Відлуння чорнобильської трагедії у спогадах ліквідатора: там світився асфальт одяг і обладнання

Відлуння чорнобильської трагедії у спогадах ліквідатора: там світився асфальт одяг і обладнання

26.04.16 11:10 0 610
Тридцять років відділяє нас від 26 квітня 1986 року, дня, коли на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС пролунав вибух, що повністю зруйнував реактор. Ми, народжені у післяаварійний час, пам'ятаємо тільки пізніші мітинги та скорботні урочистості. Але є серед нас очевидці, які безпосередньо побували там, де колись виробляли атомну енергію, а згодом зачищали від наслідків масштабної катастрофи та захороняли радіоактивні відходи.

Микола Бондар, уродженець с. Болотківці, потрапив на ЧАЕС у 87-му, через рік після вибуху. На той час мав за спиною Плужнянське ПТУ №3, службу в армії (війська у Чехословаччині), колгоспний досвід. Разом з дружиною деякий час проживали в Миколаєві, згодом переїхали у Первомайськ Луганської області. Там нашого земляка і знайшла повістка з військкомату. Чоловік якраз планував, як провести відпустку, але два літні місяці він провів біля Прип'яті.

Микола Бондар- Спочатку нам нічого не повідомляли про те, чому викликали і куди їдемо. Мовляв, скоро самі побачите. Все відбувалось під грифом «секретно». Нас попередили, що «спроба утікти» карається, як у військовий час. З Луганської області два вагони (120 чоловік) відправили на Білу Церкву. Аж потім сказали, що везуть нас у Чорнобиль, – розповідає учасник ліквідації аварії.

Тож рідні Микола Бондаря дізналися про його місцезнаходження уже з листів, які він писав з Київської області. Їхня частина розташувалась у с.Оране Іванківського району, що на Київщині. Мобілізовані ліквідатори жили у великих палатках, їсти привозили щодня, на столах станційної їдальні були екзотичні фрукти. До атомної станції від села – 50 кілометрів.

Микола Гнатович працював водієм вантажівки. ЗІЛом возив обладнання до станції, як він каже, до «грязної» зони. Працював через день, адже за кермом доводилось перебувати по 17 годин. Чоловік мав 52 виїзди в зону, двічі був у Прип'яті.

- Щоразу дозиметрист вимірював радіаційний фон і казав людям, скільки часу там можна перебувати. Упродовж тих двох місяців, що я там був, асфальт там клали 4 рази, бо за тиждень-другий він засвічувався від радіації. Щоб вийти зі станції, ми на кожному поверсі приймали душ, міняли одяг, проходили радіаційний контроль. Нас, як хірургів, одягали в білий одяг, а поки доходили до їдальні, кілька разів переодягали, бо «засвічувалися». Так само на вулиці від радіації мили машини і обладнання, – згадує мій співрозмовник. – Основним заходом для всіх було мати необхідне спорядження, яке захищає від бета-пилу. Бо ці частинки, якщо потрапили в організм, дають про себе знати і через 20-30 років.

Тиждень новоприбулим потрібно було на акліматизацію. Після миття забрудненою водою з крана у багатьох випадало волосся. Микола Бондар, який працює водієм в Острозькому відділі Здолбунівської місцевої прокуратури, розповідає, що якось ремонтуючи машину на станції, він подряпав руку. Вдома він і значення не давав би такій ситуації, а тут у кров одразу потрапили радіоактивні частини з повітря, рана почала набирати небезпечної форми. Чоловік звернувся за допомогою в медчастину, але там із ранозаживляючих засобів був лише один, він не покращив ситуації, та й медики не знали, як діяти. Вони сказали, що може бути гангрена, тоді кінцівку доведеться ампутувати. Лише в місцевій лікарні Миколі Гнатовичу допомогли врятувати руку.

Микола Гнатович Бондар є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС другої категорії. На пенсію вийшов у 52 роки. Раніше брав довідку в лікарні про захво-рювання, то давали путівку до санаторіїв. Чоловік зазначає, що після аварії набирали людей зі всього Радянського Союзу примусово через військкомати і добровольців. Роками до Чорнобиля приїжджали і добровольці, адже робота ліквідаторів була високооплачуваною, учасники ліквідації аварії мали певні пільги, могли їздити до інших республік, перед ними відчинялися двері багатьох установ. Про радіаційний вплив тоді не було багато інформації. Це вже потім прийшло розпорядження, щоб не забирати на Чорнобильську атомну людей до 30 років.

Вистачало там і мародерів, які полювали за легкою здобиччю. Адже люди, яких терміново евакуйовували, залишали все. За такими злодіями пильнували міліціонери, які і самі хотіли поживитися покинутим добром, а за ними спостерігали працівники інших структур, в тому числі й КДБ. Микола Бондар згадує випадок, коли йому показали місце, де було розстріляно кількох міліціонерів, які виносили майно із зони відчуження.

Події майже тридцятирічної давнини про роботу на Чорнобильській АЕС після найбільшої екологічної катастрофи, можливо, і стираються потроху з пам'яті ліквідатора, однак купи одягу і машин, які світяться від радіаційного викиду і перетворюються у відходи, напевно, ще довго зринатимуть у свідомості Миколи Бондаря.

Вікторія Кригер,

Газета «Життя і слово», 16.04.2016 Tweet
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
3 (голосів: 0)
Попередня новина: Устройство асинхронного ...
Наступна новина: Дні Меммінгена в Чернігові

КОМЕНТАРІ