Про що мовчать українські журналісти? – відверта розмова у Львові

Про що мовчать українські журналісти? – відверта розмова у Львові

04.02.15 08:44 0 314
Чому українські журналісти мовчать, коли їх колеги говорять брехню? Чому самі іноді поширюють фейки, які йдуть на користь ворогу, і що потрібно зробити, аби перемогти російську пропаганду? Про це йшла мова під час відвертої та емоційної розмови на тему «Про що мовчать українські журналісти?», яка відбулася 29 січня у книгарні «Є» у Львові. Розмова на тему «Про що мовчать українські журналісти?». Фото: Роман Балук/ZIK

Модерувала захід автор книги «Моя грішна журналістика», заступник головного редактора інформагенції ZIK Тетяна Вергелес. Також у розмові взяли участь інші львівські журналісти – «персонажі» книжки Тетяни Вергелес – головний редактор Тарас Смакула, головний редактор газети «Ратуша» Микола Савельєв, а також громадський активіст, координатор Бойкоту російських товарів Олег Радик. Чому ми програємо інформаційну війну?

«Цей рік нас настільки змінив, тому що стільки трагічного і драматичного відбулося. Зрештою, змінилися і мої колеги, друзі, які тут сидять. Війна показала хто є хто і в українській журналістиці», – зазначила Тетяна Вергелес.

Головний редактор газети «Ратуша» Микола Савельєв акцентував на тому, що журналісти часто мовчать про те, що їхні колеги з «Вестей», з «Інтера» розповсюджують неправильну точну зору в часи війни.

«Усі говорять, що в США свобода слова. Але чи у США виходить «вісник Аль-Каїди»? А тоді чому в нас виходять 100-відсотково ворожі газети і 100-відстоково ворожий канал, який навмисно транслює тих, кому заборонений в’їзд в Україну? Це ж був як епатаж зі сторони каналу «Інтер»: «а нам на вас плювати». Ми про це чомусь дуже часто мовчимо. І я вважаю, що останній ефір з Русланом Коцабою був абсолютно провокаційний і ворожий. Я знаю Коцабу, це хороший, професійний журналіст, і він не може не знати, що колони техніки і танків йдуть зі сторони Росії. Тобто коли він звертається до українського народу і каже не йти в армію, бо в Донецьку російських військ нема, то ця людина просто «включає дурня».

Мені не подобається те, з чим витупив пан Бірюков, який звинуватив Західну Україну у боягузтві, що вона втікає від мобілізації. Спочатку Майдан, а потім війна ще більше згуртувала Україну, а тут Бірюков таке викидає. Я вважаю, що за такі речі він повинен був вилетіти зі свистом з радників Президента. І про це треба говорити. Бірюкова треба витягнути на ефір і сказати: по-перше, ти не мав права оприлюднювати дані щодо мобілізації. По-друге, ти розумієш, що з Львівщини не могло піти в армію стільки ж, скільки з Дніпропетровщини, бо там різна густина населення. Крім того, багато пішло добровольцями тих, хто з Львівщини був на Майдані, тому вони не потрапили в мобілізаційні списки. І велика частина з них вже загинула. Львівщина вже поховала 111 чоловік – це тільки ті, що офіційно пішли у Збройні сили. Очевидно, є ще люди, які загинули у добровольчих батальйонах, а є, можливо, загиблі, про яких ми ще не знаємо. Тіла не ідентифіковані, і ми про це теж мовчимо чомусь», – наголосив Савельєв.

Громадський активіст, координатор Бойкоту російських товарів Олег Радик звернув увагу на те, чому українська сторона програє інформаційну війну. За його словами, багато неправдивої інформації про кількість знищених терористів йде, зокрема, від речника АТО Андрія Лисенка. «У нас усе вторинне – ми починаємо брехати, як росіяни, але вони до того готувалися. Вони брешуть так, що нам здається – межі вже нема, але на другий день наші предки «викопують Чорне море»... Думаю, у нас при кожному батальйоні має бути прес-секретар. Йому мають довіряти хлопці і він не повинен обов’язково підпорядковуватися генералу. У добровольчих батальйонах усе набагато легше вирішується, але і там вся справа завершується «Фейсбуком». Але не «Фейсбуком єдиним»… Щодо журналістів, то вони мовчать, що не готові до війни. На Майдані ми щось навчилися, але до війни ми були неготові», – констатував він. Журналісти були не готові до війни

Головний редактор інформагенції ZIK Тарас Смакула зазначив, що українські журналісти дійсно були неготові до цією війни, як, зрештою, і вся країна – і військові, і дипломати, і політики.

«Але журналісти також дуже швидко вчаться і дуже швидко розуміють, як і що відбувається. Врешті той же Дмитро Тимчук, який перший почав давати оперативні дані щодо військових дій і давав їх фахово – це був хороший приклад. – сказав він. – Не можу сказати, що я чи мої журналісти є добрими фахівцями у військовій справі, але певні речі ми вже розуміємо. Тобто логіку дій і логіку цієї війни журналісти вже давно зрозуміли. Варто враховувати, що журналісти, починаючи з Майдану, несуть на собі доволі сильний психологічний вантаж. Фактично ми є майже на передовій цієї війни. Військові під обстрілами і їм, звичайно, гірше. Але нам не легше, коли ми отримуємо весь цей об’єм інформації і коли потрібно зрозуміти, що з цієї інформації є фейк, а що правда, і як з цією інформацією працювати. Крім того, ти ті всі речі пропускаєш через себе. Проте ти розумієш, що всій країні важко, й іншого виходу немає».

«За цей час ми наростили шкіру. Це не значить, що ми стали байдужими, але ми усвідомлюємо, що ворогу потрібна наша паніка», – додала Тетяна Вергелес.

Також Тарас Смакула розповів, що іноді журналісти не можуть давати певної інформації, яку вони отримали, але яка, можливо, буде неправильно потрактована на загал.

«Наприклад, коли до нас у редакцію додзвонюються бійці чи родичі тих, хто зараз захищає Україну, і коли вони кричать, що по них б’ють російські війська і ти розумієш, що не можеш у повні їм допомогти, мусиш це все давати прихованою мовою, бо розумієш, що можеш ще й нашкодити їм цією публікацією.

Також величезна проблема, що наші офіційні інформаційні джерела не завжди дають правдиву інформацію. Ми намагаємося це все доповнити, але не завжди це виходить правильно. А коли виходить, ми намагаємося подати інформацію найбільш реалістично. Коли день у день даємо пряму мову «кіборга», який говорить, що по них стріляють і їм не допомагають, а Лисенко в цей час говорить зовсім протилежні речі, що допомога прийшла, що вони всім забезпечені, а насправді так не є. Коли три тижні наші вояки говорять, що їх оточують, а після трьох тижнів виявляється, що їх оточили, а наша офіційна влада нічого не зробила, ми про це також, на жаль, не пишемо, хоча мали би писати більше і більше кричати про це. Тому що так проводити інформаційну політику, як це робить наша держава, не можна. Ми так не виграємо цю війну. Або ми будемо говорити всю правду, або ми не будемо говорити взагалі нічого – у такому разі скажіть, що це військова таємниця, і ми не будемо задавати зайвих питань і не будемо робити зайвих рухів», – зазначив Смакула. Пропаганда і контрпропаганда

Ще одне питання, яке підняли учасники зустрічі, – чи повинна бути контрпропаганда на російську пропаганду і якою вона має бути.

«Коли починалася війна, ще були дискусії стосовно того, що ми рухаємося в Європу і, відповідно, хочемо дотримуватися європейських стандартів. Інакше навіщо були майдани? Але чи виграти війну, якщо відкинути такі терміни, як контрпропаганда? Можна звинувачувати мене в совковості і так далі, але мусимо реально дивитися: або ми хочемо перемогти в цій війні, або ні. Відповідно, я маю таку внутрішню розхристаність – з одного боку, розумію, що далеко на голій пропаганді не заїдеш, але недооцінювати моральний дух теж не варто», – зазначила Тетяна Вергелес.

Микола Савельєв підкреслив, що інформаційна війна з боку Росії має в собі багато складових – є які ми бачимо, і є, яких ми не бачимо. Зокрема, за словами журналіста, дуже часто з’являються в інтернеті зняті терористами відеокадри жертв і те, як сепаратисти знущаються над українськими полоненими.

«І ми з якихось благих цілей це потім поширюємо. А для чого? Ви ж розумієте, що це запущено з метою залякування, – наголосив він. – Також запускаються фейки про досягнення українських військових. Усі це поширюють, бо ж хочеться поговорити про перемоги, але потім це елементарно спростовується, щоб висміяти нас. Значить, не можна давати неперевірену інформацію. Закидаються ще якісь речі проти мобілізації. Скажімо, якби в нас було не АТО, а військовий стан, тоді була би потрібна мобілізація. Так от, на моє глибоке переконання, людина, яка втікала від АТО, буде втікати і від військового стану. Треба розуміти, що в Росії кілька тисяч, а можливо кілька десятків тисяч ботів, під які в державному бюджеті РФ виділені гроші. Цим людям платять за такі дискусії, які вони зав’язують і за те, що ми їм ставимо лайки…».

Також Савельєв додав, що дуже часто журналісти роблять неприйнятні речі. Скажімо, всі знають, де стоїться 80-та бригада. Але журналісти розповідають, куди рухаються колони, скільки чоловік у підрозділі, скільки поранено, яке в них озброєння.

«Тут є палиця з двома кінцями. З одного боку, не можна не вказувати, якщо техніка стара і поломана, тому що інакше ніхто з керівництва не буде на це звертати увагу. А з другого боку, не можна вказувати точну наявність техніки, на її кількість та особовий склад. Журналіст повинен це відчувати внутрішнього, не можна чекати якогось військового цензора», – пояснив він.

«Якщо ми говоримо про російську пропаганду, то ми повинні пам’ятати про нашу контрпропаганду. Наприклад, треба визнати, що Маріуполь, в основному, сепаратистське місто. Так от, у мене родич там і він каже, що вони зараз розгублені. По них стріляли. І 99% з них знають, що це зробили не українські війська. Значить, треба цим моментом скоритися і до людей донести, що там, в Росії, ваших друзів нема. Так само в Бердянську. Бердянськ шокований, бо російські канали передали, що по Маріуполю стріляли звідти і що в Бердянську знайшли 22 зґвалтованих Нацгвардією жінок. Але в самому Бердянську шукають і не можуть знайти цих жінок. Тобто, треба працювати на цю аудиторію. І якщо є полонені росіяни, а вони є – при чому не просто росіяни, які приїхали воювати як найманці, а російські військовослужбовці, – то перед тим, як їх обміняти, їх треба показати по ТБ. Є затримані і розвідники, і навіть морські піхотинці з Мурманська. Їх потрібно показувати, щоб ні в кого не залишалося сумнівів», – сказав журналіст.

Також Тетяна Вергелес підняла питання про моральний вимір роботи журналістів під час війни, процитувавши запис у «Фейсбуці» відомої львівської журналістки Світлани Хитрової: «Не нагнітайте ненависть. Просто благаю! Ані тут в тилу щодо східняків, ані щодо росіян, які одурманені путінською пропагандою. Вдарить дуже боляче всіх. Тих, хто ненавидить – неминуче. Є агресія з російської сторони. З нашої має бути лише холодна голова, біль у серці, рішучість, максимум дій у відповідь. І радість від перемог. Мене не тішать трупи росіян. А щодо наших вбитих – просто не маю слів від болю! Але убиті з обох сторін – не привід для радості. Це жахлива трагедія. І хто ми є, якщо опускаємось до танців на крові?».

Микола Савельєв, коментуючи це, сказав: «Мене не тішать трупи людей, бо я розумію, що за кожними з них його мати або батько. Але ми не стоїмо під Курськом чи під Тамбовом. Ми не прийшли на чужу землю. Це наша земля. І тому якщо вони прийшли сюди зі зброєю, вони знали, куди йшли. На війні як на війні: або ми вб’ємо тебе, або ти вб’єш наших рідних».

Тарас Смакула додав, що зараз на сході України триває війна і українські військові змушені знищувати противника. «Але на відміну від росіян, ми не опускаємося до пропаганди брудними методами. І ми не будемо цього робити, тому що є елементарна людська гідність, є якесь людське розуміння, що це направду біда для двох народів. Можливо, в Росії це зараз багато хто не розуміє, але вони зрозуміють, хоч це буде запізно... Війна – це смерть, але не втрачати при цьому людської гідності – це головне правило, яке повинна бути в роботі журналіста зараз», – заявив він.

Координатор Бойкоту російських товарів Олег Радик підкреслив, що не варто вдаватися до низьких і брудних засобів, як от «паради полонених», що проводять бойовики у Донецьку. «Звичайно, ми такого робити не будемо», – сказав він.

Журналістка Світлана Хитрова, яка також взяла участь у дискусії, закликала пам’ятати про людську етику і не смакувати людські жертви, нехай навіть це жертви зі сторони ворога, що часто зустрічається у соцмережах. «Нам не можна перетворюватися на тварин», – наголосила вона.

Також Хитрова додала, що як тільки з’явився інтернет, почалися війни в інтернеті. «Тобто війни з російської сторони велися вже з 2002-2004 р., там сиділи боти. З нашої сторони відповіді фактично не було. Я спостерігала три спроби держави офіційно створити підрозділ, який буде впроваджувати цю діяльність. До це толком так і не було зроблено... Уже дійшло до того, що були заяви міжнародних організацій про те, що вони самі створять такі підрозділи в себе для того, аби захищати інформаційний простір України. Такий підрозділ, мабуть, є, але, очевидно, він недостатній, щоб вести боротьбу з такою пропагандою», – сказала журналістка.

Водночас вона звернула увагу на таку технологію, як поширення інформацію методом абсурду, що зараз широко використовується у соцмережах. «Це геббельсівська норма, що чим абсурдніша брехня, тим у неї більше повірять. Але є в суспільстві 10% людей, які хочуть у це вірити. І от коли всі розумні люди «Фейсбуку» починають це розносити під враженням абсурдності цієї інформації, вона врешті доходить до тієї категорії, яка готова в це повірити. Тому якщо ви бачите, що інформація є відверто неправдивою, немає сенсу її поширювати і говорити, яке це лайно, тому що тим самим ви просто працюєте на ворога», – зазначила вона. Шоста колона – панікери

Також не обійшлося без гострих запитань від аудиторії в залі. Особливо категорично прозвучало одне з них: «Чому досі ніхто з армійського керівництва не покараний за злочини, за різні махінації з поставками? Чому генерали продовжують розкрадати армію, і як в таких умовах можна мобілізовувати громадян?».

Микола Савельєв зазначив, що абсолютно згідний з такою постановкою питання в тій частині, де йдеться про бардак в армії, тому що бардак треба ліквідовувати.

«А командування всюди різне, є хороше і погане командування. Є комбат, який до кінця стояв в аеропорту, тобто не треба всіх під одну гребінку. Той, хто не компетентний і чиї дії призвели до людських жертв, має бути засуджений і посаджений. Дійсно, зараз багато хто у військовому керівництві живе так, ніби війни ніякої нема. Є солдати, яким не місце в армії. Не можна допускати до вартісної техніки людину, що є боягузом, бо вона в бою підведе і через неї загинуть інші. Так, є багато ворогів справжніх, засланих, є п’ята колона. А є ще шоста колона – це панікери, які не знаючи всієї інформації, починають кричати «нас зливають». Так, є поранені, є вбиті, бо це війна. І снаряду абсолютно начхати, скільки в окопі людей. Він прилетів – і купа трупів. Коли в село хтось повернувся без ноги, руки чи без очей, на нього всі подивилися, і не дуже хтось хоче йти на війну. Але якщо ти не хочеш йти на війну, тоді зніми вишиванку. Мій дід був в УПА і не мав ніякої надії, що вони виграють. А тут є надія», – заявив він.

Підсумовуючи, Тетяна Вергелес зазначила, що її книжка була спробою порятунку в тій ситуації, ще до Майдану, коли здавалося, що журналістика летить у прірву. «Цей Майдан реально нас настільки оздоровив. Війна дуже показала, хто є хто. Мені здається, що сформувався певний не афішований фронт патріотів у журналістиці. Тобто коли ти і твоя країна стає на межу, тоді багато що міняється у твоїх підходах», – сказала вона.

Микола Савельєв у своєму заключному слові сказав, що насправді є різні журналісти – як і в кожній професії, є негідники і є нормальні люди. «Те, що ми можемо щось непрофесійно написати з військової термінології, це правда. А от чим відрізняється обстріл з танка від обстрілу з міномета, я тепер можу розказати сам. І ти дуже швидко всього там навчаєшся. Розумієш, звідки виділяється адреналін. Усі понти з тебе злітають. І там немає атеїстів», – поділився він досвідом роботи в умовах бойових дій.

«У мене зараз зовсім немає з відчуття, що ми летимо в прірву, – додав Тарас Смакула. – Ми давно вже з прірви вирвалися. І є відчуття, що в нас створюється нова якість журналістики, формуються нові журналісти, яким не все одно, якою буде Україна. Повірте, більшість журналістів зараз не працюють виключно за гроші. Вони працюють за те, щоб у цієї країни було майбутнє. Працюють, тому що є внутрішнє переконання, що ця робота має бути зроблена, тому що ти є громадянин цієї країни і вболіваєш за те, щоб ця країна відбулася, і тому що по-іншому не можна».

«Та все буде добре», – підсумував лаконічно Олег Радик.

Підготувала Тетяна Штифурко,

Довідка.

Художньо-публіцистична книга заступника головного редактора інформаційного агентства ZIK Тетяни Вергелес «Моя грішна журналістика» вийшла у львівському видавництві «Аверс» улітку 2014 року. Книга побачила світ 14 липня, у день 10-річчя IA ZIK.

Про це повідомив ZIK
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
3 (голосів: 0)
Наступна новина: Чоловіка,який стріляв на ...

КОМЕНТАРІ