Дитячий себорейний дерматит: що потрібно знати?

Себорейний дерматит — це захворювання шкіри, пов'язане з підвищеною секрецією шкірного сала, яке характеризується локалізацією в зонах з великим скупченням сальних залоз — на волосистій частині голови, вушних раковин, обличчі, грудях, верхній третині спини, інтертригінозних складках.

Причини виникнення

Висока захворюваність на себорейний дерматит у новонароджених зумовлена наявністю великих сальних залоз і підвищеним рівнем секреції шкірного сала, яку можна порівняти з аналогічним показником у дорослих. У дитячому віці активність сальних залоз і частота виникнення себорейного дерматиту строго корелюють.

Ці особливості можуть бути пов'язані з високим вмістом циркулюючих материнських гормонів або підвищеним виробленням адренокортикостероїдами в ранньому дитячому віці, а також зміною біохімічного складу ліпідів на поверхні шкіри. Ряд сучасних досліджень не підтвердили етіопатогенетичне значення колонізації Malassezia furfur при дитячому себорейному дерматиті не доведена.

Себорейний дерматит дитячого віку і себорейний дерматит підліткового віку, обумовлені різними факторами. У дітей хвороба розвивається в перші місяці життя, найчастіше протягом перших десяти тижнів. Поширеність себорейного дерматиту у новонароджених перших 3-х місяців життя досягає 70 %.

Клінічні прояви

Дитячий себорейний дерматит характеризується переважним ураженням шкіри волосистої частини голови у вигляді жирних лусочок і кірок (так званий «колисковий чепчик», «молочні кірки»), а також ураженням інтертригінозних складок тіла.

При себорейному дерматиті волосистої частини голови процес вражає найбільш часто лобову область, волосся при цьому не випадає, запалення незначне, а свербіж відсутній.

При себорейному дерматиті тулуба в процес втягуються шкірні складки: шийні, пахвові, пахові, зона підгузок з можливим ураженням шкіри тулуба. Форма висипань може бути:

1. кільцеподібною;
2. монетовидною;
3. поліциклічною.

Розташування елементів розрізнене або зливного характеру. У процесі хвороби почервоніння збільшується, і кірки перетворюються в виразні запальні бляшки. Захворювання може поширюватися з волосистої частини голови на:

• лоб;
• завушні складки;
• вушну раковину;
• шию.

Найчастішим ускладненням є зовнішній отит. Процес ускладнюється опортуністичною інфекцією (кандидозом, золотистим стафілококом й ін.).

Дріжджові гриби часто визначається одночасно в осередках ураження себорейного дерматиту та у вмісті кишківника. Є підтверджені свідчення про наявність у новонароджених з себорейний дерматит сенсибілізації до дріжджових грибів. Необхідно відзначити, що такі фактори як лактазна недостатність, дисбактеріоз кишечника, викликаний ферментативною недостатністю, прийомом антибіотиків провокують початок і обтяжують перебіг себорейного дерматиту.

Захворювання загострюється в зимову пору року, при низьких температурах і сухості навколишнього повітря. Шкіра хворих себорейний дерматит має дуже високу чутливість до фізичного та хімічного подразнення, а також розвитку вторинного бактеріального дерматозу. Себорейний дерматит необхідно диференціювати з рядом інших захворювань, що може зробити досвідчений фахівець.

Лікування

При лікуванні себорейного дерматиту слід проводити терапевтичні заходи, спрямовані на усунення чинників, що сприяють розвитку та рецидиву захворювання. У лікуванні даної патології необхідно враховувати особливості шкіри новонароджених, супутню патологію — особливо з боку шлунково-кишкового тракту дитини. Нераціональне зовнішнє лікування може призвести до розвитку еритродермії.

Таким чином лікування дитини має бути комплексним. Включати засоби зовнішньої терапії, що володіють протизапальною активністю, протигрибковою, і, можливо, антибактеріальною дією. У терапії можуть використовуватися антигістамінні засоби. Рекомендовано обстеження і корекція патології шлунково-кишкового тракту у гастроентеролога. Ефективність лікування оцінюється по зникненню клінічних проявів.