Україна має вельми цікаву, складу, трагічну і героїчну історію. Доказом цьому є численні фортеці, замки, древні міста та пам'ятки архітектури, на які натрапляєш мало не в кожному районі будь-якої області. Журналісті часопису здійсни коротеньку автомобільну мандрівку Перемишлянським та Бузьким районом Львівщини. Пізнавально…
Коли в'їжджаєш у Перемишлянський район, то одразу неприємно дивують дороги. "ямаминаямі" нікого не здивуєш в Україні – кожна область має чим "пишатися", але все-таки – неприємно якось. Першою цікавою історичною місциною нашого маршруту стає Старе село, а точніше – замок у Старому селі, а якщо відверто – те, що від цього замку залишилося. Якщо говорити цифрами, то це найбільший замок Львівщини – площа близько 2 гектарів. Просто таки гігантський п'ятикутний оборонний замок князів Острозьких побудований наприкінці 16 століття, його відновили вже у наступному столітті у стилі східноєвропейського пізнього ренесансу. від колишньої величі залишились хіба височенні (щонайменше 15-метрові) мури, біля яких цікаво гуляти – припускати, а де ж тут був палац, вежі, уявляти, як ця "махіна" виглядала у кращі свої роки.
Місцева влада 5 років тому навіть вдалася до європейської практики – передали Старосільський замок в концесію на 49 років одному підприємцю, який обіцяв за кілька років вивесті пам'ятку з аварійного стану, відновити одну з веж, і до кінця 2015-го – ввесті об'єкт в експлуатацію. Надворі 15-й рік, але довкола – хіба руїни, прикрашені де-не-де купками сміття. Дехто з місцевих навіть городи собі влаштував біля самісінької фортеці. Історія історією, а їсті щось треба…
У Перемишлянському районі є ще один замок – у селі Свірж. До нього і прямуємо. Він не настільки величезний, але трохи краще збережений. Згадки про цей замок трапляються в архівних документах 1530 року, коли він належав шляхетському родові Свірзьких. Але сучасного вигляду він набув з середини XVII століття. На території замкового парку зберігся костел. До костелу від замку вів підземний хід. Завалену частину підземного ходу можна побачити з рову, який оточує замок біля перекидного моста. Нині стан замку – поганенький. Незмінними збереглися хіба зовнішні стіни. А ще звідси прекрасний краєвид – то є ідеальна місцина для фотографування… От тільки нині холодно і сильний вітер – тому всідаємося швидесенько в нашу автівку і далі за маршрутом – битими дорогами до міста Буська… Перед Буськом робимо зупинку в селищі Красне, аби помолитися на могилі легендарного генерал-хорунжого, Головнокомандувача УПА Василя Кука, поруч також розташований Меморіал борцям за волю України. В лютому ще й відбулося освячення пам'ятного знака Героям Небесної сотні та учасникам сучасної російсько-української війни, які віддали своє життя за Україну. Вічна слава героям!
Заїжджаємо до Буська – легендарного древнього міста, про славу якого мало знають навіть місцеві мешканці. Правда в тім, що нині Буськ мало чим відрізняється від інших західноукраїнських містечок. Але колись місто гриміло на всю державу – можливо навіть було центром племені бужан, хоча офіційно першу згадку про Буськ датують 1097 роком. У позаминулому столітті місто носило вельми почесний неофіційний статус галицької Венеції. Ще до 60-х років ХІХ ст. сполучення різних частин Буська відбувалось через греблі та 68 великих і малих мостів. Через місто протікають численні річки та потоки, які здавна поділяли місто на кілька частин – Старе Місто, Середнє Місто, Нове Місто, Німецький Бік, Підзамче, та інші. Причиною висихання буських каналів стали поїзди. Залізниці прийшли на зміну водним шляхам, крім того – меліорація та осушення боліт призвели до обміління рік. Іронія в тому, що влада в Буську старанно осушувала протоки, готуючись до будівництва у 1870 році, але залізниця все-таки оминула Буськ. від цієї давно забутої венеціанської краси залишились хіба кілька висушених русел рік, кілька гребель та мостиків.
Користуючись нагодою, вирішуємо провідати дружину свободівця, який мешкає у Буську, але тепер воює на східному фронті. 47-річний Ігор ГЕНЗА пішов добровольцем у 80-ту окрему аеромобільну бригаду ВДВ Збройних Сил України близько трьох місяців тому. Його дружину Лесю застаємо на робочому місці. Вона перукарка. Спілкуємося в перерві між відвідинами клієнтів. "Не була готова до Ігоревого рішення піти на війну. До такого, мабуть, не можна бути готовою, – розповідає пані Леся. - Щоправда, чоловік ще з літа казав мені, що піде воювати. Та думала, що то просто балачки, поговорить собі та й перестане. Бо ж він сам за характером дуже спокійний. В місті теж ніхто не чекав, що Ігор піде добровольцем. Він сапер, тож його поставили командиром саперного відділення десантного батальйону в тій частині, де він колись служив. …Намагалася його спинити. І просила, і навіть сварилася. А він мені: "Ні, піду. Чого мають іти молоді, коли можуть воювати такі, як я. Та й маю показати своєму синові приклад. От колись же він спитає, що тато робив, коли в нас війна була, то що йому відповім?". Ігор мій ? затятий націоналіст, весь час мислить категоріями "Україна", "держава". Зідзвонюємося щодня. Мені легше день прожити, коли почую його голос. А ще коли посміється, пожартує зі мною… Та коли Ігор каже, що не має як говорити, що передзвонить пізніше, розумію, що він на блокпосту або десь якась небезпека. От на початку квітня говорила з ним, чула в слухавці звук автоматних черг. Він встиг сказати: "Все, Лесю, кидаю слухавку, бо не маю як говорити". Цілу ніч після того не спала. А ще й по телевізору почула, що з 80-ої бригади поранили одного з бійців... Тривожуся. Хочу, щоб вернувся живий-здоровий, з руками, з ногами…".
Прощаємося з пані Лесею, їдемо оглянути місто. У Буську збереглись дві старовинні дерев'яні церкви з дзвіницями – Св. Параскеви (1708 р.) та Св. Онуфрія (1758 р.). Дорогою до церкви Св. Параскеви натрапляємо ще й на старий занедбаний єврейський цвинтар при самісінькій дорозі. Старі темні могильні плити під тиском часу похилились в різні сторони і міцно вросли в землю.
Маєток графа Казимира Фелікса Бадені – занедбана архітектурна цінність Буська. Палац зведений ще 1810 року. Хочемо зайти на територію палацу, але брама зачинена, на охороні ? молоді хлопці та дівчата. З'ясовується, що це члени свободівської припартійної організації "Сокіл" – взялися охороняти історичну споруду. Раніше тут увесь час вештались усілякі безхатьки, наркомани і охочі до випивки. Занепадати палац почав традиційно – після приходу радянської влади. А коли тут ще й зробили військову частину, то інтер'єр знищили повністю. Нині палац стоїть пусткою і поступово руйнується, хоча зовні виглядає велично.
Наша подорож добігає кінця. Дорогою з Бузька до Львова звертаємо з київської траси вліво – у село Новий Милятин, яке відоме завдяки костелу святого Івана Хрестителя. Храм збудували ще в кінці XVIII ст. Завдяки чудотворній іконі "Матір Божа, що плаче", Новий Милятин був славнозвісним місцем паломництва для християн. Згодом чудотворну ікону, як і безліч інших безцінних реліквій по всій Західній Україні, правдами-неправдами вивезли в Польщу. Зараз ікона перебуває у Кракові. Милятинський костел також відомий тим, що у ньому є вхід у підземні тунелі. Напроти костелу – унікальна будівля XVIII століття, де колись була корчма. Вона побудована з цегли у формі літери "Н". Свого часу тут було місце для корчми і для кімнат торгівців, що прибули на ярмарок. Пам'ятка – один з небагатьох прикладів, колись поширених заїжджих чи постоялих дворів, що збереглися до наших днів.
Від такої короткої мандрівка залишається двояке враження. Радісно, що маємо таку багату історію та унікальну архітектуру і сумно від того, у якому стані нині перебувають практично всі історичні пам'ятки... Можемо пишатися нашою історією, але й мусимо зробити все для того, аби зберегти і відновити оту історичну пам'ять у камені.
Про це повідомили в прес-службі Львівської обласної організації ВО "Свобода"
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: В Закарпатській області ...
Наступна новина: Волинська область: ...
Хирургия в частной клинике: экспертное лечение и забота о вашем здоровье
Як правильно сервірувати стіл до сніданку?
Переваги смужок для депіляції
Як столи для барів і кафе здатні вплинути на дизайн закладів?
Переваги оцінки впливу на довкілля в Україні (ОВД)