Лідія Таран показала родину та поділилась дитячими спогадами

Ведуча новин ТСН та кураторка благодійного проєкту 1+1 media «Здійсни мрію» – Лідія Таран поділилась спогадами про своїх рідних. Як її бабуся по татовій лінії, Марія тікала від Голодомору, дитинство на залізниці, чому була улюбленицею серед онуків – телезірка розповіла до Дня дідусів і бабусь, що відзначається 28 жовтня. Це молоде свято символізує зв'язок старшого покоління з онуками й правнуками.

Лідію Таран назвали на честь бабусі по мамі. А її старшого брата, Макара, назвали на честь дідуся по татовій лінії. Дідусь Макар, розповідає ведуча, народився в Полтавській губернії, але під час Столипінської реформи (комплекс законодавчих актів царського уряду, спрямований на створення нових господарств, шляхом руйнування общинного землеволодіння) вимушено переїхав до Сибіру. Тоді цілі родини виселяли з України, щоб послабити земельну тісноту і збути якомога більше неспокійних селян.

Проте вже на початку 30-х років дідусь Макар повернувся до України, у Донецьк – працювати на шахті. Його майбутня дружина і бабуся телеведучої – Марія, втікала від Голодомору з Кіровоградської (тоді ще Полтавської) області. 

«Вона взяла усю вишивку, все своє придане. І по залізничній колії, продаючи рушники, вимінюючи їх на їжу, дісталася пішки до Юзівки (стара назва Донецьку). Там вона врятувалася тим, що влаштувалася на шахту кухаркою, де познайомилась з моїм дідусем».

Згодом вони поїхали назад до Сибіру, жити з батьками. Звідти дід Макар пішов на фронт і, на жаль, загинув. Бабусі Марії довелося майже рік з дітьми тікати додому, до України. По поверненню вона отримала 8 соток землі біля залізничних станцій на Кіровоградщині. У цьому селищі Знам’янка зростав тато Ліди, і тут майбутня телезірка часто проводила літо. У бабусі Марії було шість онуків хлопців, і одна єдина онучка – маленька, гарненька Ліда.  Вона називала її «моя квіточка», «моя надія», і часто хвалила.

Лідія Таран закликала усіх зателефонувати, навідати своїх рідних. Доки ми пам‘ятаємо – вони поруч!

«Якщо ваші дідусі й бабусі поруч – зателефонуйте. Робіть це якомога частіше! Ми дуже зайняті, й про це мало думаємо, але вони нам так само потрібні, як і ми їм. Тому що ми всі один рід. І тільки всі разом, єдині ми працюємо на древо цього роду», – каже Таран.