Як повідомили у прес-службі УКУ, на виставці «Від Романа до Стрітення» представлені образи із зображенням зимового циклу свят в народній іконі та дитячому малюнку.
Директор музею УКУ Андрій Цибко розповідає, що українці рідко вживали термін «ікона», частіше – «образи», які висіли в селянських хатах на чільному місці, кріпилися під легким нахилом до стіни, творячи своєрідний хатній іконостас.
Цікавим фрагментом виставки у музеї УКУ є ікони на склі.
«У ХІХ ст. у країнах Карпатського регіону (Румунія, Словаччина, Польща) ікона на склі стає самобутнім, яскравим видом народного мистецтва. Із цього часу вона заполонила прикарпатські регіони України – Покуття, Гуцульщину, Буковину, які входили до Австро-Угорської імперії, – розповів Андрій Цибко. – Цікавою особливістю малярства українських етнографічних регіонів є те, що місцеві майстри малювали на склі виключно ікони. Натомість, в інших країнах Європи, поруч з іконописом набули широкої популярності світські сюжети: пейзажі, натюрморти, побутові сценки».
Директор музею УКУ зазначив, що через крихкість матеріалу (скло товщиною 0,8-2 мм), світові війни та окупацію радянським атеїстичним режимом катастрофічно зменшилася кількість автентичних образів на склі. за даними дослідників, у музеях України збереглося близько 200, а в приватних збірках – понад 500 образів на склі.
Виставку в УКУ «відкриває» ікона із Закарпаття «Покров Богородиці» поч. ХVІІІ ст., що, власне, не має жодного стосунку до циклу зимових свят церковного року. І все ж, навіть не дуже пильний глядач зауважить домінуючу постать на цій іконі – Романа Сладкоспівця. Адже, як свідчить напис на іконі, саме Роман Тяскайло замовив її виготовлення («і зробив сей образ за отпущеніє своє»). Знайти ж ікону народного майстра з цих етнографічних регіонів, присвячену безпосередньо св. Роману Сладкоспівцю, практично неможливо. Натомість, домінують серед зображених святих найулюбленіші: св. о. Миколай, св. Варвара та Катерина, святитель Василій.
Мистецтвознавець зазначає, що рідко вдається знайти зображення на народній іконі сюжетів власне церковних свят – Різдва Христового, Богоявлення чи Стрітення. Адже такі зображення вимагали вищого малярського вміння і були прерогативою церковних іконописців.
Дослідник народної творчості наголошує, що українська народна ікона опинилась поза полем зору етнографів, мистецтвознавців, збирачів творів мистецтва як у час свого розквіту, так і відходу з побуту селян. На його думку, це пов’язано з тим, що розкована манера рисунку, ігнорування шаблонів народними майстрами шокували тогочасних фахівців і поціновувачів мистецтва. Вперше народні селянські образи були представлені на виставці галицького народного мистецтва у Львові в 1939 році.
На думку директора музею УКУ, поєднання у виставці народних образів із дитячими малюнками підкреслює характер творів народних іконописців – щирий, розкований, не особливо обтяжений канонами церковними чи малярськими.
«Мабуть, виконавці, як і замовники цих образів були максимально близькими до дітей у своїй розмові з Богом – чи то у молитві, чи у своїх малярських пошуках», – наголосив Андрій Цибко.
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: У Волинській області ...
Наступна новина: На Житомирщині ...
Топ-5 Лайфхаков: Как Открыть Сейф
Кому Насправді Потрібна Реклама На Білбордах По Всій Україні
Женские часы: как выбрать идеальную модель для делового стиля и летних образов
Понятие и признаки инфантильности: как распознать психологическую незрелость
Самі дієві мазі з трав