Та нарешті можна розкрити епізоди з кримінального минулого Іваничівщини. Не всі, звичайно, а лише доведені в суді. І повідають їх ті, кого злочинці боялися більше, ніж вогню, – ветерани райвідділку УМВС.
Голова організації Геннадій Чупахін був замом головного міліціонера району, втім розповісти про небезпечну та складну службу працівників МВС запрошує свого колегу, Петра Смаля. Бо майор, виявляється, був грозою для злочинного світу всього Союзу, а в добу незалежності входив до спецгрупи Міністерства внутрішніх справ, яка на теренах України розслідувала особливо тяжкі злочини!
Про себе Петро Смаль розповідає, що в міліцейську школу до Львова його привела випадковість: ініціативний трудівник райсільгосптехніки, та ще й із сім'ї інвалідів якраз підходив за критеріями рознарядки. Але така, здавалося б, випадковість насправді стала долею. Непростою, небезпечною, часто невдячною. Втім саме вона допомогла майорові Смалю заслужити авторитет і шану, а для наших читачів – дізнатися вражаючі історії із життя районного слідока.
«Вогняний» месник
Перша серйозна справа, яку доручили лейтенантові карного розшуку, образно називалася «Вогняний месник». Тоді, наприкінці 1960-х, у селах району стали горіти хати. Те, що належали вони партійним активістам, говорило: це справа рук якоїсь контри. Але якої саме – належало з'ясувати.
– Самостійно вийти на слід палія було нереально. Тому першим ділом я підключив до роботи своїх агентів із числа цивільного населення (на мові ментів це – «збір оперативних даних), – пригадує Петро Смаль.
Вогняний месник працював із розмахом. Двох знищених пожежею будівель йому було замало. Другий підпал, третій, п'ятий. Це попри те, що патрулі чатували по всьому району, мотоцикли правоохоронців гасали щоночі, жителі сіл організували народні дружини.
– Та врешті-решт злочинець попався. Ним виявився сторож сільпо у Будятичах. Як він потім зізнався: ненавидів усіх комуністів та їхніх прибічників. А взяли ми того «месника» на нюх, – жартома каже ветеран МВС. – Отримали оперативні дані про підозрюваного й за запахом керосину, що його сторож украв та ніс на місце чергового підпалу, піймали «з полічним».
Ґвалтівником та вбивцею – ветеринарний лікар
– Коли розслідуєш особливо тяжкі злочини, іноді аж руки сверблять, аби не зацідити катюзі, – зізнається Петро Захарович.
Так було й у трагедії, що сталася в Павлівці і на розслідування якої був залучений весь особовий склад райвідділу та навіть фахівці з області.
– Батьки неповнолітньої дівчини заявили про зникнення доньки. Причому – серед білого дня. Ні вчителі, ні ровесники поняття не мали, куди могла дітися дитина. Ще тривожніше стало з настанням темноти. Тож цілу ніч під проливним дощем я продовжував пошуки, – пригадує майор міліції. – Та не спалося не одному мені. Вулицями нічного села ганяв, наче скажений, місцевий ветлікар. Спершу я подумав: перейнявся чоловік. Адже був другом сім'ї, в якій зникла школярка, особисто знав дівчину.
Втім по-іншому глянути на поведінку ветеринара змусили страшна знахідка і свідчення місцевої жительки. Бо невдовзі біля сільської водойми виявили тіло неповнолітньої (її, за словами експертів, було зґвалтовано й задушено), а під час опитування населення одна жінка сказала: «То ветлікар (курвий син!) у всьому замішаний».
Після такої підказки оперативники встановили цілодобове стеження за підозрюваним. Спостерігали за ветеринаром навіть тоді, коли він, ридаючи, ніс труну школярки. І виявили неспростовні докази того, що 30-літній одружений чоловік, який відбою від жінок не мав, зґвалтував дитину своїх знайомих, убив та хотів, прив'язавши їй камінь на шию, сховати у водоймі сліди страшного злочину.
– Пам'ятаю, йшли з ним на відтворення злочину. Моя рука і злочинця – в одних наручниках. Я відстібнув і кажу: «Ну що, втікай, сволото. Перша куля буде в тебе, друга – в повітря». Він не побіг, за свою шкуру злякався. Але вже там, на зоні, його знайшли повішеним…
Єврейське золото – в собачій буді
Окрім страшних епізодів, траплялися у Петра Смаля і трагікомічні. Зокрема й той, де фігурує депутат із Волині.
– Я не хочу називати прізвище. Але в області ці люди знані. Професійно займаючись стоматологією, вони нажили немалий капітал. Але заможність родини муляла око партійним босам. Бо де ж то видано: чорною «Волгою» останньої моделі їздить на Волині тільки перший секретар обкому та – лікар із Володимира-Волинського?! От і вирішив «шостий відділ» узятися за цю сімейку, – пригадує Петро Смаль.
До операції «Стоматолог» були залучені фахівці сусідніх із Володимир-Волинським районів та специ із головуправління. Всю територію довкола двоповерхового дому зубніків оточили люди в масках. А Петро Смаль опинився серед тих, хто мав провести обшук.
– Перерили все: ну нічого нема. Уже хотіли розвертатися, – усміхається оповідач. – Аж тут я звернув увагу, що жінка стоматолога ніби приросла заднім місцем до собачої буди. «Ану-но, прошу пані, посуньтеся». Із виразу обличчя жінки стало ясно: ми – на правильному шляху. А як залізли в буду та навели там шмон – дістали цілу купу золотих виробів: коронок, каблучок, ланцюжків. Усе це стоматолог скуповував у євреїв та хотів приховати від радянської влади.
Душогуба ловив по всьому Союзу
А фігуранта ще однієї кримінальної справи Петро Смаль подав у всесоюзний розшук і полював на злочинця більше року від часу скоєння жорсткої розправи.
– На початку 80-х в Іваничах чоловік забив дружину. На місці злочину погано ставало навіть досвідченим слідокам: бо внаслідок нанесення 20 ударів молотком по черепу жінки її мозок був по всіх стінах і стелі кімнати, – пригадує майор міліції.
Те, що чоловік закатованої безслідно зник, означало: саме він до всього причетний. Але ж треба докази! Відтак до розслідування підключилися правоохоронці з усього Союзу.
– Спершу на слід підозрюваного натрапили в Нижньому Тагілі (це аж на Уралі). Доки я туди – він уже у Вологодській області. А затримали вбивцю аж у Донецьку. Причому той настільки змінив свою зовнішність, що вичислити злочинця ми змогли тільки за відбитками пальців. Коли я віз убивцю на Волинь, той хотів розстебнути наручники схованою за зубом скріпкою і втекти, розчинитися в натовпі людей, оскільки був професійним бігуном. Однак від мене, титулованого самбіста, не зумів сховатися.
За що ментам повинно бути соромно?
За 28 років роботи в органах внутрішніх справ Петро Смаль отримав 55 нагород та заохочень. От тільки колосальним його досвідом нинішні правоохоронці не спішать скористатися. А частина з них, на думку співрозмовників-ветеранів, узагалі паплюжить честь мундира.
– Коли ми робимо зауваження молодшим колегам, не раз чуємо: «Я що – дурний із зарплатою в тисячу двісті життям ризикувати?!». Коли дізнаємося про корупцію у правоохоронних органах, теж стає до болю соромно. Адже ми, представники «старої гвардії», вважали за приниження взяти навіть рубля від злочинця, – зізнається Геннадій Чупахін.
– А тепер буває, що правоохоронець у «спайці» зі злочинцем. Особисто мене міліціонер здав наркоділкам, про діяння котрих я повідомив у райвідділ. Та й чесним операм нелегко працювати. Бо не раз чують: туди не лізь, того не зачіпай. Однак ми віримо, – зазначає Петро Смаль, – що Міністерство внутрішніх справ зуміє відновити колишню славу та повагу.
А з нагоди Дня ветеранів органів внутрішніх справ, яке Україна відзначає 10 листопада, вітаємо міліціонерів, які, ризикуючи життям, стояли на варті Закону та Порядку.
«Волинська газета»
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: В Житомирській області я ...
Наступна новина: Хмельниччина: чоловіка ...
Чому вуличні стовпчики та ліхтарні стовпи потрібно обирати надзвичайно уважно?
Критерії вибору автоматичних вимикачів Промфактор
Преимущества вентиляции в частном доме
Wellness value and effect of massage procedures