Українська національна ідея: як її тлумачать

Сьогодні існує кілька стандартних точок, від яких відштовхується і до яких же повертається будь-яке обговорення української національної ідеї.

По-перше, це містично-захоплені заклинання про єдність України або ж похмуро-реалістична констатація наявності двох Україн, яким, як киплинговий Захід і Схід, «не зійтися ніколи». Прихильники першого підходу бачать стрижнем національну ідею соборності, а прихильники другого, навпаки, не бачать можливості примирити дві ідеї - радянську і європейську.

По-друге, найбільш скептично налаштовані громадяни акцентують увагу на «випадковості» української незалежності, спірність самого факту існування окремого українського народу і, отже, принципової (з їхньої точки зору) неможливості в таких умовах мати особливу національну ідею. Опоненти, волаючи до пам'яті поколінь борців за незалежність, в свою чергу, забувають, що ця сама незалежність хороша як національна ідея, поки за неї борються, коли ж вона досягнута, бажано вказати народу якісь нові цілі.

Обертатися в цьому зачарованому колі можна довго, у всякому разі, до тих пір, поки життя не розставить все на свої місця, тобто поки не вирішиться питання: чи існуватиме Україна взагалі, якщо буде, то в якій кількості, і куди Вона буде рухатися.

Феномен нації

Взагалі-то до того, як почати обговорювати національні ідеї, було б непогано визначитися з поняттям «нація». Справа в тому, що сучасна західна політична думка обмежує поняття нації, переважно, «політичною нацією» є сукупність громадян однієї держави, незалежно від їх етнічної і конфесійної приналежності. Радянське ж суспільствознавство в цьому сенсі використовувало термін «народ» (наприклад, горезвісна «нова історична спільність - радянський народ»), а під нацією зрозуміло вищу форму етнічної самоорганізації, що базується на економічній інтеграції і територіальній єдності. Саме цей підхід ліг в основу Конституції вже незалежної України, що розглядає «українську націю» як складову частину «всього Українського народу» - «громадян України всіх національностей».

Пошук національної ідеї

Як наслідок, пошук української національної ідеї розривається між пошуком національної ідеї для етнічних українців, під яку має побудуватися все інше населення, і пошуком такої для всіх громадян України, будуватися під яку доведеться вже етнічним українцям.

Цілком очевидно, що дискусія на тему «Чим же насправді є нація?» - це суперечка про терміни, що передбачають, в кінцевому підсумку, не з'ясування істини, а досягнення консенсусу. Тому для виходу з безперспективної опозиції «етнічна ідея - державна ідея» представляється плідним надати терміну нація сенс більш універсальний.

Місія спільноти

Ми знаємо різні форми стійких людських спільнот, які в усі часи були активними суб'єктами історичного процесу:

• Етнічні;
• Конфесійні;
• Політичні;
• Соціальні.

У кожної з них існує матеріальний об'єднуючий фактор. Для етносу - це спорідненість (як спільне походження і мову), для конфесії - це церква (як організація і ритуал), для політичної спільноти - це держава (як територія і закон), для спільноти соціальної - це корпорація (як заняття і привілеї). Разом з тим, а вірніше, до того як оформиться матеріальний об'єднуючий фактор, повинен з'явитися фактор ідеальний, іншими словами, повинна бути сформульована історична місія цієї спільноти.

Місія ця може бути унікальною і запозиченою. Відповідно, спільнота поглинає інші або стає частиною більш глобального.