Нещодавно Івану Івановичу Русину з Мукачева виповнилося 73 роки. З них 28 ветеран присвятив службі в міліції та 20 - ветеранській організації міськвідділу міліції, яку очолює до сьогоднішнього дня.
На пенсію підполковник міліції у відставці вийшов у далекому 1989 році, але зв'язків з рідним колективом не пориває, беручи активну участь у роботі ветеранської організації області та м.Мукачева.
- Як у вас, юнака з інтелігентної родини, виникла думка присвятити своє життя служінню Закону?
- Я народився у багатодітній родині в Мукачеві. Нас було 5 синів, я – найстарший. Справді, ні батько, ні мама відношення до правоохоронних органів не мали. Та двоє моїх дядьків були шанованими людьми в місті. Ймовірно, вони й вплинули на мою долю. Мій перший дядько, який жив з нами - Юрій Васильович Русин був прокурором м.Мукачева. Другий – Михайло Васильович Русин, який також жив поряд з нами, довгий час був мером міста. До них, впливових посадовців міста, часто заходили в гості люди в погонах. Формений одяг, міліцейський чи прокурорський, завжди цікавив і вабив мене. Я хотів бути схожим на них. Вони і прищепили мені любов до форми та правоохоронних органів. Тому, закінчивши школу, я відразу вибрав майбутній фах. Та не все так гладко складається у житті, як би нам того хотілося. Не одразу я вступив до вищого навчального закладу. Тому деякий час довелось працювати кравцем.
- Не опустились руки?
- Ні, руки в мене не опускались ніколи. Навпаки, молодий, енергійний, повний бажання й ентузіазму в 1961 році я пішов на службу в армію, у саме серце Радянського Союзу – м.Москву. Там, в столиці, я закінчив 6-місячні курси для молодшого сержантського складу. Після чого мене направили для проходження строкової служби у м.Рибінськ Ярославської області. Невдовзі мене призначили командиром взводу.
В армії я прослужив 3 роки, після чого повернувся до рідного Мукачева.
Думки про міліцію, формений одяг мене ніколи не покидали. І от, оформляючи прописку в Мукачеві (ця справа на той час була не з простих), я потрапив на прийом до тодішнього начальника Мукачівського міськвідділу, майбутнього начальника УМВС Володимира Сірика. Він і запропонував мені працювати в міськвідділі.
Я з великим бажанням приступив до обов'язків дільничного уповноваженого. Моє «бойове хрещення» як міліціонера припало на зону обслуговування, де компактно мешкали роми.
Дільничним я пропрацював 5 років. У 1966 році вступив до тодішньої Львівської спецшколи міліції, яка випускала оперуповноважених для тюрем і колоній. Пізніше навчання продовжив у Київській вищій школі МВС СРСР. Після чого знову повернувся до Мукачівського міськвідділу оперуповноваженим відділення кримінального розшуку. Згодом очолив кримінальний розшук міськвідділу.
У 1975 році мене призначили першим заступником начальника Свалявського райвідділу міліції. Через 3 роки знову повернувся до Мукачева, вже на посаду 1-го заступника начальника міськвідділу. Окрім того, я був і секретарем партійної організації міськвідділу.
- Які із розкритих злочинів вам найбільше запам′яталися?
- У 70-х роках від місцевих жінок стали надходити заяви, що в Мукачеві з'явився маніяк, який нападав ночами на тих, які поверталися додому з нічної зміни. Злочинець нападав ззаду, бив жертву металевим прутом, а потім, знепритомнілу, ґвалтував.
Спершу затримати ґвалтівника не вдавалось. Тоді я разом з керівництвом придумав, як спіймати злочинця. Треба мені переодягнутись у жіночий одяг і стати приманкою для ґвалтівника на нічній вулиці! Переодягнувшись і озброївшися наручниками, свистком та кишеньковим ліхтарем, я вийшов на вулицю ловити злочинця. Спершу запланована операція не увінчалась успіхом. Три ночі колеги в засідках даремно чекали мого сигналу. Проте четвертої, на вул.Берегівській, моя «жіноча» постать таки зацікавила нападника. Як і домовлялися, я тричі свиснув у свисток і вистрелив у повітря. Колеги-опери скрутили гвалтівника. До слова, ним виявися 27-літній місцевий мешканець, який мав хорошу родину, і якого навіть не підозрювали, що він на таке златний. За 17 нападів на жінок гвалтівник був засуджений до 15 років тюремного ув'язнення.
- Як ваша сім'я реагувала на ненормований міліцейський графік роботи, чи підтримувала вас?
- Дружина несла службу разом зі мною. Одружився я в 1965 році. Дружина на той час працювала у торгівлі і, здавалося б, ніякого відношення до правоохоронних органів не мала. Та все ж і вона відчула специфіку міліцейської системи на собі.
Коли вже я займав керівні посади у міліції, то керівництво вирішило, що не личить моїй жінці працювати в торгівлі. Виходу не було, довелось дружині змінити професію.
Разом ми виростили двох дітей – доньку й сина, а зараз займаємось вихованням поки єдиного внука.
- Вийшовши на заслужений відпочинок, ви не залишили ОВС, а й досі переймаєтесь різними питання, а подеколи й проблемами нинішніх і колишніх працівників міськвідділу.
- Після виходу на пенсію, я не збирався сидіти вдома, склавши руки. Вже в 1991 році був призначений начальником відділу безпеки Мукачівського відділення Ощадбанку. У тому колективі я пропрацював 21 рік. А коли під керівництвом тодішнього начальника Мукачівського міськвідділу полковника Івана Клима було створено першу в області ветеранську організацію міліції, в 1995 році я її очолив. Там і працюю ось уже 20 років.
- Чим займаєтесь у ветеранській організації?
- Ну, перше, що завжди цікавило всіх пенсіонерів – це їхня пенсія. У 90-і були проблеми з пенсійними виплатами. Тому перше, що намагався вирішити, це вчасно виплачувати пенсії нашим пенсіонерам. Була різниця в пенсіях тих працівників, які пішли на заслужений відпочинок при СРСР, і тих, які вийшли на пенсію вже в Україні. Окрім того, я не раз допомагав пенсіонерам та членам їхніх родин працевлаштовуватись. Немало було зроблено мною і при отриманні пенсіонерами коштів по ощадкнижкам СРСР та багато іншого.
на обліку нашої ветеранської організації перебуває 205 пенсіонерів. Велику допомогу нам завжди надавав колишній голова обласної організації ветеранів МВС України полковник у відставці Петро Бронтерюк.
- Якщо порівняти службу в міліції у ваші часи й тепер, то чи змінилася вона? І яка ваша думка щодо теперішньої реформи в МВС?
- Професія міліціонера завжди вважалася відповідальною та почесною. Як на мене, то чи це було колись, чи зараз - людина в погонах повинна бути самовідданою та добросовісною. Люди мають бачити в міліціонері захисника своїх прав і громадського порядку. Головною ж оцінкою роботи міліції має бути громадська думка та оцінка людей.
А щодо реформи, то головним в діяльності тепер уже майбутньої поліції повинен залишатися принцип: «Людина – понад усе!». Пріоритет додержання прав і свобод громадянина є незмінним. Слід докласти максимум зусиль, щоб підняти рівень довіри громадян. Починати потрібно з послідовного впровадження нових критеріїв оцінки, які ґрунтуватимуться переважно на думці населення про роботу правоохоронця.
Інформація Мукачівського МВ УМВС
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: У Волинській області гриби ...
Наступна новина: В Житомирській області ДАІ ...
Преимущества Boldgroup.agency в Любляне
Чому варто купити жіночий купальник в інтернет-магазині Womensecret?
Преимущества телескопических павильонов для круглогодичных бассейнов
Переваги лазерного коригування зору