Про це повідомив сам автор на своїй сторінці у Facebook.
Богдан Кушнір зазначив, що у новий роман «Невидима павутина» перекочували герої з попереднього гостросюжетного твору «Помста оперативника розвідки». «Невидима павутина» – пригодницький роман про новий підступний план Росії, який плів навколо України той, чиє прізвище досі з острахом вимовляють у світі.
Він нагадав, що у попередньому романі «Помста оперативника розвідки» розповів, як російська розвідка під виглядом Зимової олімпіади в Сочі готувала експансію в Україні, і як провалилася операція «Пояс стабільності».
«Це був м’який сценарій політичними методами взяти під контроль Україну. «Помста оперативника розвідки» вийшла в останні дні 2013 року, а через два місяці, після Зимової олімпіади, російські війська хлинули в Крим», – розповів автор.
Автор подає анотацію до роману: «Бездоганно розроблена схема несподівано дала збій. Цей чоловік нацьковував на гризню офіцерів військової розвідки й оперативників стратегічної служби, аби звично загрібати жар чужими руками. Немов павук, він заманював у пастку супротивників і збоку спостерігав, як вони заплутуються й гинуть.
Завдяки блискуче виконаній комбінації його заманили в долину дольменів, а там весело й кумедно нейтралізували. Аж так хитромудро провели операцію, що близьке оточення побоялося розповісти народу правду, як відійшов від влади той, хто, начитавшись історичних романів, ще вчора марив лаврами Александра Македонського. Він сам потрапив у невидиму павутину, яку плів для інших.
Оперативник російської розвідки, опинившись у зоні бойових дій на Сході України, по-іншому подивився на останні події – і вирішив зупинити того, хто кинув виклик усьому людству. Це пригодницький роман про російську розвідку, офіцери якої зупинили нового диктатора на порозі Третьої світової війни».
Автор також подає частину із нового роману:
«Мені бракувало кількох завершальних штрихів до твору, і я полетів на Північний Кавказ. Туди, де часто зализував душевні рани той, чиє прізвище з острахом вимовляла вся країна. На бéрезі Лаури для нього збудували надійну фортецю з локальною системою забезпечення, з потрійною охороною, з відданою прислугою, аби ніхто не зміг втрутитися в його світ.
На березі Лаури для нього збудували надійну фортецю з локальною системою забезпечення, з потрійною охороною, з відданою прислугою, аби ніхто не зміг втрутитися в його світ.
Його попередники теж мали закриту гавань, де переховувалися від докорів сумління. Хто в Гагрі, хто в Піцунді, а він – у тихому гірському селищі неподалік Сочі.
Уперше він потрапив у Красну Поляну під час служби в Першому управлінні розвідки КДБ СРСР. Білявий, миршавий, непримітний – нікому він не впав в око. Запам’ятали Гречка, Кутахова, Устинова, згадували інших воєначальників та колоритних гостей, а його – ні, хоч убий.
Він проживав у другому спальному корпусі Центру військового туризму, де відпочивали офіцери зі Східної Німеччини. За радянських часів Красна Поляна залишалася закритим селищем, де часто бували відомі воєначальники та офіцери з армій соцтабору. Він ходив назирці за своїми «об’єктами», подеколи спускався в селище дегустувати вино, а вечори проводив у ресторані із дерева та скла, збудованому біля Аїбги за ескізами маршала Гречка.
Через тридцять років я знову приїхав до Красної Поляни й гірко розчарувався. Не впізнав тихого й затишного селища. Все тут перерили, вирубали ліси, спотворили гори, а біля Аїбги, як на глум, на висоті 2200 метрів збудували ресторан.
Цього чоловіка вже знав увесь світ, брав його на язик і недолюблював. Маршала Гречка у селищі глибоко шанували, до міністра оборони Устинова ставилися нейтрально, а про нього навіть не згадували.
Він жив у президентській резиденції «Лаура» на березі прудкої річки, яка в негоду шаленіла й все змітала на шляху до моря. Для жителів Красної Поляни він залишався чужим, хоч час від часу вибирався з лігва й намагався з ними загравати.
Біля Сочі нас чекали. Приманкою послужила кароока брюнетка, що запросила мене на прогулянку до кавказького дольмену. Не просто красива, а до біса зваблива. Я щиро здивувався, адже досі ні з ким не поділився своїми намірами побувати там, де на тектонічному розломі земної кори він набирався сил. Хай там як, а мене зваблюють на чужу територію. Треба начуватися.
У тихому гірському селищі я спробував заглянути у внутрішній світ людини, яка на початку третього тисячоліття кинула виклик усьому світу».
Нагадаємо, «Помста оперативника розвідки» – художня книжка про сучасну російську розвідку відкриває частину маловідомого досі пласту життя секретних служб.
Довідка .
Богдан Кушнір закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка. У 1995–1996 роках – власний кореспондент «Молоді України» у Москві. Викладав в університеті паблік рилейншз та журналістське розслідування. Останніми роками працює в парламентській газеті «Голос України».
Автор документальних книг «Як нам бути з Росією» (1996) та «Помилка Солженіцина» (2010), ідея яких, як і гостросюжетного пригодницького роману народилася під час роботи українського автора в Москві.
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: На Тернопіллі митрополит ...
Наступна новина: В автомобілі,який з'їхав у ...
Взгляд в будущее: Что ждёт World of Warcraft, The Division 2 и Destiny 2 в 2024 году?
Нутрициология и лечение хронических заболеваний
Нутриціологія та хронічні захворювання
Переваги смужок для депіляції
Як столи для барів і кафе здатні вплинути на дизайн закладів?