Про це на своєму блозі в «Обозреватель» пише Олександр Сотник.
Ця «царівна-кайфушка», пульсуюча в мозку радянської людини, спонукала її «будувати комунізм в ім’я дітей і онуків». Суть була проста, як три рубля: «Сам-то я, звичайно, не доживу, але якщо зараз піднапружившись, надірвусь і потерплю – мої діти й онуки будуть жити в суспільстві, де все – безкоштовно. Заходиш в магазин, а там – все є. І головне – бери, що хочеш. Сподобався телевізор – забирай. Холодильник фінський? – та будь ласка. Стінка румунська? – без проблем! Головне – щоб вистачило сил донести. Краса, а не життя!..».
До 1980-го року обіцяний Хрущовим комунізм побудувати не вдалося. За наступні 10 років радянські люди і зовсім перестали вірити в те, що реалізація подібної ідеї можлива в принципі. І не знайшли нічого кращого, як вдаритися в споживацтво, у щось там «вливаючись», «не даючи собі засохнути» і «беручи від життя все». За цим захоплюючим заняттям вони не помітили, як змінився вектор державного управління, а суспільно-політичний лад з цілком собі феодального мутував у фашистсько-рабовласницький. Нинішня держава нічого не гарантує: ні безкоштовної освіти, ні медицини, ні якості товарів і послуг. При цьому – зобов’язує платити за будь-яку сумнівну «принадність» втридорога, погрожуючи драконівськими штрафами в разі несплати. На зміну «моральному кодексу будівника комунізму» прийшли «духовні скріпи» луб’янського православ’я. Якщо спростити їх Декларацію, то звучить вона так: «Жити стало гірше, але – дорожче. Плати за все, інакше зариємо в земну кулю. Плати багато і охоче, і тоді, якщо тобі пощастить – отримаєш шанс посмердіти у відведеній для тебе загороді. Не згоден? – або вали з країни, або – здохни. Заплатив? – живи, як можеш, до наступної квитанції на оплату. Раю на землі не чекай, його не буде. А після смерті – Бог вирішить. Це – його юрисдикція. Тим більше – ми не в курсі, чи є він взагалі».
Сталося те, що й мало статися: в умовах небажання приймати на себе відповідальність за будь-які рішення, обиватель опинився в стані сьогодення, без всяких перебільшень, раба, експлуатованого групою ненаситних уркаганів.
Звичайно, цей етап одного разу закінчиться – просто в силу історичних процесів, які не вдавалося зупинити нікому. І яке ж буде здивування пострадянської людини, коли раптом з’ясується, що саме життя змушує його щомиті приймати рішення, сплітаючи їх в єдиний ланцюжок людської Долі. І що вона так була влаштована завжди – незалежно від його таємних страхів і бажань. Треба було тільки порівняти ціну відповідальності зі справжньою ціною безкоштовного сиру в історичній мишоловці.
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Єдина помісна православна ...
Наступна новина: На Закарпатті розпочався ...
Хирургия в частной клинике: экспертное лечение и забота о вашем здоровье
Як правильно сервірувати стіл до сніданку?
Переваги смужок для депіляції
Як столи для барів і кафе здатні вплинути на дизайн закладів?
Переваги оцінки впливу на довкілля в Україні (ОВД)