ВІЙНА І МИ: НА ЩО НАДІЯТИСЯ УКРАЇНІ?

Як нас намагаються запевнити, ми стоїмо на порозі грандіозного шухера: Україна готується до війни. Створюються партизанські підрозділи, населення морально готується відбити ворога. А що із матеріальним забезпеченням армії, без якого нікуди? І тут все не так райдужно, незважаючи на безкорисливу допомогу десятка країн.

Крадуть усі!

Найчорніші часи для української армії були, безумовно, на зорі незалежності країни. Тоді танки і літаки офіцерський склад не тільки продавав, а й віддавав бартером за лаврушку і перець, торгівля йшла праворуч і ліворуч, контролювати не було кому. На 1996 рік в Україні налічувалося 114 різних суб'єктів, які отримали право на торгівлю зброєю. Незаконно вивозилися техніка та озброєння до Росії.

За Януковича стали поступати хитрішими — знімали з озброєння ряди зразків та озброєної техніки, вилучали їх з армії та гнали «ліворуч». Тобто старе списували, а нового не було. Танки Т-72, ​​зенітно-ракетні комплекси (ЗРК) "Бук" і С-300ПС продавали будь-кому і офіційно, і на чорному ринку. І на початок 2014 року в України якщо і залишилися шматки артилерії та піхоти, то фактично не стало нормальної протиповітряної оборони: аеродроми закрилися, техніка розпродана, частини розпущені.

Якщо країна торгувала зброєю цілком офіційно, командири дрібного рівня просто крали все, що погано лежить. Український сегмент інтернету сповнений викривальних статей та прикладів про крадіжку ПММ, військового майна, зброї та боєприпасів, і навіть їжі. Але є лише кілька випадків, коли до реальних посадок довели кількох «стрілочників». Решта справ — це «висяки», хоча йдеться не про пару літрів дизпалива.

На жаль, ця армійська традиція благополучно дожила і до наших днів, хоч ми вже 8 років перебуваємо на стадії війни зі сходом України. Але для кого війна, а кому мати рідна…

Наприклад, у Харкові полковник ЗСУ, головний спеціаліст Центрального управління забезпечення паливно-мастильними матеріалами, організував ОЗУ та накрав ПММ, призначене для зони ООС на суму 1,7 млн ​​гривень. У 2016 році чиновників Міноборони неправильно закупили ПММ для армії та флоту та розтратили 150 млн гривень. Харчування для солдатів, і навіть труни та вінки для загиблих на суміжній території — це теж крадеться у неймовірних масштабах та з особливим цинізмом.

Самі військові кажуть, що крадіжка та побори у військах – стійка піраміда, яка тримається десятками років. Хто не заніс «гешефт» старшому за званням — того чекає перевірка чи ще гірший аудит.

«В артилерії батальйону ЗСУ «Донбас» постійно збирали з бійців гроші на якогось товариша. А також на фарбування техніки та озброєння. Таке саме відбувається і в інших частинах», – зізнався колишній військовослужбовець ЗСУ Сергій Копаненко.

Крадуть навіть те, що нас постачають у рамках допомоги наші західні партнери. Але дивним чином вони не доходять до переднього краю, а волонтери за свої кошти закуповують та передають у зону ООС ще й ще прилади нічного бачення, тепловізорів та сухпайків. Американці неодноразово намагалися перевірити, що ж там із подарованим, але щоразу ці спроби до ладу й не реалізовувалися: напевно, українська сторона сказала, що так не пристойно поводитися — ніхто подарунки не перевіряє.

Даровані коні

Але оборонну техніку нам продовжують активно передавати зараз, за ​​умов очікування війни. Передано та продовжує передаватися, за словами західних партнерів, зовсім чимало. Щоправда, пересічному українцю неможливо порахувати — що й справді вже на нашій території, а що поки що на стадії декларації про наміри.

Але за останні кілька тижнів ця допомога обчислюється сотнями тонн. Це і одноразові гранатомети SMAW-D та ракети протитанкового комплексу Javelin від Америки та Естонії, і переносні зенітно-ракетні комплекси "Стінгер" від Латвії та Литви. Раніше Британія доставила в Україну протитанкові ракетні комплекси NLAW, вже не говоримо про каски від Німеччини та намети та бинти від Польщі.

Зараз мало про це пам'ятають, але подібна військова допомога регулярно приходить в Україну, починаючи з 2014 року. Тоді у грудні президент США Барак Обама підписав акт "Про підтримку свободи України" (Ukraine Freedom Support Act 2014). Збільшенню військової допомоги присвячено окрему главу закону. Відповідно до неї, "президент США отримує право надавати уряду України продукцію та послуги у сфері оборони для протистояння нападам та відновлення суверенітету та територіальної цілісності". Йдеться, зокрема, про протитанкове озброєння, протиартилерійські радіолокаційні станції, локатори та тактичні безпілотники. Америка допомагає нам мільярди доларів.

Нам, до речі, не лише дарують, а й дозволяють купити приватно. Наприклад, бронебійні снайперські гвинтівки Barrett M107A1 та гранатомети PSRL.

Великобританія допомагає нам з 2015 року. Бронетранспортери, автомобілі розвідки зв'язку, тактичне спорядження, а тепер ще й військові кораблі та легкі, протитанкові, оборонні системи та гранатомети NLAW з калібром гранати 150 міліметрів.

Міномети та корабельні артилерійські установки везли з Польщі, БМП та гаубиці з Чехії, гранатомети з Франції, безліч іншого озброєння, яке вже не використовується країнами НАТО, наприклад, пістолети Макарова, було відправлено у рамках партнерських відносин в Україну.

Куля-дура?

Окремим рядком стоять боєприпаси. Вони передаються всіма, хто має відповідні до зброї, яку використовують українська армія. Проблема в тому, що в Україні був і залишився гострий брак боєприпасів та патронів. Почасти через численні пожежі на військових складах (якими, кажуть експерти, покривали неймовірний крадіжок), частково тому, що в Україні немає патронного заводу і існує катастрофічний дефіцит патронів навіть для найпоширенішої у світі зброї — автомата Калашникова.

Загалом, звичайно, це парадокс: Україна робить безпілотники, експортує сучасні ракетні системи, але не має нормального циклу виробництва боєприпасів і не змогла його налагодити за 8 років.

Великий патронний завод в Україні був. Але він залишився у Луганську. А нові — приватні — не справляються з обсягами замовлень, та й не всі можуть робити те, що необхідно армії, а лише окремі види й у невеликих кількостях. Спроб налагодити нормальне виробництво набоїв було безліч, і всі вони зазнали фіаско. Останній випадок є особливо примітним. Начебто вже була домовленість із якоюсь канадською фірмою Waterbury Farrel, GL Munitions Inc., створеною за місяць до початку переговорів. Але через 4 місяці після початку діалогового процесу фірма закривається.

При цьому вже четвертий рік поспіль Міноборони анонсує будівництво патронного заводу і кожен бюджетний рік передбачає у своєму бюджеті 300 млн грн. Але щоразу нічого не відбувається. Кажуть, спроби упираються у відсутність в Україні виробництва гексогену, окфолу та пороху. Немає навіть окремого виробництва капсул для патронів стрілецької зброї.

«Купола», що злетіли

І ось тепер постає питання: а вся надана нам допомога в цих умовах чи не марна? Що робити з усією громадою техніки за умов наземної війни, якщо немає елементарного?

Ну і взагалі в сучасному світі війна ведеться здебільшого на морі та з повітря, наземна — це вже остання стадія розвиненого конфлікту. Але й тут Україна має промах. Свої дорогі кораблі розпилили або продали за кордон, а нові, поставлені тією самою Британією, взагалі не є, на жаль, перешкодою для добре озброєного супротивника.

З ППО все ще гірше, про що ми вже згадували вище. Міністр оборони Олексій Резніков запросив у США засоби ППО та морської оборони — те, що призначалося талібану до виведення американського контингенту з Афганістану. Але відповіді на ці прохання поки що немає, а американські політики зробили з цього афганського озброєння політичні спекуляції між двома партіями — демократами та республіканцями. Сенатори-демократи вимагають ухвалити план щодо передачі Україні озброєння, яке раніше було підготовлено для проведення операцій в Афганістані, для чого потрібно ухвалити зміни до закону про оборонний бюджет.

Міністр Резніков і сенатори мають на увазі те саме: йдеться про армійські батареї системи "Залізний купол" — ізраїльську розробку десятирічної давності, яку Тель-Авів використав проти ударів ХАМАС по містах. Але поки що українці мріють, американці не роблять нічого конкретного, щоб ці системи з'явилися в Україні.

Є думка, що, по-перше, Америка та Ізраль не хочуть сісти в калюжу, і що те, що смерть палестинцю, то російському все одно. ХАМАС із їхніми напівкустарними ракетами — не російська армія: проти керованих ракет «Купол» не допоможе.

А по-друге, американці вважають, що українці недостатньо освічені для користування такою технікою малокомпетентні.

І це ще раз показує, що президент Байден, коли в черговий раз переплутав Україну, Ірак та Афганістан у ході промови на американському ТБ, не дуже й не має рації: на думку офіційного США ми там, десь поряд з Афганістаном. Тільки без "Купола".

Джерело: NEW KOBZAR