– Де ви зараз дислокуєтеся і яка ситуація у вашому підрозділі?
– Я служу в 24-й механізованій бригаді. Наразі перебуваю в Луганській області, за Лисичанськом. Я на службі вже доволі довгий час, але все нормально. Наша бригада вже кілька місяців на передовій. Все добре, воюємо потрошки.
Єдине, що турбує, – ротація. Ми стоїмо вже тривалий термін на передовій, в окопах. Нам обіцяли після 20-го ротацію. Всі сподіваються, що нас замінять. Ми як військові люди не звикли скиглити, але надіємося на ротацію.
– Хто з волинян тримає з Вами зв'язок? Влада, волонтери – хто допомагає Вашому підрозділу?
– Ми постійно маємо підтримку від різних волонтерів. У нас раніше якось ділилися регіонально: свої своїм допомагали. є підрозділи, в яких залишилася половина людей. Не обов'язково всі загинули, але є різні моменти: хтось загинув, хтось поранений. Але військові дають інформацію на всю кількість військовослужбовців. А нас фактично – наполовину менше. І є продукти, в яких вже немає необхідності. Наприклад, в нас є сало, яке стоїть у трилітрових банках. І їх є, скажімо, двадцять. А такої великої потреби в нас немає. Треба це питання якось регулювати, бо шкода людської праці, людських ресурсів.
А є речі, які вкрай необхідні. Була потреба в гумовому взутті. Були сильні морози, і ми шукали теплі речі. Зараз відлига, по коліна води і в окопах стояти трохи проблематично. Тому потрібно, щоб була координація між людьми, які возять допомогу. Наприклад, везуть теплі речі: шкарпетки і таке інше. У нас їх вже забагато є. Йшли такі важкі бої, що раз на чотири тижні взуття знімали.
До речі, безпосередню допомогу мені та ще семи волинянам надали доброчинці з благодійного фонду "Волинь 2014".
– Чи вистачає боєприпасів?
– Із цим проблем немає. Ми отримуємо боєприпаси 80-х років. У мене враження, що ми робимо дуже хорошу справу – утилізуємо багато боєприпасів.
– А як налаштоване місцеве населення до українських військових?
– Там, де населення вже довше побуло під впливом наших військових, жителі зрозуміли, що ми нормальні. Людей стало дуже багато на вулицях. Коли ми вперше приїхали, нікого не було взагалі. Тепер мешканці спокійно ставляться до військових. Тут проблема в політиках: як вони домовляються, як вирішують питання.
– А що ви думаєте про так зване перемир'я, яке встановили на Сході?
– Та яке перемир'я? Чесно кажучи, я не вірю у всі ці домовленості. Тут немає з ким домовлятися.
Якщо відверто, ті, хто стоять на передовій з боку ворога, не знають, за кого і за що воюють. І ніхто пояснити цього не може.
Я мав цікаву розмову з чоловіком, який живе в Луганську. Він сам приватний адвокат. Йому запропонували співпрацювати з ЛНР, то він запитав єдине: за якими законами повинен працювати. А йому відповіли: "По правді".
За українськими законами вони працювати не хочуть, за російським законодавством теж не хочуть. Фактично вони не можуть дати відповіді, чого насправді хочуть. І з кожним разом стає зрозуміло, що ця ідея у них не спрацювала.
Цікаво, що ЛНР, виявляється, не ставить питання приєднання до Росії. Вони просто кажуть, мовляв, "нас ніхто ніколи не чув". Можливо, так вони приховують те, що їм не вдалося під Росію лягти. Бо ж Росії вони теж взагалі не потрібні.
Я бачу, що й з нашого боку немає розуміння того, що робиться. Ті, що домовляються, роблять це тільки перед Європою, щоб залучити якісь додаткові гроші для себе. Але ж ніякого перемир'я ніхто не дотримується. Це просто самі військові й та сторона зрозуміли: немає сенсу один одного просто тупо вбивати.
Зараз інтенсивність війни зменшилася. Останніми днями значно зменшилася кількість обстрілів. Та й погодні умови зараз не такі, щоб сидіти в полі. До того ж, вони теж розуміють, що рано чи пізно доведеться закінчити війну. А в такий спосіб вона ніколи не закінчиться. Бо ні одні, ні другі не можуть пояснити мотивації цієї війни.
– Як Ви тримаєте зв'язок із рідними?
– Зменшилася кількість обстрілів – з'явився зв'язок. Я не вірю в те, що за мобільним телефоном вираховують нас, щоби обстріляти. Неправда, з рідними можна говорити.
Але мені вкрай не подобається, коли хтось починає по телефону скиглити чи плакатись. Ми ж свідомі того, що маємо зробити, правильно? І серед жінок, які залишилися вдома, немає таких, що хочуть перекривати дороги. Всі прекрасно розуміють, що ми тут робимо.
Зв'язок є постійний. Якби не рідні, напевно, витримати все було би значно важче. Є такі моменти важкі... Досить тривалий час хлопці вже сидять в окопах, і психологічно важко.
– А що вас найперше спонукало піти добровольцем?
– Я похоронив шістьох бійців. І виникло питання: що я тут роблю у райраді, коли йде війна? Владу військові люди не сприймають взагалі. Якщо чесно, вони її просто ненавидять. Якби політики домовлялися, то такої війни взагалі не було б. Але виникла ситуація, коли хлопці гинуть, а політики й далі пробують розповідати щось.
У Києві не відчувається, що на Сході триває війна. Люди живуть своїм життям. І в Луцьку це теж є. Люди звикли, вони й не повинні війну помічати. Але, з іншого боку, хлопці, які ведуть війну тут, не прокляті. Тільки те, що вони мусять цю війну виграти, а іншим немає справи до цього – це неправильно. У нас не АТО, в нас війна! Тому треба, щоб усі перейнялися: не тільки волонтери, а й держава звернула увагу.
надзвичайно важка ситуація з соціальним захистом військовослужбовців. Бо в нас є загиблі хлопці. І ми навіть боїмося щось говорити, бо не знаємо, що чекає їхні сім'ї. Добре, якщо ідентифікували. А є ж зниклі безвісті. Що з ними робити? Після війни будемо спільно думати, як вирішити цю ситуацію.
– Влада декларує підтримку родин військових, які зараз на Сході. Чи відчувається вона?
– Якщо на рівні сільської ради чи міського голови, то так. А от на рівні вищому… Я на собі особисто це відчув. У нас, крім відміток про отримання військового спорядження, більше ніякої відмітки немає, що ми виконуємо завдання в зоні АТО. Нам обіцяють, що все це буде, але поки нічого нема. Якщо все буде так, як завжди в нас буває, то ці довідки збиратимуться місяцями, бо та процедура, про яку розповідають, просто вразила мене.
Хай чітко законодавець випише норми, які дадуть можливість людині не ходити потім по військкоматах і збирати довідки, що він реально був у зоні АТО. Бо виходить, що ті, хто сидять на передовій і місяцями не вилазять із окопів, і ті, хто сидять десь у тилу, прикриваючись якимись довідками, матимуть однакові права. Або й навпаки – хто ближче до влади, той отримає преференції, а інші хлопці залишаться ні з чим.
На механізм дуже недосконалий. Законодавець його чітко не прописав, і нам розказують, що треба довідки десь здавати, надсилати їх, а потім якась міжвідомча комісія на рівні Міністерства оборони буде вирішувати. А що ж вирішувати, як у нас комбата немає, немає офіцерів на передовій? І хто буде свідчити про те, чи був він на передовій чи не був?
Є багато питань. Але однозначно, ми стояли, стоїмо і будемо стояти. Просто хотілося б, щоби люди, які зараз на передовій, потім не були викинуті на задвірки, як це вже було з афганцями і чорнобильцями.
– Перед тим, як потрапити на Схід, чи мали ви досвід військової служби?
– Звичайно, мав. Я 25 років тому закінчив військову службу. Я мав досить непогану підготовку, але роки внесли свої корективи. Але якщо порівнювати фізичний стан, то я не був готовий до таких навантажень, а до психологічних – тим більше. Бо коли два тижні поспіль день і ніч бомблять, отримуєш психологічне навантаження. Не знаю, як для кого, але для мене це було складно. Та й для всіх. Був такий період, що ми тиждень один з одним взагалі не спілкувалися, настільки було важко.
Загалом у нас 60% хлопців, які взагалі ніколи автомат у руках не тримали, а потрапили на передову. Але мушу сказати, що армія на вже сформована. Не через те, що якась програма була. Просто люди навчилися виживати і воювати на передовій.
Якщо подивитися, яка категорія людей пішла воювати, то більша частина – це ті хлопці, які не мали можливості відкупитися. Але сталося, як сталося. І ми дійдемо до кінця.
Про це повідомили в прес-службі Волинської обласної організації ВО "Свобода"
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: В Житомирській області у ...
Наступна новина: Завдяки міському конкурсу ...
Цікаві факти про iPhone 16
Що цікавого в iPhone 16?
Переваги охоронної компанії в Києві
Программа '12 шагов': поддержка и восстановление с клиникой "Stop-зависимость"