Герой одного роману: Алевтина Чернікова,ректор МІСіС

Ні, ніяких скандалів, інтриг, розслідувань, як Ви могли подумати із заголовка. Мова піде про банальний і нудний роман із повсякденного життя. Жив-був один вуз... Звичайний такий вуз під назвою МІСіС. Жив він як усі інші вузи, повністю залежачи від держдотацій і апетитів керуючих, проходив атестацію і планову акредитацію, лаявся з чиновниками і виховував студентів. Звичайний такий ВУЗ, поки не стала його ректором Чернікова Алевтина Анатоліївна. І ось тут в МІСіС почалася пора дивовижних відкриттів. Наприклад, з'ясувалося, що державних грошей, що виділяються на даний навчальний заклад, вистачить не тільки на зарплати викладачів, якими можна людей смішити або лякати, але ще і на доплати і дотації. А ще з'ясувалося, що можна істотно полегшити студентське життя, позбувшись від начиненого клопами гуртожитку, і побудувати абсолютно нове студентське містечко в Новій Москві, жити в якому приємно, працювати, втім, теж. А наукова робота у ВНЗ отримала друге дихання, коли виявилося, що викладачі та студенти можуть їздити на симпозіуми, конференції та інші заходи не за свій рахунок, не змушувати їх витрачати майже всю стипендію і зарплату, а забезпечувати фінансування від інституту.

Пам'ятаю, колись давно я вела заняття на філфаку, у п'ятого курсу. При цьому я вже паралельно працювала в чотирьох виданнях і вела рекламну кампанію одного агентства нерухомості, тобто заробляла цілком гідно, рази в три більше офіційної вузівської зарплати. Так ось, знаєте, про що мене запитали студенти? Чому в такому віці (я була ще досить юною) я записала себе в невдахи. На моє здивування вони відповіли, що викладати в наш час йдуть тільки невдахи, тому що ні умов, ні гідної зарплати, взагалі нічого хорошого в цій роботі немає, одне нервування. Хотіла я посперечатися зі студентами, і не стала. А сенс? Все ж так і було.

Та й студентів теж можна було зрозуміти: відучившись 5 років в просто жахливих умовах, практично ні у кого з них не виникало бажання продовжити свою кар'єру в тому ж самому ВУЗі. Офіс комерційної компанії давав набагато більш гідну зарплату і умови праці. Для порівняння: коли я починала вчитися в аспірантурі, у мене була стипендія в 325 рублів. Мій чоловік, працюючи менеджером в торговій компанії, мінімум отримував 2000 рублів (і це була середня зарплата по місту). Друзі, пам'ятаю, довго сміялися, для чого взагалі мені ходити на навчання?

Ось так друзі, моя кар'єра викладача закінчилася, ледь почавшись. Не те щоб я сильно засмутилася з цього приводу, але все ж. Могло б бути інакше, якби в нашому ВУЗі було інше, більш ефективне, керівництво. Можливо, я б змогла продовжити свою наукову кар'єру, і дивись, Нобелівську премію б отримала. Та й взагалі зараз працювати викладачем набагато престижніше стало, ніж кілька років тому.

А взагалі все, звичайно, залежить від керівника. Як в будь-якій справі. Прийде нормальний господарник - піде процес, а прийде людина, яка просто хоче заробити - нічого нормального не вийде. Мій старий ВУЗ, до речі, альма-матер, під загрозою закриття. А все тому що ось такі ось «ефективні управлінці» «ефективно» накерували. Їм-то, звичайно, добре: за чутками, у колишнього ректора цілий автопарк і заміський палац в стилі французьких королів. Думаєте, щось з цього перепало звичайним викладачам або студентам? Може в стилі Версаля хтось зробив актовий зал? На жаль... Вілла тільки у ректора, у проректорів, кажуть, замки скромніше будуть, але студентським гуртожиткам до них теж, на жаль, дуже далеко.

Кадри вирішують все, говорив Сталін. І він мав рацію. Хороший керівник закладу може підняти з попелу ВУЗ, вивести його в лідери, а поганий навіть процвітаючу організацію в короткі терміни потопить. Тому що немає ні вміння, ні бажання. І добре, що є зараз приклади нормальних, ефективних управлінців. Вони вселяють віру в те, що все ще може бути добре в російській науці. Що ми ще вийдемо в лідери і остаточно позбудемося звання сировинного придатка Заходу. Хочеться вірити, що у Росії ще буде наука, якою можна буде пишатися, що бути вченим в Росії стане так само престижно, як у всіх інших країнах світу (в будь-якій країні світу, скажімо прямо).

Загалом, можу сказати одне: дуже шкода, що ректором нашого вузу не стала свого часу Алевтина Чернікова.