- Сергію, розкажи, звідки для тебе розпочався шлях до лав Збройних Сил України?
- Все почалося рік тому. Приїхавши з Майдану після повалення режиму Януковича, я записався добровольцем у військкомат. Вже тоді відчував, що над Україною нависають хмари і нам загрожує вторгнення з боку Росії. Події розвивалися стрімко, і мої передчуття, на жаль, справдилися. Повістку в армію отримав на третій хвилі мобілізації. Тож 1 вересня, коли мій син пішов в університет, а дочка – в школу, я потрапив до армії. Нині вже півроку служу у Збройних Силах України.
- Коли дізнався, що тебе мобілізують, як відреагував на це?
- Я ні хвилини не вагався, чи йти мені чи ні. Та і морально я був підготовлений, що війна з Росією буде рано чи пізно. Якщо не я, то хто тоді? Ті ж, хто агітує проти мобілізації, має розуміти, що цим самим він наближає прихід ворога до себе додому. Це свідома чи несвідома робота проти власної країни. І Путін задоволено потирає руки від цього. Росія зупиниться там, де ми їй це дозволимо. На Сході українські солдати відстоюють від ворога всю Україну, Волинь, а не лише Донбас. Вдячний своїй дружині, яка підтримує мене та розуміє.
- Де проходиш службу?
- Службу проходжу в 24-й механізованій "залізній" бригаді імені Данила Галицького. 92 дні пробув на Сході в районі Бахмутської траси в Луганській області. У січні там були запеклі бої за блокпості, в тому числі за відомий 31-й блокпост. У нашій бригаді служать солдати з різних областей України. Але переважно з Західної та Центральної України. Є також і неукраїнці за національністю. Духом, який панує в частині, задоволений.
- Як нині стан із забезпеченням війська?
- Забезпечення з боку держави досі недостатнє, це не секрет – попри спрямування чималих коштів із бюджету. Ситуацію рятують волонтери. Зброї у нас вистачає, хоча вона переважно стара. А ось проблема з людьми та кадрами вагоміша. Воювати можна навіть силою духу. А от знайти хороших командирів, військових фахівців – нелегко. Треба когось замінити, а поміняти нема на кого. Це наша головна проблема. Влада ставилась до армії як до чогось непотрібного. А тепер, коли настав скрутний час, ми пожинаємо плоди цієї бездарності і безвідповідальності.
- Є чимало нарікань на дії Генштабу. Як ви можете оцінити їх як рядовий солдат, який перебуває на лінії фронту?
- Коли перебуваєш на передовій, то якось і немає часу думати про дії Генштабу, рішення командування. Не аналізуєш – думаєш про те, як вижити. Втім, перебуваючи на фронті, ніколи не полишало відчуття, що ворог накопичує сили і готовий іти вперед, тоді як тактика нашого командування була суто оборонна.
- Ти перебував на передовій під час дії так званого мінського перемир'я, укладеного у вересні 2014 року. Що можеш сказати про ті дні?
- Те "перемир'я" називалося перемир'ям лише на папері. Російські війська активно використовували цей час для власного перегрупування, насичення зброєю терористичних підрозділів. Постійно вели обстріли наших позицій. А ми були зв'язані по руках тим "перемир'ям" і не могли завдати контрудар у відповідь. У січні на Бахмутській трасі відбувалися справжні бої за 31-й блокпост. Українські підрозділи постійно обстрілювали з усіх видів зброї. На нашій ділянці нам протистояли різноманітні групи – від сепаратистів, російських "казачків" до регулярних військ Російської Федерації. Напевно, в історії не було більш фальшивого мирного перемир'я, як це. Тому я особисто дуже скептично ставлюсь до Мінських угод-2. Досвід показує, що договори з Росією ніколи не були варті паперу, на якому вони підписані.
- Які настрої панують серед місцевого населення після багатьох місяців війни?
- Доводилося багато спілкуватися з місцевими жителями, які там залишилися. Спочатку, коли їхав на Донбас, був іншої думки про настрої, які там панують. Тепер можу сказати, що підтримка української армії місцевим населенням зростає. І це відчувається. Люди починають усвідомлювати істину, те, хто прийшов із вогнем і мечем до їх домівок.
- Як ставишся до нових Мінських угод 12 лютого?
- Мінські угоди можуть забезпечити хіба що короткострокове затишшя на лінії зіткнення. Водночас, це шанс для російсько-терористичних військ перегрупуватися і ввесті нові підрозділи, поставити нові партії танків, БТР, артилерії, снарядів. Для ворога це своєрідна зупинка перед підготовкою до нового стрибка на українські землі. Москві не потрібний лише Донбас. Їй потрібна вся Україна. Вони вкрали у нас нашу землю, але ще не забрали наші життя. І боротьба триватиме.
- Приїхавши додому на двотижневу відпустку, що можеш сказати про свої відчуття?
- Коли приїхав на Волинь, то відразу відчувається різкий дисонанс між подіями на Сході і плином життя тут, удома. Та й в усій Україні. Ніби потрапив в іншу реальність. А війна, бої, кров і смерті – це в якомусь "летаргічному сні". Таке враження, що більшість людей у державі навіть не розуміє, що відбувається. Що на Донбасі йде справжня війна. І не дай Бог, щоб вони дізналися про це.
Про це повідомили в прес-службі Волинської обласної організації ВО "Свобода"
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Івано-Франківщина: на ...
Наступна новина: На Тернопільщині ...
Кондиционеры для 35 м3: как выбрать?
Маховик и штурвал в промышленном оборудовании: как удобство управления влияет на точность
Преимущества вскрытия замков от профессионалов