Великодолинське - Німеччина в Одеській області

Варто від'їхати якихось двадцять кілометрів від Одеси - і опиняєшся в цьому тихому, патріархальному куточку, зовнішня непомітність якого купається в славній історії та має перспективне майбутнє. З винограду, що виріс в цих краях, виходить м'яке та дуже смачне вино. Тут багато красивих дівчат, і тому одесити справно заводять місцевих тещ.

Європа... Точніше, селище міського типу в Овідіопольському районі Одеської області під назвою Великодолинське (в побуті - Велика Долина). Колись матінка Катерина Друга придумала залучати для освоєння земель на півдні імперії своїх земляків, німецьких поселенців. Зараз їх нащадків тут складно знайти, зате кращі будинки з добротними печами та хорошою черепицею - німецькі, кращі ділянки мостових спрацьовані теж німцями. І виноградники при них заведені, і городи, і молочні господарства.

«Згідно з указом імператора Олександра I ...»

Історична назва цього населеного пункту - Гросслібенталь (Grossliebental), що означає в перекладі з німецької мови - Долина великої любові, або Велика долина любові (gross - великий, die Liebe - любов, das Tal - долина). Інші назви - Маріїнське, Велика Аккаржа. Чимало цікавих матеріалів про німецьке минуле Великодолинського збереглося в державному архіві Одеської області. Як і в цілому про німецьких поселеннях на півдні України, які перебували на території Гросслібентальской волості у складі Одеського повіту Херсонської губернії. Також детальну інформацію про Гросслібенталь можна прочитати тут.

Матеріали Гросслібентальского волосного правління надійшли до Державного архіву Одеської області в 1937 році в кількості 509 справ і були враховані як окремий фонд під No 53. В історичній довідці до фонду, складеної в 1939 році, наводяться такі факти:

«Згідно з указом імператора Олександра I, 18 жовтня 1803 року Одеському генерал-губернатору Дюку Е. де Рішельє на відпущені йому 35 тисяч рублів казенних грошей було наказано купити землю в околицях Одеси й на ній поселити тих німецьких колоністів, перший транспорт яких нещодавно доставив до Одеси російський агент-вербувальник Циглер.

Виконуючи наказ, Рішельє купив найближчі землі у поміщиків Вікентія Потоцького - 17835 дес., генерала Кислицького - 8 тис. дес., у чорногорського дворянина Княжевича - 8 тис. дес., а відсутню кількість землі він відрізав у державних селищ Маяки, Калаглея і Біляївка. На цій зведеній ділянці - понад 40 тис. десятин - і була закладена колонія Гросслібенталь, яку поступово заселяли з 1804 року. Вона розташована на півдні Херсонської губернії Одеського повіту, в 18 верстах на південний захід від Одеси й в 16 верстах на північ від Овідіополя, за течією степової річки Аккаржа.

Люди похилого віку стверджують, що земля ця колись належала поміщику Барабой. Область ця простягається від Люстдорфа на Чорному морі до Францфельда на Дністрі і являє собою майже суцільну рівнину з невеликими річками:

• Дальник;
• Мала і Велика Аккаржа;
• Барабой.

Першими поселенцями були привезені Циглером в 1803 році вихідці з Вюртемберга, Бадена, Рейнської Баварії, Ельзасу, а меншість - з Прусської Польщі та Саксонії. План облаштування цієї колонії був створений герцогом Рішельє спільно з С. Контеніусом, забезпечивши колоністів різними насінням і саджанцями, а пізніше породистими вівцями. У 1807 році держава влаштувала тут велику полотняну фабрику, але справа з нею не пішла. Тоді ж була побудована і перша церква. У 1817 році порожню будівлю полотняною фабрики було використано під водолікарню.

У 1848 році колонія поповнилася новим транспортом поселенців у 289 сімей з 1086 душами, серед яких були досвідчені господарі та хороші ремісники. З цього часу господарство Лібенталь стало помітно зростати й розвиватися. У 1859 році там заснована була каса для сиріт, а незабаром виникла ощадна каса для всієї волості.

Німецька назва колонії «Гросс-Лібенталь» була замінена російською «Маріїнське» лише в 1896 році тодішнім земським начальником, який зробив це в честь вдови цaріци Марії Федорівни - дружини Олександра III та матері Миколи II.

До складу Гросслібентальской волості входило 11 селищ, 7 з яких було протестантсько-реформатського віросповідання, а 4 - римсько-католицького. У самому Гросс-Лібенталі діяли 3 церкви: протестантська, католицька і православна, 2 училища - нижче і середнє - «Центральне». На випадок голоду і неврожаю там було влаштовано 2 суспільних запасних магазини для хліба і насіння, був громадський запасний капітал в 13907 рублів, складений з вкладів кількох селищ волості.