Нова влада наприкінці жовтня оновила список видань, передбачених до друку за програмою «Українська книга», при цьому урізавши фінансування більше ніж у два рази. У попередньому списку, який ще готували у 2013 році за часів Януковича, було багато авторів, інформації про яких майже немає в Інтернеті. На ці книги виділяли сотні тисяч гривень, а на видання класиків, до прикладу Євгена Маланюка чи Богдана-Ігоря Антонича, у рази менше. Шевченко «годує» близьких до «Української книги» видавців?
Під дахом відзначення 200-річчя Т. Шевченка у перелік потрапило багато видань, де згадується ім’я Кобзаря. У попередньому списку книжок, передбачених до випуску за програмою «Українська книга» на 2014 рік, ім’я Тараса Григоровича згадується 180 разів. Йдеться не лише про перевидання збірок Т. Шевченка, його кореспонденцію, біографію, спогади про нього, а й про підтримку серії «Бібліотека Шевченківського комітету», видання творів лауреатів Шевченківської премії.
За словами головного редактора видавництва «Знання» Мирона Іваника, «для видавця, який близький до державної програми, запропонувати свої позиції щодо видань Шевченка (аби у назві чи описі було ім’я Шевченка) – це гарантія потрапляння у видавництво великої суми» – кілька сотень тисяч гривень від програми «Українська книга».
Однак, як стверджує книговидавець, деякі видання «Кобзарів», які були і які залишились у переліку, точно не були б найпопулярнішими у бібліотеках. Зокрема, держава виділяла 190 тис. грн ДП ДСВХЛ «Дніпро» на видання книги Шевченка французькою мовою, 220 тис. 370 грн МПП «Букрек» на російськомовного «Кобзаря». В оновленому списку на казахськомовне видання передбачено 127 тис. 720 грн. У переліку можна знайти і факсимільні видання творів Шевченка.
«Факсимільні видання з’являються, щоб фахівці-літературознавці змогли попрацювати з автентичним текстом. Тобто, це книга для тих, хто знає мову Шевченка. Я не впевнений, чи є тисяча фахівців, які не бачили того факсиміле (у переліку передбачено друк тисячі примірників факсимільного видання «Щоденника» Тараса Шевченка, видавництво «Світ», – ред.)», – зазначив Мирон Іваник. За його словами, за ці 211 тис. грн, що виділили на книгу, можна видати 15 повноцінних збірок Володимира Самійленка.
«Це буде кориснішою витратою бюджетних грошей», – вважає видавець.
Натомість директор Львівської обласної наукової бібліотеки Іван Сварник дотримується дещо іншої думки. За його словами, видань Шевченка ніколи не буває забагато.
«Для фахівців будь-яке нове видання Шевченка – нове. Шевченко є нашим головним автором, людиною, яка будила Україну, яка висловила ті думки, що залишаються актуальними і зараз. І його книг забагато не буде. Шевченко є Шевченко. Кожна нація повинна популяризувати якомога більше своїх геніїв, яких вона вважає моральними авторитетами. На цьому потрібно виховувати молоді покоління», – сказав Іван Сварник.
За його словами, виділення левової частки від усього бюджету програми на книги Шевченка – це цілком нормальна політика держави.
Однак слід зазначити, що на інших класиків передбачено значно менше грошей. До прикладу, на книги Грінченка виділяли 96 тис. грн, Богдана-Ігоря Антонича – 99 тис. грн, Євгена Маланюка – 58 тис. грн.
«Збірка Маланюка, видана 1991-1992 році, є його найдосконалішою поетичною збіркою. І це єдина збірка, яка присутня у бібліотеках. Якраз такі прізвища як Євген Маланюк та Богдан-Ігор Антонич мали би бути предметом державного пріоритету, а не видання, де згадується ім’я Шевченка», – переконаний Мирон Іваник.
«Я не проти Шевченка, а проти розтринькування грошей у такий спосіб», – підкреслив видавець. Багато невідомих авторів
У переліку книг, які були передбачені до випуску за програмою «Українська книга», були також видання сучасних письменників, однак мало кого з них знає пересічний читач. За словами Мирона Іваника, «прізвища Палійчук, Герланець, Новікова-Бемм, Міщенко нічого не говорять навіть тим людям, які займаються книговиданням». В оновленому переліку також є багато незнайомих прізвищ.
За словами видавця, не можна відмовлятися і від нових імен у літературі.
Однак, на думку Мирона Іваника, у бібліотеки потрібно перш за все давати ті книги, які «пропагують, власне, читання: перевірені тексти, класику або твори сучасних авторів, які популяризують не лише своє прізвище чи видавця, а й читання як явище».
«Нових сюжетів не так уже й багато, – стверджує видавець. – Всі нові сюжети – це частковий повтор того, що написано у Біблії, у Шекспіра, у Шевченка, чи навіть у Леся Подерв’янського. Тому, швидше за все, потрібно говорити про різні прізвища, які прагнуть бути в літературі».
Своєю чергою, Іван Сварник не проти того, що державним замовленням був передбачений друк стількох видань, авторами яких є ще зовсім невідомі письменники. За його словами, дуже добре, що завдяки «Українській книзі» у бібліотеки потрапляють різні автори – популярні і маловідомі.
«Без жодного сумніву, публічні бібліотеки є для того, щоб до них надходили абсолютно всі видання сучасної української літератури, в тому числі і авторів, які маловідомі чи невідомі широкому загалу. Література – це галузь, яка дуже динамічно розвивається. Та людина, яка є невідомою, завтра може стати лауреатом Нобелівської премії з літератури», – заявив Іван Сварник.
Він додав, що ніколи не можна задовольнити потреби усіх читачів.
«Інтереси читацької аудиторії є надзвичайно різноманітними і широкими. Ми ніколи не можемо сказати, що вимагатиме наступний читач. Крім того, читацький попит постійно змінний. Немає такого, щоб люди вимагали з року в рік одну й ту саму книжку, одного й того самого автора», – підкреслив він. У бібліотеках насамперед мають бути книги, які хочуть читати
Мирон Іваник зазначає, якщо «народ безмежно клікає у соцмережах твори того чи іншого нового автора, якщо ті твори читають, а коли запитують у бібліотеці, то виявляється, що їх там немає, то це не правильно». Бібліотеки створювались українським народом, українськими платниками податків. Відвідувачі, які туди йдуть, потребують певної послуги.
«А що ми маємо у випадку програми «Українська книга»? Держава вкладає гроші в автора, якого не хочуть читати. Держава займається протекціонізмом, що шкодить громадянам. З іншого боку, 40-50 прізвищ молодих авторів таки комусь потрібні. Але навряд їх запитують у бібліотеках. Тому у бібліотеках у першу чергу мають бути ті прізвища, про які питають», – наголошує видавець.
А от Іван Сварник задоволений державними книжними надходженнями. Він зазничив, що бібліотеки не мають жодного впливу на формуванню цього списку.
«Нас не питають, що потрібно у бібліотеки, однак те, що отримуємо за програмою «Українська книга» нас на 99% влаштовує. Це і сучасна українська література, і класика, і перекладна література. Міністерство у цій програмі намагається врахувати найрізноманітніші запити читацької аудиторії. Загалом я, як керівник бібліотечної мережі Львівської області, задоволений тим, що нам відбирає Міністерство культури», – заявив він.
Головний бібліотекар Львівщини додав, що надходять і зовсім непотрібні книги.
«Ми можемо отримати 50-60 сучасних російськомовних путівників по Києву. Ще 1-2 можна зрозуміти, однак навіщо районній бібліотеці на Львівщині російськомовний путівник?», – зазначив він. Програма «Українська книга» не повинна повністю фінансувати видання
За словами Мирона Іваника, часто видавці, які не мають протекції держави, беруть на себе її функцію і починають робити власні проекти для українського читача. Однак без сторонньої допомоги у них нічого не вийде. Саме тому, на його думку, потрібно змінити спосіб виділення грошей на різні проекти видавництв.
Президент ГО «Форум видавців» Олександра Коваль взагалі проти повного фінансування будь-яких видань державою. На її думку, програму «Українська книга» потрібно змінити.
«Я проти повного фінансування будь-яких видань: Шевченка, Франка, Біблії. Я за те, щоб дофінансовувалась різниця між потенційними надходженнями від продажу і собівартості видання, якщо собівартість перевищує ці потенційні надходження», – сказала Олександра Коваль і додала, якщо програми лише дофінансовуватимуть видання, то «видавці будуть добре думати, які книги подавати».
Мирон Іваник вважає, що правильно було б, якби держава покривала третину витрат на видавництво книги, а решту грошей «давали видавці, комунальні бюджети».
«Сам спосіб формування грошових гарантій є неправильним. Держава, фінансуючи 100% проекту, не примушує книговидавця ризикувати своїми грошима і робити надзвичайно якісний продукт. Тобто, якщо книга потрапила до списку, то це однозначно потребує виділення усієї суми з державних грошей. Але якщо один видавець отримує стовідсоткову компенсацію, інший не отримує і 20-відсоткової, то видавці не у рівних умовах», – зазначив Мирон Іваник.
«Якби держава підтримувала проекти частково, створюючи здорову конкуренцію, то виходив би якісний продукт. А зараз це підтримка конкретних видавців, які потребують грошей, але не мають бажання працювати. Грубо кажучи – це залишок совка», – заявив видавець.
Він зазначив, якби від «Української книги» усунути «лобістів-видавців», то між тими, хто випускає книги «з’явилась конкуренція за інтерес читача».
«Книговидавці самі стали б зацікавлені у тому, аби подавати на участь у програмі лише якісні книги, а не робити з «Української книги» корито для усіх охочих нажитися», – переконаний видавець.
За словами Мирона Іваника, важлива і думка суспільства щодо видавництва книг, адже це для нього друкують книги. Суспільство має запропонувати механізми створення списку програми «Українська книга».
«Якщо питали б широку громадськість, то вона запропонувала б інший список, ніж той, що пропонує влада. Треба питати думки 10-15 авторитетних людей, 10-12 авторів, які уже не потребують реклами, аби їх читали. Пізніше ці списки винести на обговорення громадськості», – вважає Мирон Іваник.
Натомість Іван Сварник заявляє, що такі речі не потрібно виносити на обговорення громадськості.
«Це питання дискусійне. Скільки є читачів, стільки буде і переліків. Ніколи не буде списку, який би абсолютно влаштовував усіх. Це справа смаку, віку, фаху того чи іншого читача», – переконаний він.
Надія Сапіга,
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: У Волинській області ...
Наступна новина: Державтоінспекція ...
Маршрутизатори з підтримкою Wi-Fi 6: Чи варто оновлюватись для підвищення швидкості Інтернету вдома?
Замена экрана Xiaomi 12
Переваги агенства інтернет-маркетингу від Penguin-team
Почему стоит купить молд силиконовый в интернет магазине Zabaganka?
Отличный выбор для стильных образов: красивые квадратные ногти
Переваги ІСТЕЛ 3000 - провідного українського постачальника