в руки зброю і ставати одне проти одного. Я знаю, що таке війна, коли гинуть рідні і близькі тобі люди. Ми воювали, щоб нинішнє покоління жило в мирі та спокої.

А працівникам міліції (саме робота в міліції для мене стала рідною і близькою серцю) хочу сказати, що свою роботу, хай вона важка і морально, і фізично, в першу чергу потрібно любити. Тоді всі труднощі будуть подолані.

Наталія Машіко

Мукачівський МВ УМВС
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
3 (голосів: 0)

КОМЕНТАРІ