Вже коли ми приїхали у Київ, то дізналися, що на нас чекає. 6 травня ми заїхали у Чорнобиль, - згадує Іван Ілліч. Відчуття не передати словами. Уявіть собі, ви їдете дорогою, а вам назустріч рухаються цілі колони автобусів, забитих людьми. Їх вивозять звідти, а вас везуть туди. В принципі, ми знали, що на нас чекає. Адже я служив у спецпідрозділі при патрульній службі. Нас якраз і готували для ліквідації техногенних катастроф. Тож ми знали, що таке радіація. Але легше нам від того не було.
У Чорнобилі ми жили в актовій залі райвідділу. Пам'ятаю, дуже голова боліла. Дехто з товаришів порадив вдягнути протигаз. Я спершу думав, що жартують, - розповідає чорнобилець. Але зрештою так і зробив. І дійсно, головні болі припинилися. Щоправда, незручно трохи було, - сміється Іван Ілліч.
У зоні відчуження Іван Ілліч разом із товаришами по службі об'їжджали територію, наносили на карту рівень радіації на ділянках. По вечорам патрулювали. Одяг змінювали щодня, ходили в респіраторах. Також обов'язковим було посилене харчування.
30 травня ми поїхали додому, - завершує розповідь пан Понич. Звісно, радощів не було меж. Але привезли ми з собою невидиму болячку – радіацію. Після повернення в мене почалися проблеми із кровотворною системою. Але завдяки своїм знанням та порадам медиків я зміг зберегти себе у формі. Вважаю, що ми виконали поставлену перед нами задачу. І сподіваюся, що наш досвід більше нікому не знадобиться.
СЗГ УМВС України
в Чернівецькій області
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Працівники ДАІ Вінниччини ...
Наступна новина: Анатолій Олійник: «2015 рік ...