Починаючи з травня місяця, уже кілька сотень закарпатських міліціонерів побували в «гарячих точках» на сході України – в населених пунктах Донецької та Луганської областей, де забезпечували громадський порядок на блокпостах і у визволених від сепаратистів містах. Зведеним загоном закарпатських правоохоронців керував заступник начальника УМВС України в Закарпатській області полковник міліції Олександр Гебеш, наш сьогоднішній співрозмовник. Саме йому випало побувати в одній із найгарячіших точок на Донеччині – в Дебальцеві та Вуглегірську, де ситуація нагадує сумнозвісний Ілловайськ.
-Олександре Івановичу, вам тричі довелось побувати в зоні АТО. В яких містах ви несли службу?
-Перший раз я поїхав у червні в місто Куп′янськ Донецької області. Вдруге у липні побував в місті Артемівськ. А третій раз нас 42 бійці закарпатського зведеного загону несли службу в містах Дебальцево та Вуглегірськ. Приїхали ми туди на початку вересня, а вивели нас звідтіля 3-4 жовтня.
-В Дебальцеві та Вуглегірську тепер «найгарячіше». Українські війська там оточені сепаратистами з трьох сторін, і експерти небезпідставно побоюються повторення страшного Ілловайського котла. Як вам там було, чим займались?
- Ситуація там справді складна. Не дай Боже, але може бути другий Ілловайськ. Якщо ворог захопить Дебальцево, то всі наші, хто у Вуглегірську, опиняться в котлі і ніхто вже їм не допоможе… Справа в тому, що на проміжку від Дебальцева до Вуглегірська нікого з наших вже нема, ми були на останньому рубежі.
20 чоловік нас розприділили в присілок Миронівка під Дебальцевом, решту поїхали у м.Вуглегірськ. Останнє – це невеличке містечко, як наш Перечин. В Миронівці ми пробули три дні, а далі нас перекинули до решти колег у Вуглегірськ. Вуглегірськ це практично вже кінцева точка, кілометрів за шість від нього Єнакієво та Горлівка, які контролюють сепаратисти. На той час у Вуглегірську несли службу лише ми та бійці Нацгвардії, більше нікого з українського війська не було. Окрім Вуглегірська, ми патрулювали ще 3 невеликі населені пункти з боку Єнакієва, на відстані кількох кілометрів. А зовсім поруч – кількатисячне угруповання сепаратистів, того ж «Біса» в Горлівці… Не раз ми спали взуті-одягнені, чекаючи прориву бойовиків зі сторони Горлівки…
-Стріляли там часто, «Гради» лупили по вас?
- Практично щодня!
-Кажуть, заряд «Града» летить зі страшним свистом?..
-Ні, від нього звук інший. В чистому полі від «Града» практично нема спасіння, хіба що в якусь яму впасти. Техніку він теж пробиває, броню, не кажучи вже за бронежилети. Хіба що цегляна або бетонна будівля може порятувати. Та насправді страшний звук, коли стоїш на посту, а летить невідомо що в твій бік… І звук такий, ніби від вертольота пропеллер відірвався і свистить в повітрі… Це бракований артилерійський снаряд з гаубиці, який з технічних причин не долітає туди, куди його запустили, а падає ближче. Коли чуєш його свист, то здається, що він летить просто на тебе, хоча той падає метрів за двісті-триста… Вибух такий, що скло на вікнах вибиває, а ти зі страху аж присідаєш… Взагалі там, де ми були, вся земля всіяна невибухнутими снарядами й мінами, і не знати скільки років знадобиться, аби це все потім знешкодити.
-Втрат із нашого боку не було?
-Бог милував. Хоча в Дебальцеві під обстріли часто попадали, техніку нашу понищило. Просто по міськвідділу міліції били, де ми розташувалися. А в перший день, як ми приїхали у Вуглегірськ із Дебальцева, територію інтернату ворог обстріляв із танка, двох працівників «Беркута» з Івано-Франківська поранило. А коли вже ми поїхали, то відразу на другий день накрили «Градами» хмельницьких міліціонерів, які нас замінили. На щастя, хлопці встигли поховатися в будівлі інтернату і ніхто не постраждав.
-Де ви жили у Вуглегірську, чим харчувалися?
- Їсти ми самі собі готували, продукти мали свої. Жили в тамтешній школі-інтернаті, три великі будівлі. Вікна всі були повибивані, то ми паперовими обоями і скотчем позаклеювали, аби протягу не було. По периметру організували блокпости, аби ворог не застав нас зненацька. Окрім патрулювання, виїжджали на сімейні скандали, наркоманів ловили. Словом, робили звичайну міліцейську роботу, а я сам заступав із хлопцями на чергування на блокпостах. До слова, влади там практично ніякої не було, лише в.о. мера, який до нас приходив за допомогою.
-А місцева міліція куди поділася, розбіглася до сепаратистів?
-Чесно кажучи, я і не знаю, куди вони поділися. Були там два дільничні, але з них толку мало було…
-Яке ставлення місцевих людей до вас було?
-Якщо чесно, то багато хто з місцевих до нас вороже ставився. Більшість тамтешніх людей зазомбовані російською пропагандою. Іде місцевий через наш блокпост і прямо каже: мовляв, надіюсь, що коли повернуся, то вас вже тут не буде… Особливо не сприймали із Західної України – «бендеровцев»... Сперечатись з ними було марно, щось їм доводити… Одиниці нам допомагали, навіть пиріжки приносили хлопцям на блокпости. Одній бабусі ми дали муку, варення, й вона кормила нас пиріжками. З місцевими ми ділились всім, чим мали: тушонкою, консервами, гречкою, макаронами. Адже в них ні продуктів не було, ні грошей, аби купити.
-А магазини там працювали?
-Коли ми прийшли у Вуглегірськ, то працювали один-два магазини, але ринки не робили. А потім запрацював і ринок, можна було м′яса купити, овочів, хліба.
-Вода була у вас?
-Перші два тижні води зовсім не було, треба було набирати деінде в пластмасові 200-літрові бутлі. Справа в тому, що Вуглегірськ по інфраструктурі належить до території Єнакієва, яке контролюють сепаратисти. От вони і відключили нам все, що могли. Але далі дали нам воду, і ми вже мали можливість помитися, їсти зготувати, випрати речі.
-Сепаратисти близько до вас підходили?
-Пробували, але ми їх відразу «відшивали». Я своїх хлопців учив не боятися вночі нести службу, а коли бачиш в тепловізорі, що хтось крадеться в темряві, то застосовувати зброю! Звичайно, не відразу стріляли на ураження, спершу в повітря, але коли далі не доходило, то ми особливо не церемонилися… А що можна робити в зеленій зоні в дві години ночі?!
-І багатьох затримували?
-Достатньо. Коли затримували на блокпосту підозрілу особу, то розбиралися, хто, звідки, куди їде і т.д. Якщо були сумніви, то передавали особу в Дебальцево для детальної перевірки. А ні, то відпускали. Часто люди їхали в обидва боки цілими сім′ями: або втікали від війни, або повертались додому.
-Що вас найбільше вразило там?
- Запам′ятався один випадок. На посту нацгвардійці затримали на машині родину, яка везла 15800 доларів. Це були біженці, які поверталися додому в Єнакієво з Харківської області. Коли ми знайшли під час огляду машини гроші, перелякана жінка каже: «Забирайте гроші, лише нас не вбивайте…». Вони гадали, що ми заберемо гроші, а їх як небажаних свідків знищимо. І коли ми їх відпустили з миром, ті не могли спочатку повірити. Жінка молилася за нас… Аналогічна історія була з чоловіком, який віз 100 тисяч гривень. Це був приватний підприємець, роботяга, який на свій страх і ризик торгує хлібом і продуктами в прифронтових селах. То навіщо його затримувати?! Цим людям і без того тяжко жити, під щоденними обстрілами. Ми коли їхали додому, то всі продукти, що залишилися, віддали працівникам інтернату.
- Як тепер, після трьох поїздок, вам бачиться ситуація на сході? Чи треба нашим хлопцям туди їхати?
- Однозначно треба. Якщо стане питання, я і вчетверте туди поїду. І знаю, що хлопці, котрі були зі мною у Вуглегірську, теж поїдуть. Навіть якщо скажуть їхати в те місце, де ми були – знову під «Гради»...
На завершення хочу подякувати всім, хто за нас піклувався. В першу чергу начальнику УМВС полковнику Сергію Шараничу, який щодня телефонував і питав, що потрібно. Завдяки йому нам привезли на фронт крупнокаліберну зброю, ті ж кулемети Калашникова, які дуже нам стали в пригоді. А ще дякую за ліки, продукти, воду, які нам возили з рідного Закарпаття. Спасибі всім закарпатцям, особливо волонтерам і підприємцям, хто нам допомагав бити ворога!
Розмову вів Володимир ПАВЛЮХ,
СЗГ УМВС України в Закарпатській області
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Оксану Михайлівну Гобод ...
Наступна новина: Українська жіноча команда з ...
Чому саме Starlink став так популярний?
Кольоровий бетон: технології та застосування
Чому варто купити фарбу для волосся VITALITYS ART Absolute?
Переваги фарби для волосся Lakme Collage
Чому купувати все для своїх улюбленців потрібно в перевіреному магазині?