День героїв: хіба маємо право забути?

День героїв: хіба маємо право забути?

28.05.15 13:20 0 641
Маловідомим є факт, що день відзначення героїв, який припадає на 23 травня, приурочений до сумної події в історії українських визвольних змагань, а саме до дня вбивства полковника УНР, провідника ОУН Євгена Коновальця. Того самого, який свого часу сказав, що "у вогні перетоплюється залізо в сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю". Не забуваймо, що саме нація і її міць повинна бути рушійною силою проти ворога, нація повинна міцнішати і згуртовуватись, нація повинна перемогти, а не "єдіний народ – єдінай страни". І пророчими виявились слова великого полковника, що "настане час, і не словом будемо з'ясовувати суть невмирущої ідеї і супротиви, які зустрінемо на нашому шляху будуть велетенські". Але, як не буде в нас сили, – не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас склалось.

А в чому сила? – В єдності! Не раз переконуємось в тому, що весь інформаційний політичний бруд і діяльність дурних умів спрямована на розбрат українців, на знищення животворного вогню, який жевріє в наших душах у вірі про сильну Україну. Отже гуртуймося, єднаймося, бо зазнаємо краху, якщо пересваримось геть усі. "Говорити треба до тих, що хочуть чогось навчитися і хочуть набути знань", – писав Коновалець. Згадаймо, як було на Майдані: свій за свого, брат за брата. Ця фраза дійсно єднала. І майдан, що виплекав нові грона героїв, і війна, що забрала українських синів... Нескорених. Незнищенних. І тих, про яких ніколи не забудуть. Як і не забули про 290 хлопченят, які холодного січня полягли під станцією Крути, як не забули про сміливих січовиків, які 100 років тому захистили гору Маківку від москаля, як і не забули про героїв Холодного Яру та про жертв страждальної, страшної хвилі боротьби за волю України в ХХ столітті. Хіба можливо забути про душі, які досі страждають в стінах тюрми на Лонцького, чи тих, кого закатували в лісах за українську мову чи українську пісню, як Івасюка? А серед них були й жінки, найкращі жінки епохи – героїні. Хіба можливо забути про Ольгу Басараб, ім'я якої стало символом революційного руху на початку минулого століття? Закатоване тіло Басараб, зв'язкової Коновальця та розвідниці УВО, знайшли в холодній камері в Бригідці 13 лютого 1924 року, їй було складено офіційний документ про самогубство. В тому ж 1924 році, в ту саму камеру, де закатували Басараб, запроторили і Андрія Мельника, де він прочитав на стіні тюремної камери слова, які написала Ольга своєю кров'ю: "Вмираю замучена. Помстіть. Ольга Басараб". То хіба ми маємо право забути? Простити?

То ж будьмо мудрими й відважними, як нас учили наші великі провідники та наші герої. Молитвою українського націоналіста: "Скріпи мій дух, загартуй волю, в серці замешкай моєму. У тюрмах і тяжких хвилинах підпільного життя рості мене до ясних чинів. У чинах тих хай знайду я смерть солодку, смерть в муках за тебе. І розплинуся в Тобі я, і вічно житиму в Тобі, відвічна Україна, Могутня й Соборна!"

Про це повідомили в прес-службі Львівської міської організації ВО "Свобода"
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
3 (голосів: 0)
Попередня новина: Хмельниччина: ...
Наступна новина: В Луцьку юрій Вербич взяв ...

КОМЕНТАРІ