Від кредитки до мікрочіпа: історія SIM-карти

Сьогодні для багатьох людей немає предмета ріднішого і дорожчого, ніж SIM-карта. З деякими вона довше, ніж паспорт, а поміняти її наважуються одиниці, відчуваючи муки совісті та нелюдські страждання. А коли-небудь замислювалися над тим: "Що таке SIM-карта? Коли та де вона з'явилася? І навіщо вона взагалі є в телефоні?". Якщо ні, тоді читайте далі. Ми спробуємо дати відповідь на ці питання.

Як народжувалася SIMка?

В епоху зародження стільникового зв'язку ніяких SIM-карт не було. Мобільна мережа тоді нагадувала невелике селище, в якому всі один одного знають. Телефонів було мало, як і користувачів. Тому абонента в мережі ідентифікували по заводському коду апарату (Electronic Serial Number). Юзер опинявся прив'язаний до трубки, що на той час здавалося вдалим ходом. Розмаїття моделей не спостерігалося, та й ціни на телефони стояли такі, що думка його міняти нікому навіть в голову не приходила.

ESN проіснував до 1991 року, коли на зміну першого покоління зв'язку прийшло друге. Кількість мобільних операторів невблаганно росла та прошивка телефону під оператора здавалася вже не найкращою ідеєю. Крім того, кількість мобільників у світі зросла, ціни впали, різноманітність збільшувалася і стара технологія почала гальмувати всю галузь — адже при зміні мобільного телефону людина втрачала свій номер. На допомогу прийшла чарівна технологія Subscriber Identification Module, а простіше кажучи SIM-карта.

На початку 90-х, після появи стандарту GSM, компанії серйозно взялися за розробку системи, яка замінила б ESN. Зрештою, світлі уми прийняли рішення створити два різних ідентифікатора - IMEI та SIM. Перший відповідав за ідентифікацію апарату в мережі, другий — абонента. IMEI був створений для контролю за девайсами. При необхідності система може відмовити в обслуговуванні телефону з "нелегальним" номером — подібна схема використовується при боротьбі з контрабандою апаратів в країну. SIM був створений для того, щоб відв'язати абонента від власного телефону і спростити роботу з оператором.

Головною перевагою нового модуля стала можливість попереднього програмування. SIM-карта налаштовується оператором, після чого може продаватися в будь-яких точках, не вимагаючи додаткових звернень до цього оператора. Для цього на картку був поміщений цілий мікрокомп'ютер, який не лише містить ідентифікаційний номер (як планувалося спочатку), але і персональні дані користувача, а також займався шифруванням зв'язку. Крім того, на SIM-карті може міститися телефонна книга та інша інформація, наприклад останні дзвінки. Бум SMS-сервісів, який припав на середину 2000-х використовував можливість безпосереднього програмування сімки для вчинення певних дій. Наприклад, вона відсилала щодня інформацію на сервер, отримуючи натомість "свіжий" анекдот.

Цікавий факт — нинішні SIM-карти по потужності вже зрівнялися з комп'ютерами 80-х що призводить до цікавих результатів. Наприклад, на картку можна записати перше видання Super Mario Broth., яке "важило" цілих 40 Кб.

Від кредитки до нанотехнологій

Перша SIM-карта була далека від свого нинішнього вигляду. Виглядала вона як кредитна картка і кожен, хто хоч раз користувався телефоном, повинен її пам'ятати. Називалася вона Normal SIM. Їх можна зустріти та зараз, відкривши стартовий пакет будь-якого оператора. Ось ця пластикова картка, в якій кріпиться сімка і є Normal SIM.

Зважаючи на великий розмір формату подібний варіант прожив недовго і втримався хіба що в таксофонах. Вже через 5 років, коли на дворі стояв 1996 рік з'явився новий формат Mini SIM, який вже відповідав розмірам створюваних телефонів. Він використовувався в аксесуарах аж до кінця "нульових".

Після появи стандарту UMTS (3G) раптово постало питання нового формату картки. Остаточно його затвердили у 2003 році, та назвали Micro-SIM. Але, життєвий шлях цього стандарту виявився досить специфічним. Використовувати його стали тільки у 2010 році — публіка побачила Micro-SIM на презентації першого iPad, а першим смартфоном c Micro-SIM на борту став iPhone 4.

Через 2 роки, 11 жовтня 2012 був представлений останній з нині існуючих стандартів - Nano-SIM. Його посилено продавлював ще Стів Джобс, пояснюючи це тим фактом, що велика картка займає надто багато місця. Apple відразу ж впихнули новий формат в iPhone 5, хоча інші компанії досить обережно поставилися до Nano-SIM. Навіть зараз, через 3 роки, він використовується в окремих випадках, нарівні з Micro-SIM.

SIM майбутнє

Майбутнє SIM-карт зовсім туманне. Уже зараз активно розвиваються два напрямки в удосконаленні технології:

1. Мультисімкарта. Це звичайна нам картка, але в неї вшито більше пам'яті, що дозволяє записати на неї кілька номерів відразу. Технологія дозволяє звільнитися від другого слота SIM-карти в телефонах на 2 сімки та відмінно підійде тим, кому потрібно носити відразу два телефони — робочий та особистий. У майбутньому кількість записаних телефонів може змінитися в більшу сторону.
2. Віртуальна сімка. Це технологія, яку запропонувала все та ж Apple в надії позбутися зайвого слота на корпусі. Для цього в телефон вшивається нейтральний чіп, на який оператор віддалено записує інформацію про користувача. Таким чином, вам ніколи не потрібно буде міняти картку, навіть при зміні оператора або перельоті в іншу країну — все що вам буде потрібно — це під'єднатися до мережі та скинути оператору основні персональні та платіжні дані. Поки неясно, чи буде ця технологія працювати та чи зможе ТехноГігант нагнути операторів, щоб ті повністю змінили правила власного функціонування. Але задумка масштабна.