Відразу маю сказати, що мій співрозмовник прийшов на службу до органів внутрішніх справ, уже будучи цілком дорослою людиною й чітко усвідомлюючи свій вибір. У 29 років, а саме у такому віці він прийняв рішення кардинально змінити фах, Валерій Володимирович розумів і відповідальність, і складність обраної професії.
Службу розпочав старшим інспектором взводу супроводження УДАІ і, фактично, працював, як кажуть, «на лінії». Позмінні патрулювання, виїзди на ДТП, затримання правопорушників - буденний вир міліційного життя так закрутив, що непомітно збігло 5 років. У 2005 році Валерій Бондар уже, набувши необхідного практичного досвіду, був переведений у відділ дізнання УДАІ. Тепер до вже знайомих функцій додалися нові завдання, але Валерій Володимирович з ними успішно справлявся. Кілька етапів реформування патрульно-постової служби, введення нового процесуального порядку розслідування, у тому числі ДТП, змінило, звісно, межі компетенції інспекторів державтоінспекції і конкретно дізнавачів. Відтак нині майор міліції Валерій Бондар працює інспектором сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод обласного УДАІ, тож надає допомогу молодим колегам, передаючи власний практичний досвід.
Певно, визначальним етапом в його житті і службі стало місячне відрядження на Донеччину.
- 21 липня я дізнався, що формується загін інспекторів ДАІ Житомирщини для виконання завдань у зоні проведення антитерористичної операції, - розповідає Валерій Володимирович.
Майор міліції відразу записався добровольцем у це відрядження. І уже за два дні 5 екіпажів у складі 15 інспекторів УДАІ області відбули на схід. Спочатку планувалось їх прибуття до м. Ізюма на Харківщині, але уже в дорозі надійшла команда їхати в Маріуполь на Донеччину.
Валерій Володимирович був призначений старшим зведеного загону, тож ніс відповідальність за всю команду. По прибуттю з'ясувалось, що працюватимуть їх екіпажі на блок-постах у різних населенних пунктах за сотні кілометрів один від одного. До того ж, зважаючи на складність ситуації, згодом їм довелось неодноразово змінювали місце дислокації – у залежності від пересування лінії кордону – у той період вона наближалась до Донецька.
- За час нашого перебування там у нас було кілька важливих постів – Волноваха, Мар'їнка, Старобешево, Курахово. Добиратись до місця дислокації доводилось по-різному. Наприклад, коли ми вперше їхали з Волновахи до Курахово, то замість 40 км об'їздними шляхами промчали більше сотні. Пряма дорога між населенними пунктами контролювалась бойовиками й перебувала під постійними обстрілами.
Тоді ми зрозуміли перший урок війни: головне – не потрапити під обстріл на відкритій території, тому що шансів врятуватись небагато. Уже коли працювали на одному з блок-постів, неподалік, метрів за 100, у період затишшя знайшли нерозірваним один із снарядів граду. Він там так і залишався. Знешкоджувати його було нікому, та й ніколи.
Після кількаденних поневірянь між містами, селами і блок-постами нас розмістили у літніх будиночках на оздоровчій базі під Кураховим. Варто сказати, що це місто залишилось острівком миру на території, де йде війна. Воно було переповнене переселенцями, які, рятуючись від обстрілів, залишили рідні домівки в сусідніх населенних пунктах. На нашій базі також жили люди з Донецька. Важко однозначно говорити про те, як вони оцінюють ситуацію і кого підтримують.
- На мою думку, за кілька десятиліть людей переконали, що західна частина України – то для них біда і вороги. Багато хто і з військових, і з простих містян, і з переселенців з подивом дізнавались, що ми з Житомирщини. «З Житомира, ще й ДАІшники» - перепитували по кілька разів і вірили не відразу.
Ми, зазвичай, працювали у камуфляжній польовій формі. Це було ще одним уроком: війна має свої закони й вимагає їх неухильного дотримання. Життя залежить від елементарних речей, наприклад, екіпірування. Нести службу у нашій звичній формі було просто безглуздо.
Хоча, коли ми ще добиралися до місця дислокації в одному з населенних пунктів уже на території Донеччини, за кілька десятків кілометрів від постійних військових дій, побачили пост Дорожньо-патрульної служби, де інспектори працювали і без зброї, навіть пістолетів, і без бронежилетів.
Продовжуючи тему звичайних мирних жителів Донбасу, Валерій Володимирович каже, що більшість з них взагалі нейтрально ставились до них.
- Місцеві люди хочуть миру і спокою, а живуть вони у стані страху, розпачу й зневіри. Багато з них, практично, щодня добирались на роботу у Донецьк, хоч тимчасово оселились за його межами. Таке життя склалось: там робота, тут сім'я. Щодня треба було подолати кілька наших блок-постів і кілька ДНР. Були люди, які у навколишніх селах, підконтрольних ДНР, залишили літніх батьків, свої оселі, господарство і постійно навідувались до них, аби чимось допомогти.
Наше безпосереднє завдання було перевірка транспортних засобів з обох сторін, затримання певної категорії осіб, недопущення незаконного ввозу-вивозу зброї, наркотиків і т.д.
Більшість з відведеного відрядженням часу працювали на двох блок-постах, неподалік м. Курахово, за 16 км від, так званого, кордону з ДНР. Ми приєдналися до бійців 51-ої механізованої бригади та батальйону територіальної оборони «Днепр». Спасибі бойовим побратимам за підтримку.
Загалом же серед тих, з ким звели перехрестя небезпечних доріг, і волонтери, і земляки, і відверті негідники та кримінальні ділки.
Але тут же відбулась і зовсім несподівана зустріч з Міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим та тодішнім головою Верховної Ради Олександром Турчиновим.
- 15 серпня на одному з місцевих підприємств проходили збори польових командирів спецбатальйонів та Нацгвардії. Після завершення офіційної частини учасники вирушили на блок-пости, перевірити їх організацію та забезпеченість бійців. До місця розташування керівників супроводжували наші екіпажі, - продовжує Валерій Володимирович. - За кілька сот метрів автомобілі зупинились й делегації вирушили полем пішки.
Проте з протилежної сторони уже запримітили рух транспорту, а приблизно за півгодини бойовики розпочали обстріл позицій. Тож довелось поспішно виходили з небезпечної зони, аби задарма не піддавати ризику людські життя. На згадку про цю зустріч залишилось фото.
За кілька днів потому звільнили Мар'їнку (містечко, практично, на околиці Донецька) і в черговий раз змінилось місце дислокації нашого блок-посту. Військові перевозили все: від плит до харчів і по-новому облаштовували власний побут. Цього разу ми розташувались під самим Донецьком. Елітна курортна зона, поряд маєток, інакше не скажеш, на кілька гектарів когось з можновладців. Напис на в'їзді, що застерігав про приватну власність, хлопці змінили на «Власність України» - дуже хочеться, аби швидше в державі запанував спокій, мир та порядок.
Але один з найбільш емоційних спогадів – це обмін полоненими. Спочатку нас проінформували, що процес проходитиме неподалік наших постів на нейтральній смузі. Однак згодом наміри сепаратистів, очевидно, змінились і вони почали наполягати провести зустріч на українському блок-посту. Тож уже на нашій території обміняли 4 бойовиків на 4 полонених та 8 тіл загиблих військовослужбовців. Враження і спогади гнітючі. Таке не забувається.
А уже через два дні наші блок-пости почали атакувати бойовики, намагаючись взяти штурмом. Було зрозуміло, що під час обміну вони зафіксували розташування позицій і тепер це використовують. Проте атаки були успішно відбиті.
- Звичайно, на війні страшно, хто каже, що ні – це неправда. Але людина звикає до всього. Починаєш розуміти різницю в небезпеці. Спочатку реагуєш на все, а потім лише на те, що дійсно загрожує або близкістю, або влучністю.
Ми повернулися додому наприкінці серпня, нам на зміну заступили наші колеги, але їх місце патрулювання нині уже інше.
Кожен з нас, побувавши там, пройшов своєрідне очищення. У тих умовах все несправжнє, нещире і дріб'язкове виявляється відразу. Починаєш по-іншому цінувати життя, відчувати радість, по-іншому розуміти врешті своє призначення на землі.
Уже після повернення з відрядження Валерій Бондар дізнався, що нагороджений відзнакою МВС України «За відвагу».
Розмову записала Алла Ващенко,
СЗГ УМВС України
в Житомирській області
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: В Луцьку флешмоб до Дня ...
Наступна новина: На Вінничині працівники ...
Взгляд в будущее: Что ждёт World of Warcraft, The Division 2 и Destiny 2 в 2024 году?
Нутрициология и лечение хронических заболеваний
Нутриціологія та хронічні захворювання
Переваги смужок для депіляції
Як столи для барів і кафе здатні вплинути на дизайн закладів?