До Всеукраїнського тижня права: реалізація і захист прав людини

До Всеукраїнського тижня права: реалізація і захист прав людини

02.12.14 09:54 0 665
Указом Президента України від 8 грудня 2008 року, з нагоди річниці проголошення Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році Загальної декларації прав людини, було започатковано проведення Всеукраїнського тижня права. Враховуючи важливе значення правової освіти в подальшій розбудові України як правової держави, вихованні у громадян поваги до закону та прав людини 10 грудня відзначається Міжнародний день прав людини. В цей день у 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини – перший міжнародний документ, який задекларував рівність прав і свобод всіх людей.

Відповідно до Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3 Конституції України).

Права людини представляють собою певні можливості людини, необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, які об’єктивно визначаються досягнутим людством рівнем розвитку і мають бути рівними для усіх людей.

Гарантії прав і свобод людини – це такі засоби і механізми, які сприяють здійсненню прав і свобод людини, забезпечують їх охорону й захист. Згадка про такі гарантії зобов'язує державу не тільки проголошувати, декларувати у Конституції та інших законах права і свободи, а й дбати, піклуватися про їх здійсненність.

Однією з головних ознак прав і свобод людини є їх природний характер. Права людини є соціально-історичним, а не біологічним або фізіологічним явищем, а це означає, що природний характер є ознакою прав людини у тому розумінні, що саме від народження люди вважаються рівними у своїй гідності та правах. Реалізація особистістю прав людини має своєю основною метою «забезпечення свого нормального існування, розвитку, задоволення потреб, що сформувалися».

Права людини мають визнаватися державою й закріплюватися у законодавстві. Визнання державою прав людини шляхом закріплення їх у Конституції чи в іншому законі є не тільки формальним (процедурним) моментом, але також має досить конкретну соціальну цінність для їх реалізації. Річ у тім, що хоча права людині не «даруються» державою і їх виникнення не залежить від її волевиявлення, але визнання, забезпечення й захист прав і свобод людини є однією з основних функцій демократичної держави, що потребує їх формулювання на законодавчому рівні.

Однією з важливих рис прав людини є їх рівність.

Універсальний характер прав людини, їх «всезагальність», вони не обмежені територією держави і не залежать від національної приналежності людини: вони належать людині вже тому, що вона людина.

Усі права і свободи можна також поділити на дві групи:

Права людини як фундаментальні, абсолютні, невід'ємні права, які притаманні людині від народження, їх об'єм і зміст не залежить від того, громадянином чи підданим якої держави є людина. Серед них – право на життя, фізичну і моральну недоторканність, особисту свободу і безпеку, свободу віросповідання та ін.

Права громадянина, які випливають із факту правової належності людини до певної держави – громадянства або підданства. Це ті права, які людина може реалізувати тільки перебуваючи у певному правовому зв'язку з певною державою. Це право на участь в управлінні справами суспільства і держави, право бути членом політичної партії тощо.

Принципи, на яких ґрунтується інститут прав і свобод людини та громадянина:

невідчужуваність і непорушність прав і свобод людини (цей принцип закріплено у ст. 21 Конституції України);

визнання усіх людей вільними та рівними у своїй гідності та правах (ст. 24 Конституції України);

невичерпність прав і свобод людини та громадянина, закріплених Конституцією (ст. 22 Конституції);

гарантованість прав і свобод з боку держави (ст. З Конституції України).

Зокрема, в Конституції зазначається, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань;

недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів;

рівність громадян перед законом;

заборона привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками (ст. 24 Конституції України);

визнання за іноземцями та особами без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користування тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами та міжнародними договорами України (ст. 26 Конституції України).

За своїм змістом права поділяються на: політичні, громадянські, економічні, соціальні та культурні.

За Конституцією України до громадянських прав і свобод відносяться: право на життя (ст. 27); право на повагу гідності (ст. 28); право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); недоторканність житла (ст. 30); таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32); свобода пересування, вільний вибір місця проживання для тих, хто на законних підставах перебуває на території України, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законодавством України.

Політичні права і свободи притаманні, як правило, лише громадянам України або переважно їм. Це їх суб'єктивні права і свободи у політичній сфері або переважно у цій сфері. Вони опосередковують взаємовідносини особи і держави як політичної організації, суспільства, особи і органів державної влади та місцевого самоврядування, особи і народу, суспільства в цілому як носія і джерела влади, особи і політичних партій та інших інститутів держави і суспільства.

До цих прав і свобод належать: право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38); право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40); право на свободу об'єднання у політичні партії і громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей (ст. 36); право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування (ст. 39) тощо.

Соціально-економічні права і свободи – суб’єктивні права і свободи у сфері економічних (майнових) відносин. До цих прав за Конституцією України належать насамперед право приватної власності (ст. 41); право на підприємницьку діяльність (ст. 42); право громадян на користування об'єктами права публічної (суспільної) власності: загальнонародної, загальнодержавної та комунальної (статті 13, 41); право на працю (ст. 43); право на страйк (ст. 44); право на відпочинок (ст. 45); право на соціальний захист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на медичну допомогу і медичне страхування (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50) тощо.

Культурні (духовні) права і свободи найменш систематизовані, проте вони надзвичайно багатогранні за своєю суттю, змістом і формами. За своїм змістом культурні (духовні) права і свободи людини та громадянина – це суб'єктивні права особи в культурній (духовній, ідеологічній) сфері. Вони становлять межі можливого, дозволеного для особи, її поведінки чи діяльності у цій сфері. За Конституцією України до культурних (духовних) прав і свобод належать: право на освіту (ст. 53); право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54); право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54) тощо.

Система прав і свобод людини і громадянина, що гарантуються Конституцією України, розроблена з урахуванням відповідних міжнародних правових актів: Загальної декларації прав людини (1948), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966), Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (1966), Європейської конвенції про права людини і основні свободи (1950), Паризької хартії для нової Європи (1990) та ін. Аналіз статей розділу II Конституції України дозволяє дійти до висновку, що Основний Закон України закріпив основні міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини.

У ДСНС у Житомирській області
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
3 (голосів: 0)
Попередня новина: Студенти УКУ у фільмі ...
Наступна новина: Народний аматорський ...

КОМЕНТАРІ