Сюжет телеканалу ІНТБ:
Довідково:
Суспільно-економічні та ідейно-культурні перетворення в Галичині, на Волині та Буковині у другій половині 1940-х рр., що здійснювалися сталінським керівництвом силовими методами, без урахування національної, релігійної специфіки регіону, спонукали до поширення опозиційних настроїв, зростання акцій непокори серед місцевого населення. Не
бажали здавати свої позиції в Західній Україні й українські націоналісти.
Провідники самостійницького руху ще в кінці 1943 — на початку 1944 рр. остаточно відмовились від тактики «двофронтової боротьби» і спрямували свої зусилля на недопущення встановлення радянської влади в краї. Поступово протидія тотальній радянизації західних областей переростає в затяжний збройний конфлікт, а протистояння між симпатиками нового соціалістичного ладу та його противниками набуває характеру
громадянської війни. В результаті в другій половині 1940-х — початку 1950-х рр. Західна Україна перетворюється на арену кривавої борні між ОУН та УПА з одного боку, і радянськими владними структурами — з іншого.
Після завершення радянсько-німецької війни, більшість політичних і збройних акцій УПА спрямовувалась проти непопулярних заходів радянської влади — проведення масової мобілізації, переслідування УГКЦ, депортації місцевого цивільного населення, насильницької колективізації.
Ескалація напруги в післявоєнному протистоянні між владою і націоналістичним підпіллям призводило до обопільного насильства, численних жертв, втягування у епіцентр протиборства цивільного населення. Поширеною формою залучення місцевого населення у збройний конфлікт збоку радянської влади стали винищувальні батальйони та групи охорони громадського порядку.
Поступовий перехід з 1945 р. українських повстанців до діяльності малими групами-боївками спонукав органи МДБ до систематичного проведення військово-чекістських операцій. Попри різноманітні репресивні заходи, бажаного результату у тривалому протистоянні з учасниками формувань ОУН і УПА радянським силовим структурам досягнути не вдавалося. Заради послаблення національно-визвольного руху в Західній Україні радянська влада вдається до каральних акцій проти місцевого мирного
населення, звинуваченого у співпраці та співчутті повстанцям.
Поштовхом до репресивних заходів стосовно близьких та рідних повстанців стало розпорядження наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берії № 7129 від 31 березня 1944 р. в якому двом заступникам наркома внутрішніх справ СРСР С. Круглову, І. Сєрову та наркому внутрішніх справ УРСР В. Рясному наказувалося: «Всіх повнолітніх членів сімей засуджених оунівців, а також активних повстанців як арештованих, так і убитих у зіткненнях — засилати у віддалені райони Красноярського краю, Омської, Новосибірської та Іркутської областей, а їхнє майно конфіскувати відповідно до наказу НКВС СРСР № 001552 від 10 грудня 1940 р.».
Лише впродовж 1944 р. з Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської, Тернопільської областей було відправлено в заслання 4724 родини загальною кількістю 12 762 осіб.
«Глибоке очищення» західноукраїнських земель від симпатиків ОУН і УПА продовжилося і в наступному році. Примусової депортації в 1945 р. зазнали 7393 родини повстанців у кількості 17497 осіб. У перший повоєнний рік із західноукраїнського регіону було вилучено 2612 сімей «антирадянського елементу» (6350 особи). Всього, за даними Галузевого державного архіву СБУ в 1944–1946 рр. з теренів Західної України у віддалені місцевості
СРСР було депортовано 14728 родин учасників національно-визвольного руху в кількості 36608 осіб.
Однак партійне керівництво УРСР вимагало від силових структур не зупинятися на досягнутому. Найбільша депортація населення із Західної України відбулася в жовтні 1947 р. Вона увійшла в історію під кодовою назвою операція «Захід». Ініціативу силових структур нанести черговий удар по «націоналістичному підпіллі» підтримало політбюро ЦК ВКП(б) своїм рішенням від 13 серпня 1947 р. (П59/123). На виконання постанови вищого політичного керівництва країни міністр державної безпеки СРСР В. Абакумов 22 серпня 1947 р. видав наказ за № 00430 «Про виселення сімей засуджених, убитих, перебуваючих на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів з території західних областей України».
У секретному наказі зокрема зазначалось: «2. Начальнику Головного Управління військ МДБ СРСР генерал-лейтенанту БУРМАКУ для проведення опера ції додатково виділити та направити у розпорядження Міністра Державної Безпеки УРСР генерал-лейтенанта САВЧЕНКО: 24 мотострілецький полк; 2 батальйони 260 стрілецького полку 5-ї дивізії; 26-й стрілецький полк 4-ї дивізії; батальйон 284-го стрілецького полку 7-ї дивізії; 2 батальйони 8-го мотострілецького полку; 2 батальйони 13-го мотострілецького полку та Саратовське училище військ МДБ. Всього в операції «Захід» було задіяно 15750 осіб керівного складу силових відомств та близько 30 тисяч солдат).
Акція насильного переміщення великої кількості людей розроблялася співробітниками МДБ по всім канонам військової операції.
Результати операції «Захід» були підведені в кінці жовтня 1947 р. Міністр внутрішніх справ СРСР С. Круглов у листі на ім'я заступника голови Ради міністрів СРСР Л. Берії доповідав про вилучення із західних областей України 26682 сімей спецпереселенців або 76.192 особи, в тому числі чоловіків — 18866, жінок — 35152, дітей — 22174. З них у примусовому порядку було направлено на підприємства вугільної промисловості східних районів СРСР 21380 сімей (60814 чол.)22, в тому числі на комбінат «Кузбасвугілля» — 30251 чол.; комбінат «Челябінськвугілля» — 10495 чол.; комбінат «Молотоввугілля» — 4976 чол.; комбінат «Карагандавугілля» — 8191 чол.; комбінат «Східсибвугілля» — 5203 чол.;
вугільний сектор Красноярського краю — 1698 чол.
Крім того, 5264 сім'ї (15202 особи) «активних українських націоналістів» під кон-воєм були направлені в Омську область для роботи на промислових підприємствах та сільському господарстві.
Звуження радянською системою до критичної межі соціальної бази ОУН та УПА шляхом репресій та депортацій «антирадянського елемента» вирішило долю повстансько-підпільного руху. Складне становище, в якому опинилось націоналістичне підпілля на західноукраїнських землях в кінці 1940-х р., змусило президію Української Головної
Визвольної Ради (координатора національно-визвольного руху в Україні)
прийняти рішення про остаточне згортання діяльності УПА як збройної інформації.
Широка громадськість дізналася про саму масову депортації населення Західної України лише в часи «горбачовської перебудови».
Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу регіоналістики Інституту історії України НАН України Олег Бажан
Про це повідомили у Тернопільській облдержадміністрації
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Чернівці: Кількість ...
Наступна новина: У Чернігові урочисто ...
Зачем заказывать печать визиток у профессионалов?
Найти честного адвоката в Киеве: основы и советы
Що цікавого в iPhone 16?
Переваги охоронної компанії в Києві