І вже по завершенні «Лабух-шоу» Іван Леньо зізнався: чимало колективів, які взяли учать у конкурсі, як і сам проект, стали для нього приємним відкриттям.
– Ви були суддею львівського регіонального відбору та перших півфінальних етапів «Лабух-шоу». Чи важко було приймати рішення стосовно учасників шоу? Чи збігалися думки суддів щодо того, хто має продовжувати боротьбу у проекті?
– Мені пощастило працювати у товаристві однодумців. Спочатку це були мої колеги з «Kozak System» , а у півфіналі – SHA MAN, Степан Гіга, Олександр Дем’яненко. Це люди, які чітко розуміють, що таке справжній музикант, а що таке «лабух» у негативному значенні слова. Адже всі ми прекрасно розуміємо, що існує негативне ставлення до «лабухів», іноді це слово – майже лайка. Річ у тім, що музиканти, які грають у ресторанах, кав’ярнях, потрапляють під небезпеку повністю втратити свій гонор і совість. Намагаючись підлаштуватися під смаки клієнта, замовника, грають будь-що. Це неправильно навіть кармічно, адже музика перетворюється на таку собі повію.
– Чи мали своїх фаворитів, чиї інтереси, умовно кажучи, «лобіювали» під час обговорення виступів з іншими суддями?
– Ні. Я не мав фаворитів. Під час самого конкурсу у мене виникали певні симпатії, було захоплення якимось окремим номером, рівнем окремих музикантів. Але не більше. Я не мав бажання когось «протягувати». «Лабух-шоу» скероване на те, щоби зробити гарну рекламу музикантам, які справді того вартують, щоб надалі вони могли робити свої концерти, щоб вони доводили своїм існуванням, своєю музикою, що варті більшого, ніж виступати на весіллях, вечірках. Якщо ж ти когось «тягнеш», але він того не вартий, то лише робиш йому погану послугу.
– Чи можуть «лабухи» з часом стати гуртами, що виступатимуть на великій сцені?
- Якщо колектив зібрався музикувати, не переймаючись тим, що грає винятково чужу музику, виконує чужі пісні, то це навряд чи професійні музики. Якщо я приїжджаю до бабусі і допомагаю їй копати картоплю, то це не робить мене професійним копачем картоплі. У музиці так само. Професійний музикант – це людина, яка увесь свій час живе музикою, постійно нею займається. Музика є її основною професією. Тож «лабух», мабуть, – не професія. Але вони можуть дійти до межі, за якою захочеться займатися не переспівами, а почати робити щось своє, власне.
– Ви бачите такі колективи серед учасників «Лабух-шоу»?
– Половина учасників «Лабух-шоу» в майбутньому можуть стати професійними командами, які житимуть лише музикою, творитимуть – і вийдуть за межі слова «лабух».
– Переможцем «Лабух-шоу» став ужгородський гурт «Ватага». Що можете сказати про цей колектив? Можливо, бачили переможцем іншого учасник проекту?
- Зважаючи на правила конкурсу, оцінюючи кожну команду щодо вміння швидко реагувати на обставити, імпровізувати, вміння знайти спільну мову із замовником, при цьому не наступаючи собі на горло, то переможець – логічний. «Ватага» має у собі всі ці складові. Це молоді хлопці – не закомплексовані, добре імпровізують і тримаються на сцені, мають гарне почуття гумору. Як на мене, «Ватага» – це образ сучасного українського музиканта, який може грати де завгодно і залишити після себе позитивне враження.
– Які відкриття під час участі в «Лабух-шоу» Ви зробили особисто для себе?
– Передусім я відкрив для себе велику кількість українських музикантів, яких раніше ніколи не бачив. На жаль, через особливості нашого телебачення не часто маємо змогу бачити на екранах навіть «зірок» нашої рок- чи альтернативної сцени. Завдяки «Лабух-шоу» я відкрив для себе багато колективів, які дуже добре почуваються в царині етнічної музики. Дуже сподобалися дівчата із луцької «Чачки», були прекрасні колективи з Карпат.
Я часто бідкався, що українська культура може зникнути. Подорожуючи країною, зауважив, що носіїв культури, які можуть передати традиції, знання, своє мистецтво, залишилося дуже мало. На щастя, «Лабух-шоу», музиканти, які взяли в ньому участь, переконали мене у протилежному: існує автентична українська творчість, є доволі потенційно успішні команди, які завтра-післязавтра можуть стати поруч із відомими українськими професійними музикантами.
Також для мене відкриттям стали ведучі «Лабух-шоу» – Еріка і Тарас Стадницький. У них живий розум, вони добре почуваються перед камерою, вдало імпровізують.
Головне ж, принаймні мені так видається, що всі, хто брав участь у «Лабух-шоу», протягнули нашу УКРАЇНСЬКУ тему. Це дуже важливо. Кожному, хто дивився цей проект, ми довели: лабухи – це не принизливо, а іноді мати таке звання – це гордо.
А вже цієї неділі, 18 січня, о 21:00 у спецвипуску «Лабух-шоу» своїми думками щодо ймовірного професійного майбутнього учасників проекту, окрім Іван Леня, поділяться й інші «зіркові» судді Турніру небитих музикантів. Також глядачі зможуть побачити найяскравіші виступи «лабухів».
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: В Житомирській області ...
Наступна новина: У Рівненській області ...
Зачем заказывать печать визиток у профессионалов?
Найти честного адвоката в Киеве: основы и советы
Що цікавого в iPhone 16?
Переваги охоронної компанії в Києві