— Василю Івановичу, розкажіть з чого починали.
— Навчався у Саратовській школі міліції. Це була надзвичайна сильна школа, тут вміли все. Закінчив її у 1971 році. Коли почалося розподілення на роботу, мені як одруженому вже тоді чоловіку, надали вибір: або Сибір або Рівне. Ми з дружиною обрали все ж таки Рівне. Тут я і почав працювати державним автоінспектором у Рівненському районі. Очолював тоді райвідділ Романюк Юрій Лук'янович, він і став моїм наставником, якого я запам'ятав на все життя. Він був строгим, вимогливим, але справедливим. Через деякий час мене призначали начальником ДАІ району. Керував службою 4 роки. В цей час вступив до Київської Національної академії внутрішніх справ.
Одного разу викликав мене до себе начальник РВ і каже: «Довго ще будеш палочкою махати?» І запропонував мені посаду помічника начальника – чергового райвідділу. В додаток, я ще й займався аналітикою, адже такого відділу як штаб на той час ще не було. Отримавши на цій посаді звання майора, Юрій Романюк ставить мене на посаду заступника начальника карного розшуку – начальником служби профілактики, в яку входив відділ дільничних інспекторів міліції та інспектор по працевлаштуванню раніше судимих.
Через деякий час призначили нового начальника підрозділу, і мені запропонували посаду заступника начальника районного відділу по оперативній роботі, де я пропрацював три роки. А у 1982 році мене призначили на посаду начальника районного відділу. Тут я пропрацював до 1991 року. В цей час я зрозумів, що втомився. Адже тоді на кожен скоєний злочин особисто виїжджав начальник. За ріст злочинності навіть доводилося у Києві відповідати.
— Чи доводилося Вам карати особовий склад і як ви це робили?
— Так, на жаль, приходилось. У більшості випадків карав матеріально — урізав премію. Бувало і скеровував розгляд події, яка сталася у співробітника – на суд честі офіцерського складу. На цьому суді збирався весь особовий склад райвідділу і слухали пояснення особи, що провинилася. Склад суддів вирішував яке дисциплінарне стягнення накласти. Такий суд мав дуже виховний вплив.
— А який резонансний злочин, скоєний на території району Вам найбільше запам'ятався?
— На Білівських Хуторах компанія озброєних молодиків увірвалися до помешкання двох жінок-пенсіонерів і почали вимагати гроші. Після довгих катувань, одна з жінок все-таки зізналася, що гроші у матраці. Їх було так багато, що пенсіонерки навіть не могли порахувати. Зловмисники забрали гроші, а жінок так і залишили прив'язаними до крісел із кляпами в роті. Їх знайшли через дві доби сусіди і тоді повідомили до міліції. Через два тижні подібна ситуація склалася й у Городку. Почерк злочинців збігався. Підняли весь район, і підключили область. Злочин перебував на контролі у Міністерстві. Але зачіпок ніяких. І все-таки, з допомогою агентів вдалося встановити лідера банди. Невдовзі його затримали. Вже в райвідділі він видав ще трьох поплічників. На їхньому рахунку було шість розбійних нападів, кілька крадіжок та грабежів. Тоді главі банди суд присудив 12 років позбавлення волі, ще одному – 10 років та двом – вісім років за гратами.
Але не все так вдало закінчилось. Коли організатора банди переводили з одного кабінету в інший, він вийшовши в коридор, відштовхнув оперативників, які його вели, розігнався і вискочив у вікно. Падіння з 3-го поверху не пройшло безслідно, чоловік поламав обидві ноги та хребет. Звичайно, після такої події, всім, хто брав участь у розкритті цього резонансного злочину нагородили, а я отримав догану. Зате я одразу усі вікна в райвідділі укріпив металевими ґратами.
До речі за мого керівництва, довелося будувати новий корпус, адже кабінетів усім співробітникам не вистачало. За допомогою звернувся до держави. Кошти виділили, але дуже мало. Почали будувати – не вистачило коштів. Допоміг Володимир Плютинський, і вже за 3,5 роки – нова будівля. Звичайно, активно допомагали самі співробітники, вони працювали і в суботу і в неділю і по вечорах. Зате тепер у новенькому 4-поверховому приміщенні працювати стало приємніше.
— Василю Івановичу, а чи трапилася за період служби й смішні історії?
— І такі були (посміхається – авт.). Але скоріше на смішні, а просто із вдалим неочікуваним результатом. Сиділи ми якось в «засаді», вичікували крадія. Домовилися, що коли він візьме на плечі майно, тоді тільки будемо затримувати. Але якщо втече, то я маю вистрілити із ракетниці в ту сторону, куди побіг злочинець, тобто дати сигнал іншим. При затримці зловмисника, я випадково натиснув на курок, і ракетниця вистрілила. Мої колеги кинулися наздоганяти його, а натомість знайшли у канаві ще двох чоловіків, які вичікували награбоване. Як виявилось, зловмисник заборгував тим двом чоловікам гроші, і мав таким чином їх повернути. Так і затримали всіх.
— Скажіть, як роботу міліціонера сприймала Ваша дружина? Адже у правоохоронців ненормованих робочий графік.
— Так, їй було дуже важко, адже виховання дочки, домашнє господарство лягало на її плечі. Бували, звичайно, різні ситуації, але, коли я у погонах полковника працював начальником, вона зрозуміла, що роки тяжкої праці не пройшли дарма, і тепер вона просто пишається мною.
— У родині ще хтось пішов по Вашим стопам?
— Моя дочка Світлана у званні майора зараз працює інспектором по зв'язках з громадськістю Управління ДАІ. А от старша внука пішла навчатися юристом у цивільний ВУЗ. Надія лише на меншу внуку, гадаю, форма міліціонера припаде їй до душі, вважаю, вона впорається.
— У порівнянні з тодішніми міліціонерами, як, на Вашу думку, потрібно змінитися сучасному правоохоронцеві?
— Скажу глобально. Теперішній молодий міліціонер, який щойно приступив до роботи, не маючи свого житла, транспорту, з жінкою та дитиною, яких потрібно усім забезпечити, за свою заробітну плату не може нічого. І тому він уже з перших робочих днів правоохоронця думає, де і що можна взяти. І ось висновок: як може бідна міліція виконувати свій першочерговий обов'язок – захищати людей, ризикуючи при цьому своїм здоров'ям, та життям. Я не жаліюся на себе, адже в мене є будинок та достойна пенсія – але мені боляче за всю міліцію, за своїх колег.
Тому вважаю, що змінювати потрібно не з кожного міліціонера особисто, а на рівні держави. Змінити юридичне законодавство та бюджет.
— Що побажаєте колегам?
— В роботі працювати по совісті – тоді і дяка буде. По життю – здоров'я всій родині, сімейного затишку, міліцейської удачі та достатку.
— Дякую Вам, Василю Івановичу за цікаву і змістовну розмову.
Марія ЮСТИЦЬКА,
Рівненський РВ УМВС України
в Рівненській області
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: «Українська мова – пісня ...
Наступна новина: Львівщина: подяка!
Хирургия в частной клинике: экспертное лечение и забота о вашем здоровье
Як правильно сервірувати стіл до сніданку?
Переваги смужок для депіляції
Як столи для барів і кафе здатні вплинути на дизайн закладів?
Переваги оцінки впливу на довкілля в Україні (ОВД)