Про це повідомляє кореспондент IA ZIK.
Творчий і біологічний вік, як стверджує Іван Лучук, – рівноцінні, оскільки у світ літератури автор не прийшов – він там був від народження.
«Моя доля була визначена з дня появи на світ, оскільки народився в письменницькій родині», – говорить Іван, син письменників Володимира Лучука і Оксани Сенатович.
Нині з висоти років автор численних збірок поезії, серед яких «Ритм полюсів», «Сонетії», «Сто одне щось», зізнається, що сам давно своїх віршів не читав і не писав, за винятком недовіршів (так називає їх автор, – ред.), які були написані близько два роки тому.
«Я мав такий гарний сюрприз. 14 лютого в музеї Пастернака в Передєлкіно мій єдиний друг з Москви Герман Лукомніков читав мої вірші у своєму перекладі декілька годин публічно. Загалом Герман переклав близько дев’яносто моїх віршів. Це в основному рання творчість, вони були написані ще у 16-18-річному віці. Однак звучать досить зріло. Тож російський товариш нині переживає за те, що його можуть переслідувати за переклад української поезії», – розповідає поет Іван Лучук.
Найпліднішим у творчому житті Івана Лучука був листопад-грудень 1985 року. Тоді, будучи студентом філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, він з товаришами однокурсниками засновує літературне угрупування «ЛуГоСад». Його назву утворюють перші склади прізвищ учасників.
«Протягом навчання в університеті певний час належав до літературної студії «Франкова кузня», з якої мене офіційно виключили за, здається, постійне ігнорування їхніх заходів. Можливо, саме бажання витворити альтернативу до університетської літстудії надихнуло мене «підбити» своїх товаришів-однокурсників Назара Гончара (з української філології) та Романа Садловського (з російської філології) заснувати власне літературне угруповання. Так і була створена наша літературна група «ЛуГоСад», – згадує Іван.
Самі ж «лугосадівці» позиціонували себе як явище маргінальне і не планували ставати поетами-естрадниками. Але раптом це сталося: тодішні літературознавці помітили цю групу. «Тепер з перспективи років, приятельська філологічна група «ЛуГоСад» є одними із засновників нової течії в українській літературі – постмодернізму. Соцреалізм закінчився – почався новий період», – вважає письменник Віктор Неборак.
Їхні вірші перекладені німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською, сербською, хорватською, фінською та іншими мовами.
Однак після трагічної смерті Назара Гончара 21 травня 2009 року «ЛуГоСад» став вже історію літератури.
За словами Віктора Неборака, Іван був мотором цієї групи, займався видавничими справами, тож добре натренував собі руку. «За найменшу кількість часу видав найбільшу кількість антологій. За 7 років – 12 книг впорядкував».
«Упорядкування – це колосальна праця. Це не просто сів і щось там зібрав докупи. Упорядницька праця – це вся ерудиція, вся освіта, зокрема, освіта спеціалізована, це – смак і життєвий досвід. Ця робота забирає інтелектуальних сил не менше (а може, навіть і більше), ніж написання оригінальних текстів. Звичайно ж, одна людина не напише такого обсягу гарних віршів, як у величезній антології. Що там, скажімо, я написав? Кілька сотень віршів. А вибрані й упорядковані чужі вірші вже стають ніби рідними. Ти показуєш свій смак, свої уподобання і певним чином своє обличчя теж», – пояснює Іван Лучук.
До того ж Іван Лучук є автором найдовшого в українській літературі паліндрому – це словосполучення або віршований рядок, що однаково читається в обох напрямках (зліва направо та справа наліво). «Епос і нині сопе, я писав ціле літо 1993 року. Причому більше як два місяці майже не виходив з хати. Знаєте, як воно буває: вийдеш на вулицю, зустрінеш приятелів чи колег, і одразу починаються балачки, пиво і все таке інше – одним словом, трата часу на що завгодно, тільки не на роботу. А так удома до темної ночі працюєш, трохи поспав, і далі пишеш. Відтак і вийшов твір на дві сторінки книжкового тексту», – зазначає автор.
Отож, письменник, який успішно протягом п’ятдесяти років у літературі поєднує багато філологічних іпостасей, про свою творчу еволюцію говорить словами анекдоту: «Ви, куме, зовсім не змінились…».
Довідка.
Іван Лучук. Народився 24 лютого 1965 р. у м. Львові. Закінчив слов’янське відділення філологічного факультету ЛНУ ім. І. Франка (1986) та аспірантуру московського Інституту слов’янознавства і балканістики (1992). Доктор філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту Івана Франка. Поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, редактор. Із віршів, написаних упродовж вісімдесятих років, склав селекційну збірку «Ритм полюсів», опубліковану в троїстій книзі «Лугосад: поетичний ар’єргард»; наступними були збірки віршів: «Сонетії» (1996), «Паліндромони» (1997), «Тридцять три сонетії» (1998). Із прози «Класика» видав у 2000 р. роман «Уліссея». Уклав альманах кохання «Королівський ліс – 2» (2002). Упорядкував антології: української поезії ХХ століття «Дивоовид» (2007), української любовної лірики кінця ХІХ – початку ХХІ століття «Літургія кохання» (2008), української поезії для дітей «Зелене Око: 1001 вірш» (2008), «Вертоград: Українське поетичне тисячоліття», сербської поезії для дітей у переспівах Оксани Сенатович «Кошеня в кишені». Співупорядник антології серболужицької поезії для дітей у переспівах Володимира Лучука «Ластівка з Лужиці» (спільно з братом Тарасом Лучуком), антології української еротичної поезії «Біла книга кохання» (спільно з Вікторією Стах). Скомпонував свою «Історію світової поезії».
Одружився 11 жовтня 1998 року, дружина – Надія. Батько шести дітей.
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: На Вінниччині найвищий ...
Наступна новина: Де рятуватися в Чернігові у ...
Хирургия в частной клинике: экспертное лечение и забота о вашем здоровье
Як правильно сервірувати стіл до сніданку?
Переваги смужок для депіляції
Як столи для барів і кафе здатні вплинути на дизайн закладів?
Переваги оцінки впливу на довкілля в Україні (ОВД)