А люди метушаться, ховаючи носи у шалики і ковніри.
Лиш статечні туристи посинілими руками пробують наставити фатоапарати на церкви, але на холодному вітрі то зробити є доста трудно – на екранах храми скособочуються і наче падають. Мені то ся нраве. Туристам не дуже.
Здається у Місті все, як звикло. Але ні – бруківкою шпацерують ґаволовні хлопаки, що не знають де себе подіти. Як сказали би наші велемудрі футбольні коментатори – антропометрія у них явно германська. І шалики у них з символікою мюнхенської «Баварії». Шкода, що не в шортах зі шлейками і традиційних капелюшах з п’юрками. Синюшні бройлери у коротких штанцях...
Хлопці із надією зиркають на двері кнайп, але заходити вагаються – видко бояться, що за шинквасом стоятиме п’яний ведмінь з балалайкою і кричатиме по-москальському «Хенде хох!»...
Раптом один з них, з лицем «турецької національності», досить пристойною російською запитав: «А ґдє здєсь шоколадна майстерня»? «Курда беля! Як німці здрібніли і потурчились», – подумав я. Але дорогу показав.
А неподалік пробували йти хідником баварські опоненти. Якби вони не тримались за руки – то їх би розметало, як від вибуху. Може, навіть, по деревах. У компанії цих данєцкіх (а мо’ вже кієвскіх?) строго дотримано гендерну рівність – і у випитому теж. П’яних було акурат порівну, шо пацанів, шо дівок. Одна з розпашілих амазонок раптом щось побачила знайоме: «Ооо, сматрітє – башня, я пра нєйо в інтернетє чітала! Гик! Давайтє сходім і пасмотрім. Там навєрна музєй. У ніх тут всюду музєї». «Башня» безпорадно мовчала та й компанія не була налаштована на «музєй». Їх «рвало на родіну» – і вони, міцно тримаючись за передні кінцівки, розчинились за дверима чергової кнайпи.
Вони усі – і німці, і їх українські побратими «по нещастю» (себто шахтьори) молитимуться богу футболу, щоб дав їх команді перемогу. Може того бога навіть звати Офсайд. Не знаю, чи він їх почує, бо мав би бути цілком глухим, але меса на «Арені Львів» відбудеться. Чужі люди, чужі команди, чужа перемога.
Вони б усі нині могли зустрітись у черзі до іншого храму. Що на Святоюрській горі. Тут нуртує людська ріка. Люди хочуть побачити бога в іконі, а не шукати його в собі.
У кожного свій шлях до бога.
...І лиш божевільні горобці гуляли своє весілля у вітті дерев, купаючись в проміннях сонця. Щось вони знають про життя таке, про що не здогадуються ні вболівальники, ні прочани. Бо виглядають щасливішими за Бога. Того з нерукотворної ікони…
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: На Тернопіллі у жодному ...
Наступна новина: На Вінниччині ...
Хирургия в частной клинике: экспертное лечение и забота о вашем здоровье
Як правильно сервірувати стіл до сніданку?
Переваги смужок для депіляції
Як столи для барів і кафе здатні вплинути на дизайн закладів?
Переваги оцінки впливу на довкілля в Україні (ОВД)