Блог Марциняка. До столу і поза ним

Христос народився! Славімо його! От уже й Різдво минуло. Для галичан то празник над празниками – бо його якось чекається понад усе. Того столу їх дванадцятьма стравами, запаленої свічечки, веселого морозу надворі, голосистих колядок, гамірного вертепу… Ніби то ся повторює з року в рік, але душа завше прагне Різдва. Навіть улітку, згадавши про нього, можна відчути легкий запах домашньої вудженини і смак куті у роті.

Але цьогорічне Різдво особливе. Бо усе рідше чути побажання «Веселих свят», а частіше – мирних, або тихих… Бо не всім весело нині. Тисячі українців святкують народження сина Божого не за пишними столами, а в замерзлому донецькому полі, під гавкіт ворожих мінометів. І щодня оголошують прізвища загиблих воїнів.

Як тяжко відійшов той минулий рік. Наче скинулисмо стару, врослу, заскорузлу шкіру, відкриваючи рани, наятрені за той час. Я не пам'ятаю такого року, щоб стільки доводилось плакати. Хоч і з неплаксивих. Радше навпаки – люблю лаха дерти з усього.

Просто душа волала, коли прощались із хлопцями з Небесної сотні на Майдані, чи з загиблими Героями зі Східного фронту у львівському Гарнізонному соборі.

Дивно, але разом з тим, не було відчаю, отої жовчної розпуки, що випікає добро з душі. Бо ще ніколи я не відчував так близько, так рідно тисячі незнайомих людей. Напевно це і є відчуття свого народу. І це неймовірно! Бо цьогоріч мільйони наших душ боролись і страждали, любили і ненавиділи одночасно, в унісон. Таке забути годі. Цей досвід допоможе не лише нам, а в першу чергу дітям. Вони уже знатимуть, що робити з Неправдою і куди послати Кривду.

За минулий рік ми позбулись ілюзій щодо свого буття – ніхто за нас не захистить нашу землю, ніякі Будапештські меморандуми не закриють від дикої москальської орди нашу квітучу Україну. Тільки ми самі. Тільки потом і кров'ю здобувається добробут і щастя. І ми це зробимо, як би тяжко це нам не давалось!

Ось уже майже два тижні ми живемо в новому році. До речі, днями я десь вичитав, що якісь вчені дослідили, гейби часу немає. Значить і Новий рік – то лиш якась незрозуміла мить, межа, риска, що нічого не значить. Звісно, якщо у це вірити. Нині ж я хочу вірити, що за цією межею відкриється дорога до нашого спільного щастя. Легким воно не буде. Байка – зате ми йтимемо нею разом. Бо у нас є файнезна мета – збудувати вільну і квітучу країну для свого українського світу. Такого затишного, люблячого і щедрого. Як Святвечір.

Про це повідомив ZIK

Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ .

Попередня новина:

Наступна новина:

Блог Марциняка. До столу і поза ним

КОМЕНТАРІ

Сьогодні читають

Новини партнерів