Свободівець Тарас Личко розповів, як у розпал війни психологічно тяжко українським бійцям на сході зберігати військову честь та людську гідність, а також про побут у зоні бойових дій, ставлення до українських бійців місцевих мешканців і про можливість реалізації мирних російсько-українських домовленостей.
Чи вірите ви, що домовленості у Мінську змусять терористів з 15 лютого припинити вогонь на Донбасі?
Терористі без підтримки Росії – це зграя бандитів, із якими можна впоратися буквально за два тижні. Якщо Російська Федерація не буде підтримувати своїх бойовиків, то їм надовго не вистачить набоїв та боєприпасів. Все залежить від президента Росії. Там воюють російські війська. Якщо на сході ще десь бігають "зграї бійців", які ще нікому не підпорядковані, то із ними легко впоратися. Однак, усе залежить й від того, як себе поведе світова спільнота. Якщо Росія не буде виконувати домовленості, то Європа і Америка продовжать нові санкції, нададуть Україні зброю. І, можливо, тільки після цього Путін по-справжньому задумається.
Чи відбудеться взагалі і чи буде чесним, на вашу думку, обмін полоненими між українською армією і бойовиками?
Думаю, що із ворогом не можна блефувати. Обидві сторони повинні поступати чесно, інакше треба чекати подальшої ескалації конфлікту. Але в росіянах я не впевнений. Вони не дотримуються слова, а навпаки – після чергових домовленостей розпалюють конфлікт.
Яке ставлення українських військових до російських полонених?
Я особисто навіть посварився із своїми побратимами через це. Бо дехто втратив друга і хотів розрядити свій емоційний стан – почав бити полоненого безпідставно, так би мовити, з прагненням розрядити таку от свою злість. Я заступився за цього полоненого, адже те, що ми воюємо проти них, ще не означає, що ми маємо втрачати людяність. Ми маємо залишатися людьми і дотримуватися честі мундира військовослужбовця і до полонених ставитися так, як би ми хотіли, щоб до нас ставилися, коли б ми потрапили в полон. Не всі, на жаль, це розуміють. Молоді хлопці часто не витримують, адже у когось друг загинув, у когось ще якась психологічна травма… Але і їх можна зрозуміти – вони пів року перебували в зоні АТО. За цей час деякі люди просто божеволіють. Тому дуже важливою під час війни є ротація.
Чи багато цивільних підтримують сепаратистів?
Звісно, що цивільне населення зазомбоване інформаційною пропагандою. Однак, після того, як прийшла наша армія, ставлення людей змінилося. Ми віддавали їм свої сухпайки, бо вони не отримували гуманітарної допомоги. Проте, хочу зазначити, що ніхто із місцевих мешканців нам й відкрито не говорив про свою позицію.
Прокоментуйте ваше ставлення до обстрілів бойовиками мирних населених пунктів із "Градів", артилерії, танків і мінометів?
Ця війна дуже брутальна. Москаль ніколи не мав честі, він ніколи не рахувався із людьми. Вони спеціально обстрілюють мирні райони, нагнітаючи обстановку, мовляв – це українці своїх же вбивають. Вони хочуть таким чином загострити цю ескалацію конфлікту. Це дуже підло, використовувати заборонену зброю масового знищення.
Розкажіть про побут у зоні бойових дій під час свого перебування на сході
Ми використовували усі запаси, які були: іноді їли пісний рис та пісну кашу пшеничну, бувало мали тушонки, часом сухий хліб у чаї розмочували. По всякому було, але сказати, що ми голодували, то ні.
Як, на вашу думку, мають діяти українські військові, щоб "випровадити" бойовиків із сходу України?
"В єдності сила народу. Боже, нам єдність подай!". Якщо всі ми не об'єднаємося, то ворога не подолаємо. Ми можемо мати менш потужнішу зброю, але якщо не будемо єдині духом, думками, а особливо діями, то ми їх не переможемо. Нам зараз, як ніколи, потрібно бути дружніми, хитрими, сконсолідованими. В першу чергу має бути слава українського народу, а уже потім "слава" політиків та комбатів. Якщо є добровольчі батальйони, то вони мають бути підпорядковані одному штабу. Має бути у них один командир, якого б усі слухали та поважали, а не як "Лебідь, Щука і Рак".
Як підняти бойових дух воїнів української армії?
Напевно, ще біда нас не навчила. У мене зараз виникають думки – невже ж ця біда має бути набагато гірша, щоб ми нарешті об'єдналися. В українському парламенті зараз безлад, нардепи мають бути консолідовані, працювати усі 24 години, адже в країні йде війна, кожного дня помирають люди. Однак, вони не бажають надмірно працювати, недосипаючи і недоїдаючи. Я бачу, що вони живуть так, ніби війни немає. Важко таке говорити, але поки із кожної родини чоловіка не заберуть на війну, поки кожен не відчує втрату, тоді тільки люди почнуть задумуватися. Бо чуже не болить. Це як у маршрутці, коли комусь пальця збоку притиснуло, то як болить інші пасажири не відчувають, це ж не їхній палець. Ніби ми й протистоїмо ворогу, ніби єдині, але ця єдність на практиці поки погано відчувається. Дуже на це все боляче дивитися і навіть соромно про таке думати. Вважаю, що зміни будуть аж тоді, коли закінчиться війна на сході. І усі знають, що не буде більше прапорів та демонстрацій під Верховною Радою України, порядок будемо наводити уже по-іншому – радикальніше.
Розмовляла Лілія Чміль
Про це повідомили в прес-службі Львівської обласної організації ВО "Свобода"
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Відкриття транзитного ...
Наступна новина: На Вінничині працівники ...
Рост населения Казахстана: тенденции и вызовы
Топ-5 Лайфхаков: Как Открыть Сейф
Женские часы: как выбрать идеальную модель для делового стиля и летних образов
Понятие и признаки инфантильности: как распознать психологическую незрелость
Самі дієві мазі з трав