Чи справді іноземні медіа викривляють чи подають неточну інформацію про події в Україні, бо слугують Путіну? Відповідь не це питання не лежить на поверхні. Які глибинні причини того, що західні медіа грішать необ’єктивністю щодо України? Як працюють іноземні медіа? Що пишуть про Україну? Як отримують та версифікують інформацію?
Відповіді на всі ці запитання можна було отримати під час дискусії з відомим шведським журналістом, публіцистом та істориком Петером Йонссоном, який понад 30 років мешкає у Варшаві і пише про Центрально-Східну Європу, зокрема про Україну, Польщу та Білорусь. Він приїхав до Львова вдосконалювати знання української мови в Школі української мови та культури для іноземців, яку представляє Соломія Бук. Ініціатором та модератором дискусії з Петером Йонссоном, що відбулася у Львові у книгарні «Є», була Соломія Бук. Написав книжку, щоб наблизити історію України до шведського читача
На запитання про те, що спонукало його писати про Україну, Петер Йонссон відповів, що розуміє українську мову, читає, але ще не розмовляє, але працює над цим. Писати про Україну почав 25 років тому, оскільки його цікавила історія Центрально-Східної Європи. Для чого написав історичну книгу про Україну? Тому що вважав і вважає, що на Заході – у Швеції та Скандинавії – історія України і наші терени є так званою «білою плямою». Пише для своїх читачів у Швеції, щоб пояснити, що таке Україна, її історія. Коли вивчав історію в університеті Лунда – одному з найкращих університетів Швеції – то на тему історії Росії вони мали аж три томи, написані данськими професорами. А про Україну там лише побіжно згадували, коли утворився Радянський Союз. Тобто, про Україну як державу ніхто не писав.
Петер Йонссон наводить інший приклад відсутності інформації про Україну – висловлювання шведського прем’єра рік тому, коли Путін захопив Крим, – що це, мовляв, цілком зрозуміло з огляду на історію. На щастя, одразу їхній колишній шведський міністр закордонних справ Карл Більдт, це спростував. Петер Йонссон зазначив, що написав цю книжку, щоб наблизити історію України до шведського читача. Історія – це завжди оповідь про те, що відбувається тепер
Розповідаючи про те, яким чином зацікавився саме історією України, Петер Йонссон сказав, що в книжці, яку написав, – розглядав не просто історію України, а Україну в історії. «Це важливо, оскільки рухаюся вільно в тому історичному просторі, щоб пояснити цю країну. У вступі я цитую відомого французького історика Марка Блока, який під час Другої світової війни написав таку маленьку книжку «Хвала історії», де розкрив методологію історії. За його словами, люди часто помилково думають, що об’єктом історії є минуле, але це неправда. Історія – це завжди оповідь про те, що відбувається тепер. Марк Блок пише, щоб розуміти те, що відбувається, інколи треба йти до самого початку. Але пунктом входу до цього є теперішнє. І так я рухаюся, бо інакше не можна пояснити історію ні в Україні, ні у Швеції...», – розповів Петер Йонссон.
«Однією з гіпотез є те, що Росія від самого початку має відмінну від України історію. Тобто початком є не Київська Русь, а, скажімо XIII століття. Тут у Львові стоїть пам’ятник королю Данилу, який сидить на коні. Москва ж має подібного діяча Володимира Мономаха. Але вони символізують дві зовсім різні гілки розвитку історії. Один відомий історик Гарвардського університету українського походження казав, що нема більшого міфу в історіографії, з допомогою якого можна було зробити велику кар’єру, навіть академічну, ніж міф, що Росія і Москва є безпосереднім спадкоємцем Київської Русі. Але є інші історики, які творили іншу школу, з якою погоджується Петер Йонссон.
«Путін постійно посилається на цей великий міф. Для прикладу, такий історик як Лев Гумільов – син відомих поетів Миколи Гумільова і Анни Ахматової – писав, що Олександр Невський був героєм, а Данило Галицький проводив таку політику, щоб вести цю частину Європи до Заходу. І це була велика помилка. А скільки разів Путін цитує цього Лева Гумільова, починаючи з 2005 року!
Другий приклад стосується ближчого до нас часу. Антон Денікін під час громадянської війни вів щоденник, в якому писав, що теза про те, що Україна не належить до Росії, є злочином. Потім Денікін емігрував, помер і був похований у м. Детройті в США. Але у 2005 році його прах перевезли в Росію з дозволу Путіна, який брав участь у церемонії перепоховання і акцентував власне на щоденнику Денікіна, зокрема там, де йдеться про Україну. На думку Путіна, між Україною і Росією ніколи не може бути жодного поділу і це завжди має вирішувати Росія». Таким чином, розглядаючи різні аспекти історії, Петер Йонссон намагається спробувати пояснити, що відбувається . Маю найбільшу бібліотеку в Швеції, якщо йдеться про історію України
На запитання, які джерела – історіографічні, історичні, сучасні – використовує для написання своєї історії України, а також публікацій у західній пресі, Петер Йонссон сказав: «Можливо, тут кожен може запитати, як швед, який навіть не розмовляє українською мовою може взагалі думати про те, щоб написати книжку про історію України. Я відповім так. У цій книжці не лише історія України – є там історія Польщі, Росії. Якщо подивитися на історіографію України останні 100 років (це вина не лише українців), але головна її історія після Першої світової війни була написана поза межами України. І це є добра історія.
маємо вже третє покоління істориків у США, які пишуть про Україну. Також книжки таких класиків як М. Грушевський були частково перекладені англійською мовою. Твори сучасних істориків України, які писали про період, починаючи з 1991 року, також є перекладені переважно польською мовою. Серед них і професор Ярослав Грицак. Ну і хоча я не розмовляю, та все ж читаю українською мовою. І цього всього вистачає для того, щоб писати. Можу сказати, що я маю найбільшу бібліотеку в Швеції, якщо йдеться про історію України. Друге питання було про те, які джерела використовую, коли пишу для преси. Читаю щоденно Українську правду, дивлюся у Польщі доступні телеканали. Також отримую періодично (щоденно, раз в тиждень) бюлетені з різних західних університетів на свою електронну пошту. Без таких ґрунтовних знань журналіст не може писати». Зустрічав стільки цікавих людей, що можу розповідати про них аж до ранку
Петер Йонссон розповів, що пише переважно про політику та економіку. А також репортажі, тобто пише про людей. В щоденних газетах нічого іншого не публікують. Писав також для радіо і телебачення, і такі репортажі – це єдина річ, яку можна публікувати. Інколи ще пише короткий аналіз чи коментар. Ще пише для академічного видання Baltik Worlds, де може подавати такі розширені інтерв’ю з якимось президентом чи аналітиком.
Відповідаючи на запитання, про яких найцікавіших людей йому довелося писати ці репортажі чи дослідження, чи може похвалитися особистим знайомством з відомими політиками, Петер Йонссон сказав, що зустрічав стільки цікавих людей, що можна розповідати про них аж до ранку. В Україні добре пізнав першого президента Л. Кравчука. Повертаючись до книжки, він власне описує в ній, що відбулося 7-8 грудня 1991 р у Біловезькій Пущі. Робив тоді багато інтерв’ю – з президентом Л. Кравчуком, Станіславом Шушкевичем, Генадієм Бурбулісом. Також мав інтерв’ю з Мустафою Джемілєвим. «Це захоплююча постать, він, на мою думку, може претендувати на Нобелівську премію», – сказав Петер Йонссон. Донбас – це дуже специфічний регіон, але там домінує типова регіональна ідентичність
Згадуючи репортажі про звичайних людей, Петер Йонссон розповів, як у 1995 році побував у шахті біля Донецька. «Спочатку не хотіли мене пускати під землю, казали, що можу поговорити з шахтарями при виході з шахти. Я не погоджувався. Тоді директор шахти мене запросив до свого кабінету і, мабуть, подумав: «Я покажу тим дурним шведам, як то є в шахті». Потім ми з ним спустилися ліфтом туди, де добувають вугілля, – там стоїть вода, температура доходить до 40 градусів. Шахтарі роздягнені і бурують спеціальними машинами, я порозмовляв там з одним молодим шахтарем. Після того, як ми вийшли з шахти, директор запросив мене до авто і ми виїхали за місто. Вже темніло, там був цвинтар – директор вказав рукою на один бік – 25 могил, на інший – 25, і говорить: «Це всі мої знайомі, тільки я один вижив». Це був репортаж, який дуже запам’ятався», – розповів Петер Йонссон.
На його думку, здебільшого, західний журналіст, який приїжджає в Україну, керується стереотипом про велику різницю між заходом і сходом України. У своїй книжці він писав про це на основі проведених впродовж 20 років соціологічних досліджень між регіонами, які, до речі, також проводив професор Ярослав Грицак. Петер Йонссон вважає, що цей стереотип не є правдою. Донбас – це дуже специфічний регіон, але там домінує типова регіональна ідентичність. Через війну є великий поступ у трактуванні України західними медіа
На запитання, як оцінює інформацію, яку західні медіа подають про події в Україні, Петер Йонссон відповів, що читає кілька європейських, американських, скандинавських газет. «Якщо подивитися, скажімо, як писали про Україну під час Помаранчевої революції 2004 року. Тоді велика частина західних медіа були під впливом величезної московської пропаганди, на яку були виділені мільйони доларів, працювали спеціальні консультаційні фірми, які керували цією пропагандою. Під час воєнного стану в Польщі у 1980 році було понад 100 західних кореспондентів у Варшаві. Можете поїхати полічити західних кореспондентів у Києві, їх можна на пальцях порахувати. Вони не є там постійно, жодного зі Швеції. Звідки вони приїдуть, щоб писати про Україну? Зазвичай, з Москви. Так це було. Тепер це починає трохи змінюватися. Вони цікавляться Україною, але те, що вони є кореспондентами в Москві, спричиняє інший погляд на речі в Україні, ніж у тих кореспондентів, які є на місці або ті, хто приїжджає, як я це робив з Варшави. Вважаю, що багато змінилося за останні два роки, більше, ніж після 2004 року. Західні медіа вже не мають ілюзій щодо Путіна», – розповів Петер Йонссон.
Проводили таке дослідження, яке підтвердило, що німецькі газети – найбільш критичні в Європі. На його думку, це правда. Читає Süddeutsche Zeitung, Die Welt. Останнє видання підтримує партія канцлера Ангели Меркель, але вони ілюзій щодо Путіна взагалі не мають і навіть критикують пані Меркель за нерішучість. Те саме спостерігає і в New York Times, The Washington Post. «У них є свої кореспонденти на сході України, які роблять репортажі та аналітику. Це величезний поступ. Україну, можливо, вперше через цю трагедію, війну інакше трактують західні медіа», – зазначив Петер Йонссон. В Європі є страх перед великою війною
Петер Йонссон знає особисто багатьох західних політиків, відомих журналістів. Відповідаючи на запитання, як західні політики оцінюють ситуацію в Україні, як вони оцінюють політику нового українського уряду, Петер Йонссон зазначив, що західні політики, – не лише з Литви, Латвії, Польщі, Естонії, які вже давніше знали, про що тут йдеться, – тепер схиляються до того, що Україна є країною, яка має право на свій вибір, який треба поважати і підтримувати. Бо після подій 2004 року такої підтримки не було. «Пам’ятаю, що головним негоціантом тих років з боку Європейського Союзу був Гюнтер Ферхойген, який близько чотирьох років тому на великій конференції у Києві сказав, що тепер, вже не будучи на посаді, може говорити все, що думає про те, що відбувалося в Брюсселі після Помаранчевої революції. Тоді не було підтримки, його не хотіли слухати. А тепер інша ситуація. Приїжджає пані Меркель та президент Олланд до Мінська на переговори і так поводяться, як Рузвельт і Черчіль в Ялті, тобто трохи наївно. Пані Меркель сказала, що не будуть постачати зброю, а президент Олланд – що Україна ніколи не буде прийнята до НАТО. Вони можуть так думати, але мусять домовлятися, натомість програють вже з самого початку. Коли вони розмовляють з Путіним, то думають, що він сприймає світ з точки зору їхніх цінностей, а це неправда», – сказав Йонссон.
Він додав, що Європейський Союз та США зробили добрі справи з тими санкціями, діяли спільно. Але уважає, що в цій кінцевій фазі однак не мали спільної, осмисленої концепції і були трохи наївні. На його думку, це і була помилка. Петер Йонссон бачить поступ, зокрема, коли пані Меркель сказала, що Путін є не з нашого світу. «Єдина причина – це страх перед великою війною. На жаль, такий страх є і він реальний», – зазначив Петер. Громадський рух в Україні – це великий позитив, на противагу фіаско її еліти
Про перспективи України в ситуації, що склалася, і з такою підтримкою, яка є, про те, що сучасний уряд може зробити, Петер Йонссон розповів таке: «Насамперед треба чітко сказати, що Віктор Янукович не з’явився з космосу. Бо навіть не приїхав з Донбасу. Віктор Янукович і його режим – то була коронація 23 років фіаско діяльності української еліти. Вся економічна і політична еліта не спромоглася зробити реформи в країні після проголошення незалежності. Вважаю, під час президентства Л. Кравчука були зроблені засадничі речі для того, щоб організувати суспільство. Потім почалася тривала деградація за часів Кучми, яка закінчилася Януковичем. Але є визначальна різниця між Росією і Україною, в якій існував великий громадянський рух, що і привів до повалення радянського режиму. Згодом відбулося багато акцій протесту – Україна без Кучми, Помаранчева революція, і останній Майдан, який був просто вражаючий. У той чи інший спосіб понад 10 млн людей в країні були залучені до громадянського руху протесту.
«Ви запитували про людей, яких я зустрічав. Була там одна пані зі Львова, яка готувала козацький суп для 350 людей. Мали тут магазин, але полишали його на родичів і приїжджали в Київ, щоб допомагати. Була ціла група людей з Сімферополя, які цілу ніч їхали до Києва, стояли цілий день на Майдані, і вночі поверталися назад додому... Громадський рух в Україні – це великий позитив, на противагу фіаско її еліти. Зараз триває війна, Україна має отримати допомогу від світу, але насамперед влада повинна провести реформи», – сказав Петер Йонссон. Не можна зробити реформи без участі олігархів
Відповідаючи на запитання про те, що зробив теперішній український уряд, Петер Йонссон сказав, що реформи є потрібні, але їх можна зробити за умови єдності країни. І це, на його думку, найважче. «Не можна зробити реформи без участі олігархів. І заслуга Порошенка в тому, що він діє, як реальний політик. Він мусив підписати цю угоду в Мінську, щоб зупинити вбивства людей. Думаю, що він хоче робити реформи вперше. Ющенко теж хотів, але не зміг, плакати хотілося після цього. Захід вірить Порошенкові, і це добре. Як він має це робити – не знаю».
Модератор дискусії запитала про творення антикорупційного комітету, до якого наш Президент залучив інтелігенцію, яка природним чином має нести відповідальність за ці події, що відбуваються в Україні. Петер Йонссон зауважив, що це дуже важливо, що твориться антикорупційний комітет і ще важливіше те, що він може діяти. «Адже попри великий громадянський рух раніше інтелігенція стояла осторонь, не мала доступу до політики. В інших країнах були, скажімо, Броніслав Ґеремек, Вацлав Ґавел, які брали участь і відповідальність за країну. В Україні такого не було. Після останньої революції трохи людей з Майдану ввійшли в політику. Це позитивні зміни. Стосовно залучення іноземців в український уряд, то це конче необхідно, особливо в антикорупційному комітеті».
Відповідаючи на запитання про те, чи задля уникнення великої війни Захід може пожертвувати Україною, залишивши її наодинці з агресором, Петер Йонссон сказав, що Захід не залишать Україну наодинці. Це є тією позитивною еволюцією. «Я маю велику повагу до колишнього міністра Карла Більдта, який ніколи не залишить Україну наодинці. Політики готові діяти, щоправда, вони обережні через те, що є великий страх перед великою війною. І це їхні пояснення», – сказав він.
На його думку, найкращий вихід, окрім подальших санкцій, економічна допомога для України, яка доконечно потрібна. «Можна дати зброю Україні, але найкращою підтримкою буде, якщо європейські країни (ті, хто підписав Будапештський меморандум) зможуть для контролю розташувати закордонних військових на території конфлікту в Україні. Але, оскільки Росія є членом Ради безпеки ООН, вона може блокувати таке рішення», зазначив Петер Йонссон, і додав, що на система безпеки, яка існувала після розвалу Радянського Союзу, тепер не діє, а нової системи безпеки нема. Адже непорушність кордонів і право на суверенність порушено.
Підготувала Галина Палажій, для
Довідка.
Петер Йонссон – шведський публіцист та історик. Понад три десятиліття мешкає у Варшаві й пише про країни Центральної та Східної Європи, щонайбільше – про Польщу, Білорусь і Україну, зокрема для шведської газети Goteborgs-Posten, фінського шведськомовного телерадіоканалу YLE, для наукового журналу Baltic Worlds. Його книжка «Історія України від найдавніших часів до 2015» (Ukraїna i historien – från äldsta tid till 2015) – перша книжка, що так повно висвітлить історію України для шведськомовної аудиторії, – вийде цьогоріч у квітні у видавництві Carlsson Bokforlag (Стокгольм).
Петер Йонссон приїхав до Львова вдосконалювати знання української мови у «learn-ukrainian.org.ua – Школі української мови та культури для іноземців».
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Буковинські правоохоронці ...
Наступна новина: В Закарпатській області ...
Зачем заказывать печать визиток у профессионалов?
Найти честного адвоката в Киеве: основы и советы
Що цікавого в iPhone 16?
Переваги охоронної компанії в Києві