Учасниками розмови були бійці обидвох воєн: Іван Говда (Червона армія); Леонід Муха (Дивізія «Галичина»); Мар’ян Берездецький (Нацгвардія); Юрій Лунь (добровольчий батальйон «Січ»); Захар Саджениця (добровольча чота «Карпатська Січ»); а також депутат Львівської обласної ради Ярослав Кравченко. Модерувала зустріч співкоординатор проекту «Історичні діалоги» – Ярина Тягнибок.
Під час цієї дискусії учасники розповідали про власне пережите у часи Другої світової війни, про теперішню війну в Україні, йшла мова і про те, як нам подолати російську агресію, про найбільші небезпеки і наші переваги.
Так, Ярослав Кравченко – професор Львівської академії мистецтв, депутат Львівської обласної ради зазначив, що вже понад 300 років ми маємо проблему з нашим північним сусідом і вона проявляється в кожному столітті. За його словами, практично низка воєн, які пройшли у XX столітті, для українського народу завжди були братовбивчими, тобто натравлювали українців на українців. Ярослав Кравченко вважає, що саме зараз українці об’єдналися проти єдиного ворога.
Ділився спогадами про своє пережите ветеран другої світової війни Леонід Муха, якому зараз 89 років, учасник дивізії «Галичина», відбув вісім років ув’язнення в таборах. Про побачене, відчуте пережите Леонід Муха написав спогади, він вважає, що теперішнього агресора треба перемогти, використовуючи для цього усі сили і ресурси.
Інший учасник Іван Говда – боєць Червоної Армії, якого після демобілізації арештували і вислали в Сибір, розповів, що на війну його відправили примусово під конвоєм, без жодної підготовки. «То була війни Росії проти німецького агресора, але українці складали більшість в підрозділах Червоної армії і це було тим визначним фактором перемоги над фашизмом. Тобто. перемогу здобули учасники антигітлерівської коаліції, український народ (було 4 українські фронти). А ми маємо іншу війну – це війна Росії на знищення України, щоб такої держави, як Україна не існувало. Це війна, як писав І.Франко, – чоловіцтва зі звірством. І цю війну ми повинні виграти, мобілізувати всі сили, щоб перемогти», – сказав Іван Говда.
Голова асоціації ветеранів Львівщини професор Степан Трохимчук називає цю війну Велика визвольна вітчизняна війна України проти Росії, що триває 360 років. «Коли була війна, мені було 8-9 років. Доля моя була пов’язана з долею мого тата, який воював на трьох фронтах. – був 2 роки у німецькому концтаборі. Коли повернувся додому, почав працювати на бандерівський рух, у нашій хаті була бандерівська пошта. Я розносив зі старшою сестрою цю пошту в сусідні села. У 1944 році мій батько потрапив на фронт радянської армії і воював під Кенінсбергом, де був поранений. Тобто через призму тата я бачив цю війну», – розповів Степан Трохимчук.
За словами Степана Трохимчука, зараз маємо іншу ситуацію – в нас є прямий знахабнілий ворог, який хоче нас позбавити незалежності, перекрити наш шлях до Європи, щоб у нас не було демократії, економічного розвитку. Щоб ми стали васалами Путіна, частиною «руского міра», гарматним м’ясом для імперських авантюр. «Таким чином, тепер ми маємо дуже цікаву національну перспективу – бачимо мету, засоби, ворога. Тільки треба організуватися. Ми, ветерани звертаємо увагу на те, що в нашому суспільстві на 90 відсотків в інформаційному просторі панує наш ворог. Наші політологи «обсирачі» постійно говорять якісь такі дивні речі. Ідеологія російського реваншизму полягає в тому, щоб зіткнути лобами українців. Путін не може прямо виграти з нами війну, він хоче, щоб ми самі себе побороли. Тому найважливіше завдання всього суспільства – це єдність», – зазначив Степан Трохимчук.
«Щоб перемогти Україну, – говорить Степан Трохимчук, – Росія повинна була би мати зараз мільйонну армію. Для прикладу, коли Брежнєв окупував Чехословаччину, було кинуто 500- тисячну армію. А зараз Україна вже має 250 армію з Національної гвардії і для того, щоб з нею воювати, противник, який нападає, повинен мати в чотири рази перевагу. У них цього нема, вони не мають сили духу, бо воюють, невідомо за що, вони вичерпали вже свої моральні сили тих найкращих загонів, які загинули на Донбасі. А ми повинні використати цю моральну перевагу, яку маємо». Якщо кожен поборе москаля в собі, тоді ми переможемо
Мар’ян Берездецький, боєць Нацгвардії розповів, що виріс на поглядах вояків УПА, гартувався на Майдані, є солдатом української нації. Про те, чи є по ту сторону барикад українці, відповів, що не бачить їх там. «До Великодня ми підготували там людям подарунки, вони дякували, але жоден хлопець, який міг би воювати, з прихильністю до нас не ставився. Вони нас толерували тільки тому, що хотіли їсти», – зазначив Мар’ян Берездецький. За його словами, на Донбасі є можливо, всього п’ять відсотків свідомих українців. Уважає, що наша влада втратила цю територію, бо за всі роки там не проводили жодної українізації. «Зараз там нема українського духу і українців. Для них ми – вороги. Помиляються ті, хто займає позицію – моя хата з краю, я нічого не знаю, бо коли вони прийдуть сюди, то не будуть про це питати», – сказав військовий.
На його думку, перемир’я – це позиція слабкого, а позиція сильного – перемогти. «Я не за мир, я – за перемогу. Чому ніхто не говорить про те, скільки російський агресор втратив свого хваленого спецназу, десантників, які гниють і смердять по Донбасі. В нас є можливість покінчити з нашим одвічним ворогом – російською імперією. Треба говорити про велич духу, про хлопців- добровольців, які воюють. Волонтери нам передали сканер і нам вдалося послухати, що говорять сепаратисти: « Еті укропи такіє глупиє, оні так беспощадно воюют». Оце і є наша перемога», – розповів Мар’ян Берездецький.
Він непереможний, – бо їсть тушонку, яку йому передала бабця із Західної України за останню пенсію, одягнений в те, що йому передали з Кіровограда, білизну з Києва. «Та я увесь намолений, тому, безумовно, що я непереможний», – зазначив Мар’ян Берездецький.
На запитання про те, як нам перемогти Росію Мар’ян Берездецький сказав таке: «Примусити владу захотіти перемогти. Ворога можна перемогти, коли всі будуть воювати. Я говорю не про тих, хто воює на фронті, не про тих волонтерів, які у такий скрутний час одягають і годують армію. Але ті, які просиджують в кафе, повинні пам’ятати, що в країні йде війна, – потрібно реагувати і робити зауваження на російську попсу чи пропаганду. Боротьба йде в самому собі. Якщо кожен поборе москаля в собі – тоді ми переможемо».
Юрій Лунь – боєць батальйону «Січ» та молодий військовий Захар Саджениця (добровольчий чота «Карапатська Січ») також вважають, що ми маємо перемогти. Вони не хочуть, щоб їхні діти продовжували цю боротьбу.
Всі учасники погодилися з тим, що інформаційна політика в час війни надзвичайно важлива, бо перемогти ми можемо силою духу і силою зброї. Але де черпати цю силу духу?
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: На Тернопільщині ...
Наступна новина: На Вінничині під час пожежі ...
Преимущества восстановления после COVID-19 в санатории «Золотой берег»
Як обрати ідеальний крем під очі?
Облачный майнинг стал проще: инновационный способ MAR Mining увеличить криптовалютное богатство
Почему стоит взять кредит без поручителей?
Зачем нужно знать прогноз погоды заранее?
Визначні місця Львова: ТОП-5