Уже тривалий час правову допомогу мобілізованим військовослужбовцям і їх родинам надає Адвокат Василь Нагорний на волонтерських засадах. За консультаціями з різних питань до нього за весь період бойових дій звернулося близько 300 бійців. Нагорний каже, що хлопці опиняються на лаві підсудних тоді, коли намагаються відстояти свої права, які порушують на кожному кроці. У чому причини бід 51-ї бригади – в інтерв'ю.
– Василю, 51 бригада дуже неоднорідна, до її складу входили контрактники, строковики і мобілізовані. У кого найчастіше виникають проблеми?
– До мене звертаються тільки мобілізовані під час першої хвилі військовослужбовці, яку проводили у стислий термін 8-12 квітня. Корінь усіх проблем я вбачаю у тій «дикій мобілізації», бо дві наступні хвилі таких проблем не принесли. Я цих хлопців називаю «квітневі». Як правило, задіяні у цьому процесі були не тільки військові комісари, а й сільські голови. Я б сказав, що останні виконали основну роботу по мобілізації. Вони у більшості випадків обдзвонювали хлопців, часто повідомляли, що вранці треба з'явитися у військкомат вже пізно ввечері.
Ніхто з хлопців у тому поспіху не додумався скористатися правом звільнення від служби, що передбачене Законом «Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку». Тобто, на цьому етапі можна було відсіяти частину людей, які з різних мотивів проходити службу не могли. Це стосується батьків трьох дітей, хто здійснював догляд за батьками. Зрозуміло, що за ніч не зібрати всіх необхідних документів, але на початку мобілізації ніхто і не пробував пояснювати, що у сім'ї є якісь проблеми. Саме цей момент пізніше стане причиною судів над військовослужбовцями.
– Чи правда, що мобілізації можна було уникнути за хабар?
– Я не володію такою інформацією, хоча, за мої спостереженнями, в армію потрапили переважно соціально незахищені і хлопці з сіл. Можливо, це пов'язано з тим, що останніми роками в армії частіше служили саме вихідці з села. У місті після школи зазвичай вуз, а це - відстрочка, далі одружився, дитина - знову відстрочка, а після 25 років уже не потрапляє в армію. Мобілізовували ж тих, хто служив, хто має хоч елементарні навички. Може, тому і вийшло так, що переважно соціально незахищені потрапили у нашвидкоруч зібрані Збройні сили.
– Які найбільш типові порушення були допущені при мобілізації?
– Військовослужбовцю треба відповідати трьом критеріям: вік, стан здоров'я і мати військову спеціальність. Усі мобілізовані на Волині відповідають тільки першому критерію, а от з іншими - багато запитань.
У військкоматі кожен мав пройти медогляд. Насправді хлопців просто запитували чи є проблеми зі здоров'ям. В результаті такої медкомісії в армію потрапили й такі, у кого пальці не згиналися. Лікарі, які проводили огляди, навряд чи сподівалися, що все затягнеться не на 45 днів. Інакше вони би задумалися чи посилати на війну хлопця, у якого є аритмія, проблеми з нирками тощо. Але якщо не встановлено стан здоров'я, то мобілізованого не можна вважати військовослужбовцем.
У Володимирі-Волинському, коли почали давати військові спеціальності, спостерігаємо ще один епізод масового порушення законодавства. Ми знаємо як у попередні роки служили: то дачі будували, то паркани фарбували. Я, наприклад, захищаю хлопця, який служив у будівельному батальйоні, а тут йому дали спеціальність мінера. А для того, щоб бути мінером треба щонайменше 3 місяці навчання, не кажучи вже про якісь нахили.
В більшості випадків хлопці отримали спеціальності, яких зовсім не були навчені. Та й від часу строкової служби пройшло вже чимало років, військові навички втрачені. І потім на Рівненському полігоні їх нічого не вчили. Розповідають, що вистрілювали по кілька патронів на день і на тому усе. А решту часу щось розвантажували, готували їсти… Навіть коли водій-механік стає водієм-санітаром, то він повинен знати першу медичну допомогу і умовні позначення, жести. Вони на ходу вчилися володіти різноманітною зброєю. Все це стало першопричиною трагічних подій на Сході.
– До речі, чимало розмов про небачені пиятики в 51-й бригаді. Чи була можливість запобігти цьому на етапі мобілізації?
– Є постанова кабміну, яка забороняє призивати на військову службу алкоголіків. Якби тоді відсіяли людей, які зловживають спиртним, а сільські голови прекрасно знають хто впиється, то таких масових п'янок не було б. От відсіяли б сотню, але не тикали би зараз пальцями, що вся 51-ша пила, бо це не правда.
Просто треба розуміти, що хлопців витягнули з нормального життя, у когось слабша психіка, у когось сильніша. Одні можуть пережити, що поряд вбивають товариша, а інші втрачають над собою контроль. Тут я вбачаю недопрацювання і командирів, які повинні були підготувати хлопців психологічно до участі у бойових діях.
– Про 51-шу почали говорити після трагедії під Волновахою. Тоді виявилося, що крім засобів захисту, у наших хлопців практично нема і ніяких прав. Принаймні відтоді ви почали постійно повідомляти у соцмрежах про різноманітні порушення щодо рядових військовослужбовців. Які були типові непорозуміння?
– Після Волновахи хлопців порозкидали по різних формуваннях по кілька чоловік, в яких бійців 51-ї командири відверто зневажали, зокрема, і відмовляли у наданні відпустки. Це викликало справедливе обурення, багатьох таке ставлення остаточно деморалізувало. Але не тільки солдати, а й командири мають обов'язки перед цими хлопцями. І коли є критична ситуація вдома, скажімо, у близьких родичів серйозні проблеми зі здоров'ям, то командири зобов'язані вникати у ці проблеми і підписувати рапорти на відпустку. А тут відмовляють. А ще коли дружина скаржиться, що дітей нема чим годувати, то це все не сприяє патріотичному духу.
Епопея з відпустками продовжилася і пізніше. Під моєю опікою двоє хлопців з Волині, які сиділи у Старобельському СІЗО. Вони брали участь у найзапекліших боях. Спершу командування заохочувало: «Хто вийде живим, той отримає відпустку». Коли бійці захотіли скористатися своїм правом на відпустку, то їм відмовили. У свою чергу солдати відмовилися виконувати накази, за що розпочалося кримінальне провадження. І тут найцікавіше: відмовилося багато, але під суд потрапили по два хлопці з кожної області: з Рівненської, Волинської, Запорізької, Івано-Франківської і, до речі, усі вони росли без батька. У мене склалося враження, що так хотіли налякати інших. До мене за допомогою прийшли матері і ми звернулися Вищий спеціалізований суд, який звільнив хлопців з-під варти. Зараз будемо добиватися, щоб розгляд апеляції відбувався на Волині.
– У чому суть того десятка судових справ, які зараз слухають у Володимирі-Волинському?
– Є хлопці, які відмовилися їхати на Схід через сімейні обставини. На це були законні підстави, їх не мали права навіть мобілізовувати. Суд першої інстанції вважає їх винними у тому, що не виконали усний наказ, тобто це - непокора, вчинена військовослужбовцем. Це теж наслідки тієї «дикої мобілізації», коли не зважали чи може той чи інший залишити неповносправних батьків чи дружину-інваліда. Хлопці надали потрібні документи для звільнення від служби пізніше. Місцеві військкомати на такі звернення давали зазвичай позитивні висновки, але клопотання надсилали на комісію у Миколаївську область, де на той час дислокувалася 51-ша бригада. Там одним дали звільнення, а іншим – ні. Жодних письмових документів, де є обґрунтована відмова, хлопці на свої звернення не отримали. Повідомили про це усно під час шикування! Тобто не було можливості навіть оскаржити негативні висновки комісії.
Паралельно з цим змінилося законодавство, яке дозволяло отримати звільнення від мобілізації, якщо батьки потребують постійного догляду. Уявіть собі стан хлопця, який очікує позитивного рішення, а тут змінюють норми! Звісно, що він стає агресивний, не хоче виконувати накази, бо вважає їх несправедливими. Виходить, хлопці хотіли відстояти своє право, натомість отримали кримінал. Але через відсутність документів, ми не можемо з'ясувати навіть часових рамок, коли комісія засідала. В мене є великі сподівання, що Апеляційний суд ці подробиці зацікавлять.
– Що їм присудили?
– Хлопці не мали необхідного правового захисту, вони визнали вину і відмовилися досліджувати докази, тобто був скорочений розгляд. Їм суд дав службове обмеження. Це продовження служби, але з вирахуванням 10-20% заробітної плати, без права на преміювання, на підвищення у званні. Зі слів бійця, частина з них відбувають покарання під Києвом, де розвантажують вагони. Двоє отримали штрафи. Такий вирок не звільняє від подальшого несення служби.
– Виходить, що численні порушення були скоєні проти хлопців, натомість судять тільки їх?
– У більшості випадків так і є. Але зараз ми з групою військовослужбовців, які у Збройні сили потрапили ще в березні, будемо звертатися до суду в їх інтересах. Вони вважають себе не військовослужбовцями, а добровольцями. Справа в тому, що до 1 квітня такого виду військової служби як призов за мобілізацією не було. На якому статусі вони перебували – важко зрозуміти.
Але для мене вони однозначно герої, бо пройшли 5 місяців реальних бойових дій, є такі, що були і на Савур Могилі, і в Іловайську, в Донецькому аеропорту.
Наталка ПАХАЙЧУК
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: На Тернопільщині відзначать ...
Наступна новина: В Чернівецькій області ...
Преимущества покупки лекарств в онлайн-аптеке Polza
Сучасні каміни для дому дають тепло, затишок та стильний інтер'єр
Зимняя теплица: несколько советов по выбору теплицы и выращиванию
Таємниця жіночої любові до моди: одяг, взуття та аксесуари