- Я з дитинства мріяв стати археологом, прочитав усі книжки, що були у нашій сільській бібліотеці, захоплювався історією давніх цивілізацій, - розповідає Володимир Іванович. – І, можна сказати, мрію свою здійснив: після школи вступив до Київського університету на історичний факультет, успішно закінчив кафедру археології та музеєзнавства.
Однак тоді археологом йому стати не судилося: випускник з іншої області, який не мав столичної прописки, знайшов роботу у Житомирському фармацевтичному училищі, де він став викладати історію та інші суспільні науки.
- Маю думку, що любов до книги, постійне читання багато в чому допомагають в роботі та житті. Я завжди любив читати, спонукав до цього своїх учнів, зібрав велику власну бібліотеку, - продовжує Володимир Горностай. – Окрім наукової, із задоволенням читав художню літературу, особливо захоплювався детективними романами, творами про роботу сищиків тощо.
Можливо, саме таке захоплення пригодами літературних детективів сприяло тому, що коли товариш запропонував йому йти працювати в міліцію, де якраз була вакансія у відділі політико-виховної роботи, він погодився.
- Уже згодом, коли цікавився своїм родоводом, дізнався, що мій дід теж був міліціонером у 30-ті роки минулого століття. Мабуть, це підсвідомо і вплинуло на мене, так би мовити, як родові гени, - жартома зауважує Володимир Іванович.
Більшу частину робочого часу старший лейтенант міліції Горностай проводив у відрядженнях, за короткий час побував у всіх куточках Житомирщини.
- Роботи було багато, інколи по декілька тижнів не бував вдома, але дружина завжди з розумінням ставилася до цього, - зауважує він. – Ми побралися, коли я вже був міліціонером, відтак вона знала, що у мене часті відрядження, чергування, збори «по тривозі» тощо.
Розповідаючи про службу, Володимир Горностай зазначає, що правоохоронці завжди були затятими спортсменами, а також славилися своїми талантами. У кожному райвідділку були самодіяльні колективи, які займалися співом, танцями і виступали на районних та обласному рівнях. А оркестр УМВС знали не тільки в області, але й поза її межами.
- Деякий час тому в УМВС була така практика: наше керівництво разом з працівниками прокуратури звітувало перед жителями населеного пункту про проведену роботу, а потім міліційний оркестр давав великий концерт, - розповідає Володимир Іванович. - Якось узялися наші музиканти виконати білоруську пісню, а я почув і вирішив спробувати перекласти текст українською, адже раніше віршував. Наступного дня запропонував ансамблю опрацьований текст – і пісня дуже всім сподобалася. Так почав писати рядки, які лягають на музику.
За словами Володимира Горностая, віршувати він став ще у юності: «Коли хвилювалася молода кров, а у серці щось тьохкало, хотілося про це розповісти усьому світові». Нині він є автором близько півсотні віршованих творів, майже половина з яких покладена на музику. У своїй поезії автор торкається соціальних та патріотичних тем, значну кількість присвятив колегам-правоохоронцям, та найбільше – лірики. у доробку поета-пісняра 2 музичних альбоми – «Згадай» та «Одна мелодія на двох…». Його віршовані рядки поклали на музику відомі земляки Володимир Шинкарук, Микола Васянович, молодий композитор Сергій Стародуб та інші.
Коли ж мова заходить про музейну справу, Володимир Іванович може розповідати годинами.
- Ще у 1976 році в УМВС був створений «Музей бойової і трудової слави міліції Житомирщини». Спеціального працівника-музеєзнавця не було, опікувалися ним наша ветеранська організація, працівники кадрового апарату, - розповідає Володимир Горностай. – За майже чотири десятиліття роботи він кілька разів змінював місце розташування, а довгих 15 років пострадянської доби був просто закритий і забутий.
Коли Володимир Горностай вийшов на пенсію, вирішив не покидати улюбленої справи, якою до того займався за власною ініціативою, поміж службою, вдосконалюючи існуючу експозицію та поповнюючи її власними знахідками.
- Я почав «тормошити» наше керівництво, переконував, що музей має бути та працювати, і для цього потрібно виділити окреме приміщення, - зауважив він. – І згодом вже міг займатися улюбленою фаховою справою, адже у моєму дипломі написано «вчитель історії, археолог, музеєзнавець».
Оновлений музей історії міліції Житомирщини на повну силу запрацював у спеціально відремонтованому приміщенні з вересня 2012 року. Нині основний його фонд складає понад три тисячі експонатів, у тому числі оригінали документів та вогнепальної зброї, світлини, нагороди, криміналістична та спеціальна техніка тощо.
Нині Володимир Горностай – провідний зберігач фондів музею. Практично щодня він приймає відвідувачів, серед яких найчастіше школярі, студенти навчальних закладів області та курсанти училища професійної підготовки працівників міліції, абітурієнти навчальних закладів МВС України. Заходять сюди й нинішні співробітники міліції області, ветерани ОВС та численні гості з різних куточків України та світу.
- Зараз ми самі є очевидцями важливих історичних подій, які скоро будуть у підручниках. Тому у нашому музеї з'явилися нові експонати, які привезли міліціонери зі сходу країни, де мужньо боронили правопорядок та відстоювали єдність України, - говорить Володимир Іванович.
Нинішнім правоохоронцям ветеран, поет та міліційний історик бажає бути вірними Присязі та не вважати її за пусті слова. На його глибоке переконання, у всі часи, за будь-яких обставин, важливо любити свою справу, а якщо це не так – краще нею не займатися, а шукати себе в інші галузі, аби приносити користь людям.
- Потрібно жити так, щоб не було соромно дивитися в очі рідним та товаришам по службі. Любити свій народ, землю, де народився, та державу, в якій живеш, - зазначає Володимир Горностай.
Не можна молитись,
Молитись без віри,
Не можна прожити
Лиш в кольорі сірім,
Лиш в кольорі мертвім,
Де холод й зима.
Хіба що у серці,
В байдужому серці,
В байдужому серці
Любові нема.
Не треба топтати
Ті квіти барвисті,
Барвінок хрещатий,
Що хочуть намистом
Оселю квітчати,
Стрічать журавлів.
Без квітів бо хата
То – спалена хата,
То – спалена хата
Без щастя і мрій.
Навіщо співати,
Як пісня безсила
Й не може літати,
Мов птиця безкрила,
Не може журитись,
Не може радіть,
Сльозою скотитись,
Сльозою скотитись,
Сльозою скотитись
І душу зігріть.
Автор: Володимир Горностай.
Наталя Тимчук,
СЗГ УМВС України
в Житомирській області
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Буковина: на Сторожинеччині ...
Наступна новина: На Тернопільщині розпочали ...
Бахилы: назначение, преимущества, область применения
Що цікавого в iPhone 16?
Переваги охоронної компанії в Києві
Программа '12 шагов': поддержка и восстановление с клиникой "Stop-зависимость"