Населення міста – приблизно 370-380 тисяч жителів, не на багато більше Чернігова. Красиве гарне місто, в якому влада послідовно працювала десяток років. Якщо там і були в чомусь більші можливості, аніж у нас, то в незначній мірі. Але всі можливості там використали максимально.
Тож тепер і нам потрібно вирватися з того сонного стану, у який місто, на жаль, приходило останній десяток років. Інші міста, навіть при тих же мізерних можливостях, трохи все-таки рухалися вперед, а Чернігів деградував. І ось цю деградацію нам потрібно більш швидкими темпами долати. Нам потрібен цей ривок.
А для цього треба об'єднувати зусилля і працювати над тим, щоб Чернігів набирав темпи розвитку. Тому що, як би ми до цього не ставилися, серед міст України існує змагальність. Навіть внутрішня міграція буде більше в бік того міста, яке розвивається швидшими темпами. Залежні від цього й інші важливі фактори.
Тому, не зважаючи на об'єктивні проблеми, спричинені географічним розташуванням, ускладненим близькістю країни-агресора, і відсутністю розвинених галузей економіки, які давали би робочі місця, наповнення бюджету й усе інше. Але нам треба потроху вириватися з цих нерайдужних факторів, шукаючи резерви для того, щоб іти вперед. Причому швидшими темпами, ніж інші міста.
Я прошу над цими питаннями дуже серйозно задумуватися.
Я би хотів «достукатися» й до перших керівників держави: до Президента, Прем'єр-міністра, до їх розуму й сердець, донести розуміння того, що повинна бути державна підтримка. Чернігів – це і є Україна, її історія. Це місто за історичним потенціалом, як мінімум, друге після Києва. А наші місцеві бюджети подібні бомжу, який на дорозі знайшов 100 гривень: нібито щось і є, але системної зміни життя за ці кошти зробити неможливо. Шанси бути почутими керівництвом країни в нас є.
Нам не під силу змагатися за можливостями наших бюджетів з Дніпром, Харковом або Києвом. Ні за якими розрахунками: хоч на одну людину, хоч на одиницю площі. У нас різний індустріальний потенціал, і як ми могли б випередити їх у майбутньому – я на не уявляю, це надто складна задача. Але все одно: давайте шукати наші можливості, давайте думати над цим разом.
Зокрема, одне з питань, у якому я просто по-людськи прошу всіх керівників почути мене – це економія коштів. На всьому, на чому можливо зекономити. Чим менше ми бюджетних ресурсів витратимо на утримання влади – тим більше їх буде на розвиток.
Попри коментарі, які, я бачив про районні ради в місті, стверджую: вони місту не потрібні. Це рудимент усіх функцій. Як центру керування достатньо одної міської ради. Усі ці функції забезпечуються в повній мірі з одного центру. Натомість утримання їх апарату, утримання будівель, опалення, машин, витрати на бензин і так далі – це додаткове навантаження на бюджет при всіх інших рівних. І над цим я би теж просив замислитися і підійти до цього відповідально. Тому що ми «з'їдаємо» наше майбутнє. Яке й так складне через скорочення населення, трудову міграцію і тому подібне.
Тому переконливо прошу всіх: якщо ми можемо як влада обходитися місту дешевше, то потрібно це зробити. А тоді ми ці ресурси спрямуємо і на зовнішній вигляд міста, і на його розвиток. І тоді місто матиме більший потенціал.
Те саме стосується і вже об'єктивно непотрібних пострадянських сервісів. Сучасні вимоги зовсім інші. Тому, якщо в нас навіть у лікарнях є зайві площі, зайвий персонал, і є розумне обґрунтування до їх скорочення – я готовий усі зекономлені кошти витратити на виплату премій тим працівникам, які залишаться, плюс на придбання обладнання. Це напрямок, у якому потрібен надзвичайно серйозний аналіз. Я готовий навіть платити свої власні кошти, запрошувати НRів, але визначити необхідну кількість ресурсів і працівників на кожному напрямку об'єктивно.
До речі: у Вінниці – позитивна динаміка народжуваності.
Наша демографічна криза, про яку я вже говорив раніше – це надзвичайно серйозна проблема. І висміюванням її не вирішити. Взагалі скорочення населення України – це величезна проблема. Якщо ми не будемо нічого стратегічно робити в цьому напрямку – українці як домінуюча нація просто зникнуть з території, на якій зараз проживають. Тут буде хто завгодно окрім українців. Якщо це жарти – можна сміятися, але я вірю, що розумні люди поставляться до цих пересторог інакше.
Вірю в майбутнє Чернігова!
—
Владислав Атрошенко, Чернігівський міський голова
*/blockquote
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Чернівці: Прийом заяв на ...
Наступна новина: На Житомирщині аграрії вже ...
Что такое лицензия на образование и зачем она нужна?
Маленький ювелирный магазин или крупная сеть: что лучше для покупателя?
DUNE: поєднання моди, спорту та снікер-культури в одному просторі
Сучасні каміни для дому дають тепло, затишок та стильний інтер'єр